Тема 11. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу Методичні поради до вивчення теми

 

Існування відносин державного кредиту об’єктивно зумовлене протиріччям між зростаючими потребами та обмеженою кількістю ресурсів. Відносини державного кредиту дозволяють спожити більшу кількість ресурсів.

Відносини державного кредиту є доцільними, якщо різниця між приведеною сумою грошових потоків, що надійдуть у результаті освоєння коштів, та сумою видатків з обслуговування та погашення, буде позитивною.

Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулю­вання економіки, держава може проводити ту чи іншу фінансову політику.

З функціонуванням державного кредиту пов’язане поняття «дер­жавний борг».

Державний борг – це сума заборгованості по випущених та непогашених боргових зобов’язаннях держави, включаючи нараховані проценти.

Факторами існування та зростання державного боргу є:

• –     дефіцит державного боргу;

• –     дефіцит інвестиційних ресурсів;

• –     дефіцит поточного рахунку платіжного балансу;

• –     необхідність формування ліквідних валютних ресурсів.

За терміном погашення державний борг ділиться на капітальний і поточний.

Капітальний (основний) – це сума заборгованості, за яким не настав термін сплати і яка не може бути пред’явлена до сплати протягом даного періоду.

Поточний – заборгованість держави по зобов’язаннях, за якими настав термін сплати.

Залежно від сфери застосування державного кредиту або за резидентністю позичальників розрізняють державний борг:

• –     внутрішній;

• –     зовнішній.

Слід також розрізняти державний та загальнодержавний борг. Останній, крім заборгованості Уряду, включає заборгованість місце­вих органів влади.

Державний борг може оформлюватись у вигляді:

1) державних боргових зобов’язань. Вони обертаються на фон­довому ринку як і інші цінні папери, мають номінальну вартість (позначену на цінному папері) і курс (ринкова ціна). Це: облігації (ними оформлюються довгострокові і середньострокові позики); казначейські зобов’язання (короткострокові позики);

2) кредитних угод.

Залежно від форми залучення коштів державний борг включає:

• –     державні запозичення;

• –     державні гарантії.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

• –     фінансування дефіциту Державного бюджету;

• –     підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

• –     на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

• –     випуск (емісія) державних цінних паперів;

• –     укладення угод про позику та гарантійних угод;

• –     інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов’язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залу­чаються кошти Світового банку, Європейського Співтовариства, Ексімбанку Японії, Міжнародного банку реконструкції та розвитку та інших кредиторів.

Усі операції між резидентами країни (включаючи споживачів, підприємців та державні установи) та нерезидентами знаходять своє відображення в платіжному балансі держави.

Платіжний баланс складається з балансу поточних операцій (до якого належить торговий баланс та баланс товарів і послуг), баланс руху капіталу та офіційних резервів держави.

Управління державним боргом здійснюється при тісній взаємодії і співпраці різних міністерств та відомств, які несуть відповідальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави.

Кабінет Міністрів України в частині управління державним боргом виконує такі функції:

• –     визначає порядок та умови здійснення державного запозичення та надання державних гарантій;

• –     змінює умови угод щодо державного запозичення та державних гарантій.

За дорученням Кабінету Міністрів України, агентом Уряду з управління державним боргом є Міністерство фінансів України.

Розробка стратегії та боргової політики пов’язана з:

• –     вивченням макроекономічного становища України з точки зору боргового навантаження та визначення оптимальної середньо- та довгострокової боргової політики;

• –     визначенням нових боргових інструментів та підготовкою нормативної бази їх застосування;

• –     вдосконаленням структури державного боргу в розрізі інстру­ментів позичання, ринків розміщення, валют позичання, відсоткових ставок та строків погашення;

• –     організацією роботи щодо підвищення кредитного рейтингу України.

У процесі планування та моніторингу державного боргу Міністерство фінансів України здійснює:

• –     підготовку прогнозних розрахунків щодо обсягів зовнішніх та внутрішніх запозичень для фінансування дефіциту Державного бюджету;

• –     підготовку обґрунтованих прогнозних розрахунків витрат бюджету з погашення та обслуговування державного боргу України з урахуванням наданих гарантій щодо іноземним кредитів;

• –     складання графіків платежів з погашення та обслуговування державного боргу та доповнень і уточнень до нього;

• –     аналіз витрат, пов’язаних з погашенням та обслуговуванням державного боргу;

• –     аналіз та прогноз стану навантаження витрат з обслуговування державного боргу на Державний бюджет України;

• –     моніторинг платежів з погашення та обслуговування державного боргу;

• –     підготовку довідок та аналітичних матеріалів щодо стану та параметрів державного боргу;

• –     аналіз вразливості стану обслуговування державного боргу України до можливих змін відсоткових ставок та курсів іноземних валют;

• –     розрахунки показників платоспроможності України по зовнішніх та внутрішніх боргових зобов’язаннях;

• –     аналіз щодо здійснення платежів на виконання кредитних та гарантійних державних зобов’язань, відшкодування витрат Держав­ного бюджету позичальника, що отримали іноземні кредити під державні гарантії;

• –     аналіз стану показників статистичної звітності щодо державного боргу;

• –     прогнозування обсягів державного боргу в рамках середньо- та довгострокової перспективи.

