Загальна частина
контролі за якістю атмосферного повітря. В Основах законодавства СРСР і союзних республік про охорону здоров’я (19 грудня 1969 р.)1 відзначалася необхідність здійснення заходів, що попереджують забруднення атмосферного повітря, а також заборонялося введення нових й реконструйованих підприємств, які не забезпечували ефективність уловлення шкідливих викидів;
-фауна. Закон СРСР «Про охорону та використання тваринного світу» від 25 червня 1980 року2 і аналогічний закон УРСР від 27 листопада 1981 року3 регулювали відносини в галузі охорони та використання диких тварин (ссавців, птахів, плазунів, земноводних, риб, молюсків, комах й інших), які живуть у стані природної волі на суші, в воді, атмосфері та у ґрунті, постійно чи тимчасово населяють територію країни або належать до природних багатств континентального шельфу СРСР. Положення про полювання і мисливське господарство Української РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР (8 серпня 1969 р.)4, визначало загальний правовий режим фауни, порядок полювання та систему організації мисливського господарства.
§ 2. Поняття екологічного права
Термін «право» використовують у різних значеннях (право першості в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право співзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках термін «право» походить від кореня «прав», що означає правда, спра-
1 Відомості Верховної Ради СРСР. – 1969. – № 52. – Ст. 466; Відомості Верховної Ради СРСР. – 1979. – № 25. – Ст. 438.
2 Відомості Верховної Ради СРСР. – 1980. – № 27. – Ст. 530. 3 Відомості Верховної Ради УРСР. – 1981. – № 49. – Ст. 835. 4 ЗП УРСР. – 1969. – № 8. – Ст. 106.
17
Екологічне право України
ведливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має юридичне значення. Право першості в черзі – це норма, що стала звичкою, норма – звичай, а не право в юридичному значенні слова. Право на подяку за допомогу – це моральна норма. Право співзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав – це «право», що ґрунтується на законі, який чітко визначає, що таке корпоративні права. Таким самим, тобто основаним на законі, інших офіційних джерелах, є суб’єктивне право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння. Лише в двох останніх випадках вживання терміна «право» має юридичне значення1.
Ю.С. Шемшученко в зміст поняття «право» вкладає систему соціальних загальнообов’язкових норм, дотримання і виконання яких забезпечуються державою2. У свою чергу, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков вважають, що право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, які формулюються або санкціонуються державою, мають формально визначений характер і забезпечуються можливістю застосування державного примусу3.
Поняття «право» досліджується також вченими-екологами. В.В. Добровольський зазначає, що право взагалі – це система загальнообов’язковихсоціальнихнорм,якіохороняютьсясилою держави. За допомогою права соціальні сили, які мають державну владу, регулюють поведінку людей і їх колективів, роблять обов’язковими громадські відносини. Право – піднята до закону воля держави, оформлена у вигляді системи норм та правил4.
1 Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Х.: Консум, 2001. – С. 207.
2 Юридична енциклопедія. – Т. 5. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія», 2003. – С. 5.
3 Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 126.
4 Добровольський В.В. Екологічні знання: Навч. посіб. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – С. 18.
18
Загальна частина
Екологічне право незалежної України розвивалося на базі науки екологічного права, перш за все теоретичних розробок Ю.С. Шемшученка, В.Л. Мунтяна, С.М. Кравченко, В.І. Андрейцева, В.К. Попова, Н.Р. Малишевої, А.П. Гетьмана, а також науково-теоретичних поглядів кращих представників радянської школи екологічного права – О.С. Колбасова, В.В. Петрова, М.М. Бринчука (Росія, Москва), М.М. Сторожева (Білорусія, Мінськ), С.Б. Байсалова (Казахстан, Алма-Ата) та інших1.
В еколого-правовій літературі немає єдності думок щодо визначення сутності екологічного права, при цьому спектр точок зору по даному питанню досить широкий і охоплює думки як про різну природу екологічного права як галузі права (самостійної або комплексної), так і про повну відсутність даної галузі права як такої.
