Термінологічний словник

Iндекс вiдносної податкоспроможностi – це коефiцiєнт, що виз­начає рiвень податкоспроможностi адмiнiстративно-територiальної одиницi порiвняно з аналогiчним середнiм показником по Українi в розрахунку на одного мешканця.

Коригуючi коефіцієнти, які використовуються у процесi розра­хунку обсягу видаткiв на охорону здоров’я – вiдображають вiдмiн­ностi у здiйсненнi видаткiв, за якими додаються специфiчнi видатки сферi охорони здоров’я.

Мiжбюджетнi вiдносини – це вiдносини мiж державою, Авто­номною Республiкою Крим, органами мiсцевого самоврядування що­до забезпечення вiдповiдних бюджетiв фiнансовими ресурсами, необхiдними для виконання функцiй, передбачених Конституцiєю та законами України.

Фiнансовий норматив бюджетної забезпеченостi розрахову­ється як середнiй обсяг загальних видаткiв вiдповiдних мiсцевих бюджетiв, затверджених мiсдевими радами на бюджетний перiод, що передує плановому, на одного жителя.

 

Література: 3; 4; 5; 10; 11; 12; 13; 14; 15; 16; 17; 18; 19.

 

[Вверх] [Вниз]

Змістовий модуль 2. Доходи і видатки державного бюджету Тема 6. Система доходів бюджету Методичні поради до вивчення теми

 

 

Як економічна категорія доходи бюджету виражають економічні відносини, що виникають між державою і юридичними та фізичними особами в процесі формування фондів грошових коштів у розпо­рядженні органів державної влади різного рівня.

Доходи бюджету з одного боку є результатом розподілу ВВП, а з іншого – об’єктом подальшого перерозподілу вартості для форму­вання фондів грошових коштів у отримувачів бюджетних асигнувань.

Основними методами, якими держава перерозподіляє національний дохід для створення бюджетних доходів є такі:

• –     стягнення податків та зборів;

• –     залучення позик;

• –     пряме вилучення доходів з державного сектору, отримання доходів від державних угідь, майна, продаж державної власності;

• –     емісія.

Податковий метод перерозподілу національного доходу є основним у забезпеченні доходів бюджету за нормальних умов.

Він полягає у перерозподілі доходів юридичних та фізичних осіб і може здійснюватись лише на підставі законів.

Як економічна категорія податки виражають відносини між дер­жавою та фізичними і юридичними особами з приводу відчуження на користь держави частини їх доходів.

Податки є необхідним елементом централізації частки вартості ВВП у бюджеті для оплати державних суспільних благ, засобом пере­розподілу цієї вартості між державою та юридичними й фізичними особами. Відповідно, податки виконують фіскальну та регулюючу функції. Реалізація податками фіскальної функції забезпечує об’єк­тивні умови для утворення матеріальної основи функціонування суспільства. Сутність регулятивної функції полягає у впливі податків через встановлення їх елементів (об’єкту, суб’єкту, джерела, масштабу, ставки, пільг тощо) на різні види діяльності їх платників.

У зв’язку з різним соціально-економічним призначенням податків існує багато їх видів. Сукупність податків, зборів та методів їх побудови складає податкову систему країни.

Усі податки можна поєднати у групи, класифікувати за рядом ознак.

За економічним змістом об’єкта оподаткування виділяють:

• –     податки на доходи;

• –     податки на споживання;

• –     податки на майно.

За формою взаємовідносин між платником і державою податки поділяють на:

• –     прямі, тобто встановлені безпосередньо щодо платника;

• –     непрямі, які справляються через ціновий механізм, визнача­ються обсягом споживання і не залежать від доходів носія податку.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, вони діляться на:

• –     загальнодержавні, які встановлені вищими органами влади і обов’язкові на всій території країни;

• –     місцеві, що встановлені місцевими органами влади і справ­ляються на відповідній території.

Залежно від порядку зарахування податки поділяються на:

Позиковий метод означає формування доходів на платній, пово­ротній, терміновій основі.

