Екологічне право України

Розділ VІ. Право природокористування (загальні положення)

§1. Поняття права природокористування.

§2. Види права природокористування.

§3. Принципи права природокористування.

§4. Суб’єкти і об’єкти права природокористування.

§5. Підстави виникнення та припинення права природокористування.

§ 1. Поняття права природокористування

Проблеми щодо забезпечення раціонального та безпечного використання природних ресурсів вимагають глобального об’єднання зусиль усіх держав світу. Стійке використання природних ресурсів повинно задовольняти потреби не тільки теперішнього часу, але й майбутніх поколінь. Відносини з раціонального та безпечного природокористування здійснюються людством протягом усієї діяльності, пов’язаної з використанням природних ресурсів. Метою їх реалізації є:

безпечні умови не тільки для працівників добувних галузей, але й для інших осіб, на яких може негативно подіяти погіршення стану навколишнього природного середовища внаслідок нераціонального використання природних ресурсів.

120

Загальна частина

Природні ресурси відіграють провідну роль в соціальноекономічному розвитку України на сучасному етапі. Природокористування – це використання корисних властивостей природних об’єктів (ресурсів), навколишнього природного середовища в цілому з метою задоволення різноманітних потреб людини та забезпечення її життєдіяльності. Використання природних ресурсів регламентується правовими нормами.

Природокористування є об’єктом правового регулювання в першу чергу природоресурсового права – земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосферного. Низка положень щодо використання природних ресурсів законодавчо закріплена в законах України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про природно-заповідний фонд України», а також у кримінальному, адміністративному, цивільному та інших галузях законодавства.

В основі диференціації норм природоресурсового права лежить існування в природі інтеграційного ресурсу, окремих видів природних ресурсів і об’єктів. Різні природні ресурси та об’єкти є складовою частиною єдиної і неподільної природи. Внаслідок зазначеного правове регулювання, наприклад, надрокористування, водокористування, лісокористування тощо, має у своїй основі ідентичні правові принципи та підходи.

Властивості деяких природних ресурсів обумовлюють однотипність підходів до правового регулювання відносин з їхнього використання. Тому законодавець регулює такі відносини подібним чином.

Право природокористування поширюється не на усі форми, види та різновиди використання об’єктів навколишнього природного середовища, а лише на ті, що підлягають правовому врегулюванню. У предмет права природокористування не входить, наприклад, використання атмосферно-

121

Екологічне право України

го повітря для дихання, використання сонячної енергії для задоволення фізіологічних потреб людини.

Система юридичних норм, які регулюють природоресурсові відносини, виникла та розвивалася на основі державної власності на природні ресурси. Вона стала підґрунтям утворення особливого інституту – права природокористування.

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями повинно здійснюватися з додержанням обов’язкових екологічних вимог:

родокористування у науці не існує. Наведемо декілька прикладів: як інститут екологічного права право природо-

122

Загальна частина

користування єсукупністюнормзакріпленихвнормативноправових актах, з приводу регулювання відносин, що виникають при використанні природних ресурсів1; інститут права природокористування – це сукупність правових норм різних галузей природноресурсового законодавства, що регулюють суспільні відносини щодо використання корисних властивостей природних об’єктів2; під правом природокористування слід розуміти інститут Загальної частини екологічного права, в якому об’єднані норми, що визначають спільні положення для права користування всіма видами природних об’єктів, включаючи і норми, які регулюють їхнє комплексне використання3; право природокористування – система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання відносин щодо ефективного використання, відновлення і охорони природних ресурсів, забезпечення багатогранних матеріальних, економічних і соціальних інтересів та законних прав суб’єктів природокористування4 тощо.

Право природокористування необхідно розглядати в об’єктивному і суб’єктивному змісті, а також як різновид правовідносин.

Об’єктивне право природокористування представляє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу використання природних ресурсів.

1 Тищенко Г.В. Екологічне право: Навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: ТП Пресс, 2003. – С. 47.

2 Природноресурсове право: Навч. посіб. / За ред. І.І. Каракаша. – К.: Істина, 2005. – С. 113.

3 Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін.; За ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право, 2006. – С. 113.

4 Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 67.

123