Самостійність галузі екологічного законодавства ставилася та ставиться під сумнів українськими вченими. Так, у науковій роботі 1976 року Ю.С. Шемшученко відзначив: «в юридической литературе только начало складываться мнение о самостоятельности отрасли законодательства об охране окружающей среды, но это мнение пока еще не получило достаточного теоретического развития. Этот вопрос тесно связан с вопросом о самостоятельности соответствующей отрасли права, так как система законодательства является производным явлением от системы права»2.
У сучасний період О. Плотнікова (1997 р.) ставить під сумнів існування екологічного законодавства як галузі. Вона зазначає: «екологічне законодавство не варто вважати галуззю законодавства. Право природи поширюється на неосяжну різноманітність об’єктів, що вимагає різних форм
1 Костицький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). – 2-ге вид. – К.: Укр. інф.-прав. центр, 2001. – С. 46.
2 Шемшученко Ю.С. Организационно-правовые вопросы охраны окружающей среды в СССР. – К.: Наукова думка, 1976. – С. 192.
19
Екологічне право України
іметодів їх захисту. Це не може бути обмежене потенціалом якоїсь однієї галузі законодавства. Якщо галузь екологічного права – це те, що реально існує, то наявність галузі екологічного законодавства викликає заперечення»1.
На нашу думку, залишається незрозумілою точка зору О. Плотнікової, яка визнає існування галузі екологічного права і ставить під сумнів існування галузі екологічного законодавства, адже ми погоджуємося з вищезазначеним висловленням Ю.С. Шемшученка – «система законодательства является производным явлением от системы права».
Необхідно підкреслити, що в Україні відносини з приводу охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки регулюються нормами не однієї
іне декількох галузей права. Їх врегулювання здійснюється за допомогою норм адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, фінансового, земельного, водного, гірничого, лісового й інших галузей чи підгалузей права. Це свідчить про те, що екологічне право є комплексною галуззю права, яка сформована на основі інтеграції норм декількох галузей права чи їх частин (правових норм).
Термін «екологічне право» використовується у різних аспектах (рис. 1.1).
Аспекти екологічного права
як галузь права |
|
як наука |
|
як навчальна |
|
|
|
дисципліна |
|||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Рис. 1.1. Аспекти екологічного права |
|||||
|
|
|
|
|
|
1 Плотнікова О. Співвідношення екологічного права і екологічного законодавства // Право України. – 1997. – № 11. – С. 49.
20
Загальна частина
Будь-яка галузь права являє собою уособлену сукупність норм, спрямованих на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин1. Екологічне право як галузь права – це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють відносини з приводу охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Проблеми пов’язані з охороною довкілля, раціональним використанням та відтворенням природних ресурсів, забезпеченням екологічної безпеки людей ставлять перед юридичною наукою питання, вирішення яких сприятиме розвитку нових напрямів, подальшим дослідженням. Незважаючи на те, що еколого-правова наука є молодою та знаходиться в стадії формування у її активі має місце значна кількість фундаментальних робіт. Наприклад, у сучасний період України за спеціальністю 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право було захищено дисертаційні роботи з наступними темами: «Еколого-правове регулювання спеціального використання дикої фауни» (Тихий П.В., 2000 р.); «Правове регулювання використання та охорони надр» (Шем’яков О.П., 2003 р.); «Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян» (Решетник Л.П., 2005 р.); «Еколого-правове регулювання лісокористування в Україні» (Шершун С.М., 2005 р.) та ін. Крім того, проблеми екології науковці-правознавці намагаються вирішити не лише шляхом удосконалення норм екологічного, а й – адміністративного, кримінального та іншого законодавства. Підтвердженням цього є такі дисертаційні дослідження як «Адміністративна відповідальність за екологічні правопо-
1 Молдован В.В., Чулінда Л.І. Правознавство: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 46.
21