19.2.26. Приховування злочинів

Заздалегідь обіцяне приховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, добутих злочином, визнається пособництвом вчинення зло­чину (ч. 5 ст. 27 КК України). Заздалегідь не обіцяні такі ДІЇ називаються причетністю до злочину. Кримінальна відпо­відальність за причетні до злочину дії настає лише у випад­ках приховування тяжких (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяж­ких (ч. 5 ет. 12 КК) злочинів.

Приховування злочинів, до категорії тяжких чи особли­во тяжких не віднесених, не є кримінальне караним.

Не визнається приховуванням злочину використання, споживання предметів, речей, здобутих злочином.

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину охоплює собою і недонесення про цей злочин, оскільки недонесення при цьому є складовою частиною приховування більш тяж­кого злочину.

Стаття 396 КК України передбачає кримінальну відпові­дальність за загальний вид приховування злочинів. Спеці­альні види приховування злочинів передбачають ст. 198, 383, 384, 385, 386 КК України. Ці спеціальні види прихову­вання мають перевагу перед загальним і тому підлягають застосуванню статті про ці спеціальні види приховування.

Приховування предметів, вилучених із цивільного обігу (зброї, отрути, сильнодіючих речовин, наркотичних засобів і психотропних речовин тощо), тягне за собою відповідаль­ність за статтями КК України, які передбачають відпові­дальність за незаконні операції з цими предметами.

Приховування вчинюється умисно, оскільки його метою є приховати злочин, злочинця чи предмети, здобуті злочином.

Відповідальними за приховування злочинів є лише особи, які не брали участі у вчиненні певного злочину. Співучасники злочину не підлягають кримінальній відповідальності за при­ховування вчиненого ними злочину. Особи, які систематично (постійно) приховували злочини, вчинювані одними й тими самими винними, підлягають відповідальності не за прихову­вання, а за співучасть - пособництво злочинам,

Не підлягають кримінальній відповідальності за заздале­гідь не обіцяне приховування злочину члени сім'ї чи близь­кі родичі особи, що вчинила злочин, коло яких визначаєть­ся законом (ч. 2 ст. 396 КК).

Карається приховування злочину:

- арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

19.2.27. Втручання в діяльність захисника чи представника особи

Статтею 59 Конституції України встановлено право кожної особи на правову допомогу.

Втручання у діяльність захисника чи представника осо­би посягає на це важливе конституційне право.

Склад злочину утворюють будь-які види і способи втручання у діяльність захисника чи представника особи, вчи­нення будь-яких перешкод у такій діяльності потерпілого. Якщо спосіб перешкоди є злочинним, то діяння утворює су­купність злочинів, наприклад, позбавлення волі захисника кваліфікується за сукупністю статей 146 КК і ст. 397 КК.

Склад злочину утворює також розголошення адвокатсь­кої таємниці, тобто конфіденційної інформації, яка стала відома внаслідок виконання захисником своїх професійних

обов'язків.

Діяння визнається кваліфікованим, якщо воно було вчи­нене посадовою особою (ч. 2 ст. 397 КК).

Втручання у діяльність захисника чи представника осо­би вчинюється умисно.

Відповідальними є всі осудні особи, що досягли віку шіст­надцяти років.

Карається втручання в діяльність захисника чи пред­ставника особи:

за ч. 1 ст. 397 КК - штрафом від ста до двохсот неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або виправними ро­ботами на строк до двох років, або арештом на строк до шес­ти місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 397 КК - штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

19.2.28. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи

Стаття 398 КК передбачає відповідальність за різні види посягань щодо захисника чи представника особи у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги:

а) за погрозу вбивством, заподіянням тілесних ушко­джень чи іншим насильством або знищенням майна (ч. 1 ст. 398 КК);

б) за заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних

ушкоджень (ч. 2 ст. 398 КК);

в) за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ч. З

ст. 398 КК).

Вбивство чи замах на вбивство захисника чи представ­ника особи утворює окремий злочин і кваліфікується за

ст. 400 КК;

Потерпілим визнається захисник чи представник особи, якщо діяння щодо нього було вчинене у зв'язку з наданням

потерпілим правової допомоги, а також близькі родичі за­хисника чи представника особи.

Погроза або насильство щодо захисника чи представни­ка особи вчинюється умисно.

Відповідальними за такі діяння є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

Карається погроза або насильство щодо захисника чи представника особи:

за ч. 1 ст. 398 КК - арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбав­ленням волі на той самий строк;

за ч. 2 ст. 398 КК - обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк;

за ч. З ст. 398 КК - позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

19.2.29. Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи

Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи від загального складу злочину умисного знищення чи пошкодження чужого майна (ст. 194 КК) відріз­няється лише ознаками потерпілого, яким е захисник чи пред­ставник особи, якщо злочин було вчинено у зв'язку з їх дія­льністю, пов'язаною з наданням правової допомоги.

Потерпілими можуть бути і близькі родичі захисника чи Представника особи.

Стаття 399 КК передбачає відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна, що належить захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам, у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ч. 1 ст. 399 КК). Знищення або пошкодження майна цих осіб, вчинене підпалом, вибухом або іншим загальнонебезпеч-ним способом, або заподіяння їм шкоди в особливо великих розмірах - кваліфікується за ч. 2 ст. 399 КК, а якщо таке діяння спричинило загибель людей, або тяжкі тілесні ушко­дження чи настання інших тяжких наслідків,- то воно ква­ліфікується за ч. З ст. 399 КК.

Стаття 399 КК передбачає відповідальність за умисне знищення чи пошкодження майна захисника чи представ­ника особи.

Карається умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи:

за ч. 1 ст. 399 КК - штрафом від п'ятдесяти до ста не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом

ми строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк;

- за ч. 2 ст. 399 КК - позбавленням волі на строк від п'яти

до восьми років;

за ч. З ст. 399 КК - позбавленням волі на строк від вось­ми до п'ятнадцяти років.

19.2.30. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги

Чинний Кримінальний кодекс України містить кілька статей про відповідальність за посягання на життя представ­ника правоохоронного органу, члена громадського форму­вання з охорони громадського порядку або військовослуж­бовця (ст. 348 КК), за посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 379 КК).

Посягання на життя захисника чи представника особи є вбивство чи замах на вбивство цих осіб, і це діяння відріз­няється від діянь, передбачених ст. 348 і ст. 379 КК, лише

ознаками потерпілого.

Потерпілим може бути захисник чи представник особи, які надавали їй правову допомогу, а також їх близькі родичі.

Карається посягання на життя захисника чи представ­ника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням

правової допомоги

- позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти

років або довічним позбавленням волі.

Законодавство до теми

1. Статті 3, 8, 19, 21-24, 28, 29, 55, 57, 58-63 Конституції

України.

2. Статті 371-400 Кримінального кодексу України.

3. Постанови Пленуму Верховного Суду України:

- від 22 лютого 1991 р. «Про завдання судів України по

підвищенню рівня правосуддя»;

- від 12 квітня 1996 р. «Про застосування законодавст­ва, що забезпечує незалежність судів»;

- від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конститу­ції України при здійсненні правосуддя»;

- від 26 червня 1996 р. «Про застосування судами зако-, нодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»;

- від 28 березня 1986 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду».

Література до теми

1. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кри­мінальних та цивільних справах.- К., 1995.