Діяльність Міністерства фінансів України на ринку капіталів зводиться до:

• –     залучення коштів на комерційній основі на зовнішніх ринках капіталу;

• –     моніторингу ринків капіталу та інформаційно-аналітичного забезпечення операцій України на іноземних фінансових ринках;

• –     оцінки пропозицій, що надходять до Міністерства фінансів від фінансово-кредитних інститутів;

• –     розробки механізму випуску та використання боргових інстру­ментів України, які обертаються за її межами та/або випускаються за її межами;

• –     випуск, розміщення (спільно з НБУ) та погашення внутрішньої державної позики;

• –     підготовки документації для проведення запозичень та інших дій України на зовнішніх ринках капіталів;

• –     розробки нормативних актів щодо випуску державних цінних паперів.

На Міністерство фінансів України у сфері управління некомер­ційним запозиченням покладені такі функції:

• –     аналіз пропозицій урядів іноземних держав, міжнародних фінан­сових організацій та іноземних банків щодо надання кредитів Україні;

• –     координація роботи державних органів з питань залучення іноземних кредитів;

• –     підготовка агентських угод з фінансовими агентами для здійс­нення агентських (посередницьких) функцій за іноземними креди­тами, що залучаються під гарантійні або інші зобов’язання держави;

• –     визначення схем залучення та механізмів погашення та обслуговування іноземних кредитів;

• –     здійснення державної експертизи інвестиційних проектів, реалі­зація яких передбачає залучення іноземних експортних кредитів;

• –     аналіз загального фінансового становища позичальника, наяв­ності заборгованості перед бюджетом і ліквідних активів;

• –     оцінка вартості майна, майнових прав та цінних паперів, що передаються державі як забезпечення виконання позичальником фінансових зобов’язань за іноземними експортними кредитами;

• –     аналіз фінансової спроможності поручителя за фінансовими зобов’язаннями позичальника з погашення та обслуговування іноземного експортного кредиту;

• –     оцінка ризиків та аналіз окупності інвестиційних проектів, реалізація яких передбачає залучення іноземних експортних кредитів;

• –     інформування банків-агентів Кабінету Міністрів України щодо відшкодувань боржниками витрат бюджету для їх врахування при визначенні стану заборгованості позичальника;

• –     контроль за обсягами відшкодувань витрат бюджету по експортних кредитах.

Міністерство фінансів України розробляє програму державного запозичення, яка подається Кабінету Міністрів України на розгляд та затвердження Верховною Радою України.

Залучення коштів може здійснюватися шляхом випуску державних цінних паперів та отримання позик.

Кошти від державних запозичень можуть використовуватись на:

• –     підтримку інвестиційних програм та розвиток матеріального виробництва (фінансове розміщення);

• –     задоволення поточних потреб бюджету, тобто покриття його дефіциту, в тому числі обслуговування та погашення державного боргу (бюджетне використання);

• –     покриття дефіциту платіжного балансу.

Можливий змішаний спосіб використання державних запозичень, коли частково кошти спрямовуються на розвиток економіки, розв’язання проблем бюджету та платіжного балансу.

У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію пога­шення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України.

Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов’язань перед кредитором щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Сума коштів Державного бюджету, необхідних для здійснення платежів з погашення та обслуговування державного боргу за рік, виз­начається і затверджується Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Видатки, пов’язані з погашенням основної суми боргу та нара­хованих відсотків за державним боргом є обов’язковими, і у разі сек­вестрування бюджету (зменшення його видатків) дана стаття бюд­жетних витрат не підлягає зменшенню.

Виплата відсотків за внутрішнім та зовнішнім державним боргом належить до поточних видатків бюджету (за економічною класифі­кацією видатків бюджету), а отримання і погашення державних позик відображені в класифікації фінансування за типом кредитора.

Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюва­тися в грошовій формі, а за згодою кредитора – шляхом поставки товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими шляхами відповідно до чинного законодавства України.

Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути:

• –     кошти, отримані державою в процесі приватизації;

• –     державні запозичення;

• –     кошти бюджету;

• –     золотовалютні резерви.

Для управління зовнішнім боргом велике значення має розрахунок коефіцієнтів платоспроможності держави та її ліквідної позиції, які визначаються спеціальними рейтинговими агенціями. Саме на підставі прогнозів економічного розвитку країни, стану її платіжного балансу, дефіциту бюджету та з урахуванням зазначених коефіцієнтів визна­чається стратегія управління зовнішнім державним боргом щодо залу­чення нових іноземних кредитів, виходячи з критичного його рівня.

Для управління внутрішнім боргом головна увага звертається на потенційні можливості розміщення нових боргових зобов’язань серед інвесторів та на наявність фінансових ресурсів у державі для своє­часного і повного обслуговування боргових зобов’язань.