3.3.2. Умисне тяжке тілесне ушкодження

Згідно з законом тяжкими тілесними ушкодженнями визнаються такі з них, які були небезпечними для життя у момент їх заподіяння або спричинили втрату будь-якого органа або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше, ніж на одну третину, або пере­ривання вагітності чи невиправне знівечення обличчя (ч. 1 ст. 121 КК).

Небезпечними для життя визнаються такі пошкодження життєво важливих органів людини, які самі по собі загро­жують життю потерпілого в момент їх заподіяння чи при звичайному перебігу закінчуються смертю. Можливе чи дій­сне відвернення смерті у таких випадках не береться до ува­ги при оцінці небезпечності таких ушкоджень для життя.

Тяжке тілесне ушкодження буде небезпечним для життя .при наявності хоча б однієї з ознак, вказаних у Правилах.

Втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій визнається тяжким тілесним ушкодженням при повному фізичному відділенні органу від тіла людини, а також тоді, коли настав повний чи частковий параліч цього органу. Це може бути втрата язика, ока, руки, ноги, мови, голосу або їх параліч, чи втрата здібності родити дітей та ін.

Як свідчить слідча та судова практика, найчастіше втра­чаються при тілесних ушкодженнях очі, ніс, вуха, руки та ноги. Згідно з Правилами, втрата зору, здібності бачити світ, визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо на­стала повна сліпота обох очей або такий стан зору, коли людина не може бачити на відстані двох метрів оточуючих її предметів (гострота зору обох очей 0,04 і менше).

Втрата зору одним оком або втрата одного ока зовсім також визнається тяжким тілесним ушкодженням, бо в цьому разі настає втрата працездатності більше, ніж на од­ну третину, або непоправне знівечення обличчя, якщо це поєднано з вилученням ока.

При повній втраті зору одним оком це пошкодження бу­де тяжким, незалежно від того чи ока зовсім немає, чи воно є і має здоровий вигляд, рівно як і те, коли око було втра­чене в момент заподіяння тілесного пошкодження чи при лікуванні.

Втрата потерпілим голосу, слуху, мови визнається тяж­ким тілесним ушкодженням, якщо він не може спілкувати­ся з іншими людьми без допомоги технічних чи спеціаль­них засобів, коли потерпілий не чує розмовної мови на від­стані 3-5 см від вушної раковини.

Заподіяння душевної хвороби визнається тяжким тіле­сним ушкодженням у всіх випадках, коли потерпілий внас­лідок посягання на його здоров'я захворів тимчасовою чи хронічною душевною хворобою, коли таке посягання спри­чинило розлад його психічної діяльності.

Психічне захворювання може статися внаслідок тяжкої травми голови, мозку або переляку, сильного психічного струсу (зворушення).

Будь-яка за характером і тяжкістю душевна хвороба є ознакою тяжкого тілесного ушкодження. Не визнається тяж­ким тілесним ушкодженням виникнення внаслідок посяган­ня нервової хвороби.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження визнається стій­ка втрата працездатності не менше ніж на одну третину (не менше 33%). При цьому йдеться не про професійну, а про загальну працездатність. Визначення групи інвалідності по­терпілому не впливає на ступінь тяжкості тілесних ушко­джень. Ступені тяжкості тілесних ушкоджень, що були за­подіяні дітям, інвалідам, визначаються на загальних підста­вах (за тими ж Правилами) - як здорових та дорослих людей. Втрата працездатності вважається стійкою, якщо вона не може бути поновлена, або якщо вона може бути поновлена лише частково, або якщо для її поновлення потрібен трива­лий строк.

Тілесне ушкодження вважається тяжким, якщо воно спричинило переривання вагітності. Строк вагітності при

цьму значення не має. Не впливають на відповідальність за таке посягання на здоров'я потерпілої її стосунки з винним. Це може бути і власна дружина, і зовсім незнайома жінка.

Кримінальна відповідальність за переривання вагітності настає лише у тих випадках, коли воно спричинилося внас­лідок дій винного, а не патологічних властивостей організ­му потерпілої, а також лише тоді, коли винний безсумнівно знав, що потерпіла була вагітною.

Тілесне ушкодження визнається тяжким, якщо воно спри­чинило потерпілому невиправне знівечення обличчя.

Знівеченим обличчя вважається тоді, коли воно має не­приємний, огидливий зовнішній вигляд (наприклад, відсут­ність носа або губ).

Тяжкість шкоди при знівеченні обличчя обумовлена не тільки і не стільки фізичною шкодою, скільки психічною травмою, оскільки ця обставина принижує потерпілого, викликає у нього тяжкі душевні переживання, муки.

Знівеченим при тілесних ушкодженнях може бути лише обличчя, а не інші частини тіла, тобто тільки передня час­тина голови і верхня частина шиї.

Питання про те - знівечене чи не знівечене обличчя -вирішують органи слідства і суд, бо це питання не медичне, а юридичне (етичне).

Непоправним вважається таке знівечення обличчя, яке не може бути виправлене чи усунене звичайними засобами лікування, або якщо воно зовсім не може бути усунене. Якщо для усунення знівечення необхідна пластична опера­ція, то знівечення також визнається непоправним.

Поправне чи непоправне знівечення обличчя потерпіло­го визначає судово-медична експертиза, бо це питання все­бічно медичне.

Відповідальності за тяжке тілесне ушкодження підляга­ють особи, яким до вчинення злочину виповнилося чотир­надцять років (ч. 2 ет. 22 КК України).

