47. Теорії міжнародних інвестицій

Розробка теоретичного обґрунтування причин, цілей, завдань і наслідків міжнародного руху капіталу була започаткована ще представниками класичної економічної школи. Англійський економіст Дж. С. Мілль слідом за своїм співвітчизником Д. Рікардо, спираючись на принцип порівняльних переваг у міжнародній торгівлі, довів, що капітал рухається між країнами завдяки різниці в нормі прибутку, який у найбільш багатих на капітал країнах має тенденцію до зниження. Ці вчені підкреслювали, що перепад у нормах прибутку між країнами повинен бути істотним для покриття ризику іноземного інвестора в чужій країні.

Марксистська школа та її послідовники спиралися на постулат К. Маркса про те, що вивіз капіталу пов'язаний з його відносним надлишком у країні. Надлишок капіталу, на думку представників марксистської школи, є тією його частиною, використання якої зумовлює зменшення норми прибутку. Надлишковий капітал може бути вивезений за межі країни в трьох основних формах - товарній (економічно виправданий експорт), продуктивній - (надлишок виробничих потужностей і робочої сили) і грошовій (державні і приватні заощадження). Цю ідею було покладено в основу всіх сучасних марксистських теорій. В. І. Ленін, з огляду на стимулювання вивозу капіталу внаслідок активного зростання монополій, назвав це явище однією з головних відмітних ознак монополістичного капіталізму.

Неокласична теорія міжнародного руху капіталу спиралась на класичну теорію міжнародної торгівлі. Остаточний варіант неокласичної теорії міжнародного руху капіталу сформулювали Е. Хекшер, Б. Олін, Р. Нурксе, К. Іверсен. Е. Хекшер, спираючись на теорію граничної корисності, сформулював тезу про тенденцію до встановлення міжнародної рівноваги цін на фактори виробництва, які на думку Б. Оліна, рухаються завдяки різному попиту на них у різних країнах, переміщуючись звідти, де їхня гранична продуктивність низька, туди, де вона висока. Стосовно капіталу гранична продуктивність визначається насамперед процентною ставкою. Крім цього, вважав Б. Олін, на міжнародний рух капіталу впливають митні бар'єри, прагнення до географічної диверсифікованості капіталовкладень, політичні протиріччя між країнами, розмір ризику закордонних інвестицій.

Основним недоліком усіх розглянутих теорій, є те, що вони, базуючись на макроекономічному аналізі, не враховували особливостей поведінки індивідуальних інвесторів. Уникнути цього недоліку вдалося в сучасних теоріях міжнародного руху капіталу, серед яких основну групу становлять теорії транснаціональних корпорацій (ТНК).

Теорії портфельних інвестицій базуються на тому, що портфельних інвесторів насамперед цікавлять: рівень прибутковості іноземних цінних паперів; бажання діверсифікувати свій портфель цінних паперів за рахунок іноземних цінних паперів; ступінь ризику цих вкладень.

48. Фактори, що впливають на прямі іноземні інвестиції

рішення про прямі іноземні інвестиції залежить від багатьох факторів, які можуть бути віднесені до трьох категорій: фактори попиту, фактори пропозиції та політичні фактори.

Фактори пропозиції

Витрати на виробництво. У багатьох випадках компанії ухвалюють рішення щодо прямих іноземних інвестицій, керуючись необхідністю зниження витрат на виробництво продукції. Розміщення підприємств за кордоном може виявитися більш вигідним порівняно з їхнім розміщенням у рідній країні в результаті нижчих цін на земельні ділянки, більш низьких податкових ставок і орендної плати за використання нерухомості в комерційних цілях або через наявність більш дешевої кваліфікованої або некваліфікованої робочої сили.

Наявність природних ресурсів. Компанії можуть використовувати прямі іноземні інвестиції для одержання доступу до ресурсів, які мають найважливіше значення для їхньої діяльності. Часто міжнародні компанії ведуть переговори з урядами країн, у яких вони ведуть бізнес-діяльність, про одержання доступу до сировинних матеріалів в обмін на прямі іноземні інвестиції.

Доступ до ключових технологій. Одержання доступу до технологій - це ще один стимул для прямих іноземних інвестицій. Для компаній може виявитися вигіднішим придбання частки власності в існуючій компанії, ніж формування власної групи фахівців для розробки або відтворення нової технології.

Фактори попиту

До факторів попиту, що стимулюють ПП, належать доступ споживачів до товарів або послуг компанії, маркетингові переваги, використання конкурентних переваг.

Використання конкурентних переваг. Прямі іноземні інвестиції можуть виявитися кращим способом використання компанією наявних у неї конкурентних переваг. Компанія, що володіє цінною торговою маркою, фірмовою назвою або технологією, може віддати перевагу здійсненню діяльності безпосередньо в інших країнах замість експорту продукції до цих країн.

Політичні фактори

Політичні фактори також можуть відіграти свою роль у прийнятті компанією рішення використовувати прямі іноземні інвестиції для виходу на міжнародний ринок. Компанія може інвестувати капітал в іншу країну для того, щоб обійти торгові обмеження, що накладаються цією країною або щоб скористатися перспективами економічного зростання даної країни.