У державному секторі функціонування держави характеризує її підприємницьку діяльність. Як і будь-який підприємець, держава має право на отримання підприємницького доходу – прибутку. Весь ство­рений у державному секторі прибуток за правом власності належить державі. Однак певні права на цей прибуток належать і колективу підприємств. Тому практично ніколи весь прибуток державного сектору не вилучається до бюджету. При цьому у взаємовідносинах державних підприємств з бюджетом може застосовуватись як пряме вилучення доходів (шляхом платежів з прибутку), так і оподаткування прибутку на загальних засадах. В умовах ринкової економіки, коли переважає приватний сектор, застосовується податковий метод. В умовах адміністративної економіки домінує пряме вилучення доходів.

Надходження від державного сектора, зазвичай, незначні. Це пояснюється двома причинами:

а) держава, як правило, працює в непривабливих для приватного бізнесу сферах діяльності;

б) у більшості випадків діяльність державних підприємств носить неприбутковий характер і спрямована на виробництво певних товарів чи послуг, а не на отримання прибутку.

Доходи від державних угідь, майна і послуг формуються на основі прав власності держави.

Доходи від використання угідь, надр, корисних копалин спрямо­вуються до бюджету держави.

Формою таких доходів є платежі за ресурси: лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин.

Надходження від державних прав власності мінімальні – близько 2 %.

Доходи бюджетів розмежовуються відповідно до повноважень ор­ганів влади. Тому слід окремо розглянути склад доходів Державного бюджету і місцевих бюджетів, серед яких доцільно виділяти доходи бюджетів місцевого самоврядування і доходи бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів. Нагадаємо також, що з метою фінансового вирівнювання доходи місцевих бюджетів ділять на такі, що враховуються, і такі, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Згідно з Бюджетним кодексом до доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визна­ченні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):

Бюджетна класифікація – це єдине систематизоване згрупування доходів та видатків бюджету, а також джерел фінансування дефіциту бюджету за ознаками: економічної сутності, функціональної діяль­ності, організаційного устрою та іншими ознаками для вказаних вище цілей.

Бюджетна класифікація надає можливість узагальнити індивідуаль­ні кошториси та плани і забезпечити їх зв’язок з розписом доходів і видатків бюджету.

Бюджетна класифікація має велике організаційне значення, тому що:

• –     приводить кожен бюджет до наочного вигляду;

• –     створює умови для складання консолідованого бюджету;

• –     полегшує розгляд та аналіз бюджетів;

• –     спрощує контроль за виконанням бюджетів;

• –     забезпечує можливість синтетичного та аналітичного обліку доходів та видатків у бюджетних установах та організаціях.

Структура діючої бюджетної класифікації затверджена Постано­вою Верховної Ради України від 12 липня 1996 р. «Про структуру бюджетної класифікації України» і запроваджена з 1 січня 1998 р. наказом Міністерства фінансів України від 3 грудня 1997 р. № 265.1

Діюча бюджетна класифікація складається із чотирьох розділів:

Розділ І. Класифікація доходів бюджету.

Розділ ІІ. Класифікація видатків бюджету.

Розділ ІІІ. Класифікація фінансування бюджету.

Розділ ІV. Класифікація боргу.

Доходи бюджету складаються із трьох складових: сукупні доходи, офіційні трансферти та державні цільові фонди.

Сукупні доходи складаються з поточних доходів і доходів від операцій з капіталом.

Поточні доходи, в свою чергу, поділяються на податкові і непо­даткові надходження.

Неподатковими надходженнями визнаються:

• –     доходи від власності та підприємницької діяльності;

• –     адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

• –     надходження від штрафів та фінансових санкцій;

• –     інші неподаткові надходження.

Отже, розділ класифікації доходів бюджету включає такі групи:

• –     податкові надходження;

• –     неподаткові надходження;

• –     доходи від операцій з капіталом;

• –     трансферти.