Тілесне ушкодження визнається тяжким і кваліфікується за ч. 1 ст. 121 КК при наявності хоча б однієї з передбаче­них у ній ознак. Тобто для цього досить наявності того, що тілесне ушкодження було небезпечним для життя потерпі­лого в момент його заподіяння, чи потерпіла була вагітною, чи внаслідок ушкодження потерпілий втратив будь-який орган або функцію якогось органу.

Наявність у скоєному винним кількох із цих ознак на кваліфікацію його дій не впливає, але враховується при ви­значенні міри покарання.

Тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, кваліфікується не за ч. 1 ст. 121, а за ст. 123 КК України, а заподіяне у стані необхідної обо­рони при перевищенні меж необхідної оборони - за ст. 124 КК України.

Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при відсічі сус­пільне небезпечного посягання, якщо при цьому не було перевищено меж необхідної оборони, складу злочину не містить і відповідальності за них не настає.

Тяжке тілесне ушкодження визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 121 КК), якщо воно:

1) було вчинене способом, що має характер мучення або мордування;

2) сталося внаслідок систематичних, хоч би й не тяжких тілесних ушкоджень.

Тяжке тілесне ушкодження визнається кваліфікованим (ч. 2 ст. 121 КК), якщо воно було вчинене мученням, мор­дуванням чи тортурами. При цьому слід мати на увазі, що тяжкі тілесні ушкодження самі по собі спричиняють потер­пілому муки і страждання. Кваліфікованим тяжке тілесне ушкодження визнається у тих випадках, коли винний спри­чиняє потерпілому особливо тяжкі страждання і спеціально діє таким чином, щоб заподіяти особливі мучення, спричи­нити нестерпний фізичний біль.

Мучення може бути спричинене тим, що потерпілому не дають їжі, води, використовують вплив низької чи високої температури, а також застосовують чимало інших засобів, якими спричиняється надзвичайний фізичний біль, чи фі­зичні страждання.

Згідно з Правилами мордуванням називаються такі дії, які пов'язані з багаторазовим чи тривалим заподіянням особливого фізичного болю (щипанням, биттям батогами чи нагайками, спричиненням багатьох невеликих ушко­джень тупими чи гострими предметами і т. ін.).

Тяжке тілесне ушкодження повинно оцінюватися як кваліфіковане (ч. 2 ст. 121 КК) не тільки тоді, коли мучення чи мордування спричинялося у момент заподіяння тілесно­го ушкодження, але й тоді, коли потерпілому спричинялись систематичні побої чи легкі тілесні ушкодження, внаслі­док яких настало тяжке тілесне ушкодження.

Систематичність таких дій вказує на те, що вони вчиню­ються часто й тривало. Саме по собі нанесення багатьох уда­рів чи побоїв ще не свідчить, що це було мучення чи морду­вання. Для цього необхідно довести, що винний навмисно діяв таким чином, маючи мету заподіяти потерпілому особли­ві страждання, спричинити особливий фізичний біль.

Питання про те, чи були певні дії мученням або морду­ванням, вирішує не судово-медична експертиза, а органи

слідства і суд.

Тяжке тілесне ушкодження визнається кваліфікованим (ч.2ст.121КК),якщо:

а) воно було вчинене групою осіб;

б) було вчинене з метою залякування потерпілого чи

інших осіб;

в) було вчинене на замовлення або

г) внаслідок нього сталася смерть потерпілого.

Тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, характеризується тим, що воно посягає на два об'єкти і водночас спричинює два дуже відмінні за тяжкі­стю злочинні наслідки: шкоду здоров'ю і смерть потерпілого.

Стосовно кожного з цих наслідків у винного було різне психічне ставлення - заподіяння тяжких тілесних ушко­джень було навмисним, а смерть - необережною.

Навмисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне замахові на вбивство. Різниця між цими злочинами в їхніх суб'єктивних ознаках: у спрямованості умислу й у змісті його інтелектуального моменту. Розме­жування між замахом на вбивство і тілесними ушкоджен­нями має складність лише у тих випадках, коли тілесні ушкодження вчинені були з прямим умислом, оскільки за­мах на вбивство з побічним умислом неможливий. Для ви­яснення змісту умислу винного враховуються всі обставини злочину: засоби і знаряддя злочину, кількість, характер і місця ран, спрямованість ударів у життєво важливі органи людини, причини припинення злочинних дій, а також по­передня поведінка винного і потерпілого, їх взаємостосун­ки тощо.

Якщо між тілесними ушкодженнями та настанням смер­ті пройшов якийсь час, навіть тривалий, то це ще не свід­чить про те, що смерть заподіяна необережно.

При навмисному тілесному ушкодженні (легкому, сере­дньої тяжкості і тяжкому), на відміну від замаху на вбивст­во, настання смерті не охоплюється умислом винного: він

або не передбачає її настання, або розраховує на те, що зу­міє н відвернути.

Але найважливішою розмежовуючою ці злочини озна­кою є передбачення винним смерті потерпілого. Якщо він, спричинюючи тілесні ушкодження, передбачає настання смерті, то, незалежно від фактичних наслідків, що настали, його дії утворюють посягання на життя - вбивство чи замах на вбивство.

Відповідальність за заподіяння умисних тяжких тілес­них ушкоджень настає з чотирнадцяти років.

Карається умисне тяжке тілесне ушкодження за ч. 1 ст. 121 КК позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років, за ч. 2 ст. 121 КК - позбавленням волі на строк від семи до десяти років.