Тема 10. Організація фінансової діяльності підприємств місцевого господарства Методичні поради до вивчення теми

 

У Законі Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» від 7.12.1990 р. до складу фінансово-економічної бази місцевого самоврядування, поряд з природними та фінансовими ресурсами, було включено місцеве гос­подарство, комунальну та іншу власність, яка є джерелом одержання доходів місцевого самоврядування і задоволення соціально-еко­но­міч­них потреб населення відповідної території.

Цим законом було введено поняття «місцеве господарство» і під­креслювалося, що місцеве господарство забезпечує безпосереднє за­доволення потреб населення і функціонування системи місцевого са­моврядування. Склад місцевого господарства був окреслений таким чином:

• –      підприємства (об’єднання), організації, установи, об’єкти вироб­ничої і соціальної інфраструктури, які є комунальною власністю відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

• –      підприємства (об’єднання), організації, установи, що не нале­жать до комунальної власності, діяльність яких пов’язана пере­важно з обслуговуванням населення і за згодою власника мо­жуть бути включені до місцевого господарства;

• –      об’єкти, створені в результаті трудової участі громадян або при­дбані на їх добровільні внески, включені до місцевого гос­по­дарства за згодою населення і органів місцевого самовряду­ван­ня.

У даному законі відзначалось, що основу місцевого господарства становить комунальна власність. Розпорядження і управління кому­нальною власністю від імені населення адміністративно-тери­то­рі­аль­них одиниць покладалось на місцеві ради та уповноважені ними інші органи місцевого самоврядування. До комунальної власності було зараховано майно, яке передавалось безоплатно Союзом РСР і Ук­раїнською РСР, іншими суб’єктами та майно, що створювалось і ку­пувалось місцевими радам за рахунок належних їм коштів.

16 січня 2003 року було прийнято два важливих нормативних акти – Цивільних та Господарський кодекси України, в яких правові питання функціонування комунальної власності набули подальшого розвитку.

Підвищення рівня життя населення неможливе без ефективного розвитку місцевого господарства.

Вдосконалення стану і розвиток місцевого господарства є досить актуальним, оскільки в процесі економічних перетворень створення економічних та правових умов для його стабільного і поступового розвитку багато в чому залежить від ступеня реформування економіки України та розробки відповідного законодавства.

Місцеве господарство – це складний економічний об’єкт, що вклю­чає суспільні відносини щодо здійснення діяльності щодо за­доволення соціальних, економічних, екологічних, культурних та інших потреб населення через використання фінансових та матеріальних ресурсів, а також потенціалу певної території. Це, відповідно, потребує особ­ли­вого підходу до управління місцевим господарським комплексом, тому що ефективний і збалансований розвиток території залежить від розв’язання соціальних, господарських, управлінських та виробничих задач.

На теперішній час існує низка негативних соціально-економічних факторів, що впливають на розвиток місцевого господарства (рис. 10.1).

Об’єкти комунальної інфраструктури знаходяться у незадовіль­но­му стані. Причинами тому є моральний та фізичний знос, неефективні форми управління. На теперішній час в аварійному стані перебуває більша частина споруд і мереж. Обсяги повністю амортизованих ос­новних фондів і обладнання теплоенергетики, водопостачання, водо­відведення, міського електротранспорту, систем сміттєпереробки є набагато більшими, ніж у будь-якій іншій галузі. Протягом останніх років більшість підприємств місцевого господарства практично пере­бувають у стані збитковості.

Органи місцевого самоврядування, виходячи з потреб міста, по­вин­ні забезпечити комплексний, збалансований розвиток місцевого господарства та ефективне його функціонування. Для цього міська виконавча влада повинна здійснювати функції стратегічного про­гно­зування розвитку господарського комплексу в цілому та його окремих галузей, економічного регулювання, аналізу та контролю діяльності окремих об’єктів.

Рис. 10.1. Негативні соціально-економічні фактори впливу на розвиток місцевого господарства:

 

Необхідно удосконалити склад та структуру об’єктів комунальної власності. Роздержавлення та приватизація є одним із найбільш дійо­вих засобів удосконалення складу та структури комунальної влас­ності. Безпосередньо організаційна структура управління об’єктами комунального господарства великого міста, її внутрішня будова по­требує спрощення.

Чільне місце в системі заходів щодо вдосконалення управління комунальним комплексом займає впровадження нових форм взаємо­відносин між органами управління та підприємствами, організаціями та установами. Це, в першу чергу, – розвиток та удосконалення дого­вірних відносин, проведення гнучкої податкової, кредитної політики, використання різного роду пільг, накладення санкцій, надання допо­моги в раціональному використанні виробничих потужностей, форму­вання складу міського замовлення по підприємствам та організаціям та інші заходи економічного впливу.

Крім того, в багатьох країнах широко використовується така фор­ма підвищення ефективності роботи комунальних підприємств як конт­ракт на зацікавлене управління. Важливим напрямом рефор­му­вання комунальних підприємств міста повинна стати демонополізація, ство­рення конкурентного середовища в системі управління та обслу­го­вування об’єктів місцевого господарства.

Побудова конкурентного ринку у комунальній сфері можлива при докорінній трансформації її внутрішніх економічних відносин з від­повідними умовами, що включають: відповідну законодавчу і нор­ма­тивну базу, інституціональні фактори, макроекономічні умови, фі­нан­сово-кредитні фактори, соціально-політичні і психологічні умови, роз­виту і доступну інформаційну базу.

Для успішної реалізації заходів щодо вдосконалення системи уп­равління суб’єктами місцевого господарства необхідно найбільш ши­роко використовувати потенціал території, що дозволить органам міс­цевого самоврядування більш ретельно аналізувати існуючу ситуацію та робити науково обґрунтовані прогнози щодо розвитку госпо­да­рюючих суб’єктів місцевості.

Подальших досліджень потребують питання розвитку місцевого господарства за рахунок раціонального та ефективного використання ресурсів, залучення інвестицій, збільшення надходжень до бюджетів.

Абсолютна величина місцевих бюджетів, їх стан і збалансованість безпосередньо залежать від результатів функціонування госпо­дар­сько­го комплексу кожної адміністративно-територіальної одиниці, адже головним джерелом доходів місцевих бюджетів є податки, які сплачують суб’єкти господарської діяльності, що функціонують на території місцевого самоврядування. Крім податкових надходжень до місцевих бюджетів надходять доходи у вигляді неподаткових надход­жень, доходи від власності та підприємницької діяльності, від неко­мерційного та побічного продажу. Значна частина цих надходжень формується за рахунок використання, здавання в оренду або продажу майна, на яке поширюється право комунальної власності.

При розробці економічними службами місцевих органів влади Ук­раїни стратегії і тактики розвитку регіону та місцевого господарства слід враховувати опрацьовані західною науковою думкою принципи (рис. 10.2).

 

Рис. 10.2. Принципи стратегії і тактики розвитку регіону та місцевого господарства, опрацьовані західною науковою думкою