1.4. Класифікація фінансових ринків

Наявність багатьох типів фінансових ринків пов’язана з існуванням різних підходів до їх класифікації.

Розрізняють таки типи фінансових ринків:

1. За умовами передачі фінансових ресурсів в користування:

• ринок позикового капіталу (інструментів боргу). На цьому ринку ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під відсотки за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів;

• ринок акціонерного капіталу (інструментів власності). На цьому ринку кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право співвласності на активи підприємства і повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.

2. За діференціаціей сегментів ринку:

–грошовий ринок;

–валютний ринок;

–фондовий ринок.

3. За термінами обігу фінансових активів, що можуть бути в обігу на ринку:

• ринок грошей. На цьому ринку перебувають в обігу фінансові активи, термін дії яких не перевищує одного року (короткотермінові казначейські зобов’язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткотермінових облігацій тощо);

• ринок капіталів. На цьому ринку надаються середньо- то довготермінові кредити, перебувають в обігу середньо- та довготермінові боргові цінні папери, а також інструменти власності.

4. Залежно від способу організації розміщення і наступного обігу активів:

• первинний є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки;

• вторинний, на якому мають обіг емітовані раніше фінансові активи.

5. За принципом організації:

• біржовий. Цей ринок пов’язують з поняттям фондової біржі як уособленого способу організованого ринку. На ньому в більшості випадків відбувається торгівля емітованими раніше фінансовими активами (цінними паперами найвищого ґатунку). Операції виконуються професійними учасниками (брокерами);

• позабіржовий (дилерський), на якому діють так звані торгово-інформаційні системи (здійснюються операції з цінними паперами. Які з будь яких причин не котируються на біржі);

• неофіціальний (“чорний”).

6. За ознакою глобальності:

• Міжнародні (процес купівлі-продажу регламентується законами міжнародної торгівлі і відповідальність за їх дотримання несе держава, суб’єкти якої приймають участь надсвітовому ринку);

• національні;

• локальний, регіональний;

• ринок резидентів – це ринок фінансових активів, емітованих резидентами на національному ринку;

• ринок нерезидентів – є ринок, на якому нерезиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певної країни.

7. За механізмом виплати доходів;

• ринок з очікуваним фіксованим доходом;

• ринок з очікуваним плаваючим доходом;

8. За характеристикою емітента:

–ринок державних фінансових активів;

–ринок корпоративних фінансових активів.

Процес інтеграції фінансових ринків пов’язаний з багатьма процесами, що відбуваються на національних та міжнародних ринках. Найважливішу роль серед них відіграють:

1. розвиток новітніх технологій, що робить високоефективними інформаційну інфраструктуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасниками ринку;

2. концентрація діяльності учасників ринку в світових фінансових центрах;

3. інституціалізація фінансових ринків, тобто постійне збільшення частки інституційних учасників ринку (інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів тощо);

4. лібералізація фінансових ринків, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і стимулює їх активність.

1.5 Суб’єкти фінансового ринку

Основними суб’єктами фінансового ринку виступають інститути позафінансової сфері (фірми, підприємства, організації), держава, населення, професійні учасники ринку (фінансові інститути та інститути інфраструктури), іноземні учасники.

Суб’єкти фінансового ринку можуть виступати в ролі позичальника і кредитора (на ринку позичкового капіталу); емітенту та інвестора (на ринку цінних паперів); продавця і покупця валюти (на валютному ринку); страховики і страхувальники (на страховому ринку). Фінансові інститути відіграють на ринку роль посередника.

Позичальники – це фізичні або юридичні особи, які залучають кошти інших суб’єктів для розвитку своєї діяльності;

Кредитори – надають позичку у тимчасове користування під певний відсоток;

Емітенти – залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску цінних паперів;

Інвестори – громадяни та юридичні особи країни, а також іноземні громадяни, фірми, держави, які приймають рішення про вкладення особистих, позичених або залучених коштів в об’єкти інвестування (в цінні папері) з метою отримання доходу.

Фінансові інститути – це посередники, які забезпечують зустріч інвестора і позичальника. Представниками фінансових інститутів є банківські установи та спеціалізовані небанківські установи (комерційні, емісійні, інвестиційні, іпотечні банки, кредитні спілки, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо).

Фінансові інститути поділяють на дві основні категорії: депозитні і не депозитні. Депозитні – комерційні банки, ощадні та кредитні асоціації, кредитні спілки (джерела фін. ресурсів – депозити). Недепозитні – інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії).

Значну роль на фінансовому ринку відіграють інститути інфраструктури – біржі та позабіржові системи, клірингові центри, аудиторські компанії, антимонопольний комітет, комісія по ЦП, інформаційні та рейтингові агентства, юридичні центри, державні інспекції, консультаційні фірми, консалтингові компанії. Вони забезпечують стабільне функціонування ринку, купівлю–продаж фінансових активів, контроль за їх якістю.

Основна функція фінансових посередників – це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів (інвесторів) до потенційних позичальників (витратників). Їх діяльність вигідна обох сторонам, тому що:

• відповідає потреба в пошуку один одного;

– знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень;

• з попереднього впливає зростання відсоткового доходу заощаджувача;

• знижуються сумарні витрати позичальника на отримання позики за рахунок зменшення моральних, фізичних зусиль та витрат часу на залучення капіталу декількох заощаджувачів для отримання потрібної суми позики;

• дрібні заощаджувачи дістають можливість брати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки (порівняно з наданням у борг невеликої суми), але який був недосяжний для них через необхідність значних інвестицій;

• можливість для заощаджувачів отримувати гарантований дохід на свій капітал (банківський відсоток, доход з облігацій);

• фінансові посередники зменшують витрати на здійснення фін. операцій (за рахунок уніфікації та спеціалізації, що дає можливість краще вивчити ринок, фінансовий стан потенційних клієнтів і одержувати більші прибутки);

• фінансові посередники зменшують асиметричність інформації у взаємовідносинах “кредитор-позичальник” (сторона, що надає позику чи інвестує гроші, має менше інформації про сторону, що її отримує).

Основними видами діяльності фінансових інститутів на ринку є:

1. Придбання на ринку одних фінансових активів і перетворення їх на інші, які задовольняють певні вимоги;

2. Торгівля фінансовими активами за свій рахунок;

3. Купівля-продаж фінансових активів від імені клієнта;

4. Допомога у створенні і розміщенні на ринку нових фінансових активів;

5. Консультації учасникам ринку щодо інвестування;

6. Управління активами інших учасників ринку.