9.4 Операції на міжбанківському ринку

Міжбанківський ринок – частина фінансового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни (кореспондентські відносини між банками).

Відсоткові ставки на міжбанківському ринку є базовими при розрахунку відсоткових ставок за іншими позиковими операціями.

Міжбанківські депозити – активні операції банків. Внесення депозитів у Центральний банк у межах обов’язкових резервів є одним з методів регулювання сукупного грошового обігу. Комерційні банки мають право на одержання кредитів від НБУ через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх угод.

Основні види міжбанківського кредиту:

• овердрафт за кореспондентськими рахунками (на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на коррахунках банків на кінець операційного дня);

• овернайт (надані (отримані) іншим банком на термін не більше одного дня);

• кошти по операціям РЕПО (купівля ЦП на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною).

Операції РЕПО мають важливе макроекономічне значення – їх використовують для управління ліквідністю банківської системи. КБ отримують можливість з меншим ризиком розміщувати вільні грошові ресурси.

РЕПО – фінансова операція, що складається з двох частин. Одна зі сторін продає ЦП інший стороні і у той же час бере на себе зобов’язання викупити вказані ЦП на визначену дату чи за вимогою іншої сторони (різниця в ціні купівлі і продажу – дохід, який отримує покупець ЦП (продавець грошових коштів).

Ціна по операціям РЕПО залежить від ліквідності ЦП, строку дії угоди і як правило складає 50-90% від ринкової вартості ЦП на момент укладання угоди.

Зацікавленість в операціях РЕПО виникає, коли ЦП не мають тенденції к росту ціни, нема бажання реалізовувати ЦП, є необхідність в обіговому капіталі.

Міжбанківські відносини опосередковуються відкриттям кореспондентських рахунків – рахунків одного банку, відкритий у іншому банку, на якому відображаються платежі на основі міжбанківського договору.

Види кореспондентських рахунків:

Рахунки НОСТРО – поточні рахунки на ім’я комерційного банку у банка-кореспондента, що відображаються у активі балансу першого банку;

Рахунки ЛОРО – поточні рахунки на ім’я банка-кореспондента у комерційного банка, що відображаються у нього в пасиві;

Рахунки ВОСТРО – рахунки іноземних банків у банку-резиденту в національної валюті, чи в валюті третій стороні.

9.5 Ринок банківських позичок

Банківський кредит – це кошти, які надаються банком згідно з законодавством в позику юридичній або фізичній особі на визначений термін для цільового використання та під проценти.

Надання кредитів є однією з основних економічних функцій банку, що здійснюється ним з метою отримання прибутку та задоволення тимчасових потреб в додаткових грошових коштах юридичних та фізичних осіб. Кредити більшості банків становлять не менше половини їх сукупних активів і просять до двох третин доходу.

Основними принципами банківського кредитування є принципи строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності.

Принцип строковості потребує вчасного повернення позики в терміни, передбачені кредитною угодою. Дотримання принципу строковості дає змогу банку надавати нові кредитні послуги та виконувати свої зобов’язання перед вкладниками.

Принцип цільового кредитування передбачає використання кредиту на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Водночас банк зацікавлений не тільки в цільовому використання кредиту, а й в точному попередньому визначенні цілі кредитування.

Принцип забезпеченості кредиту означає надання кредиту з одночасною передачею банку-кредитору певних прав на деякі активи позичальники з тим, щоб у разі неповернення кредиту реалізація активів на ринку могла компенсувати банку втрати від неповернення кредиту.

Принцип платності відображає суть банківського кредитування в системі продажу банком вільних грошових коштів на визначений період і за певну плату. Цією платою виступає процент за кредит.

Види банківського кредиту поділяються:

1. За призначенням на:

• виробничі цілі;

• споживче кредитування.

2. За термінами користування:

• короткотерміновий (до 1 року);

• середньотерміновий (від 1 до 3 років);

• довготерміновий (понад 3 роки).

3. За забезпеченням:

• забезпечені заставою (майном, майновими правами, ЦП);

• гарантовані (банківськими установами, фінансами чи майном 3-ї особи0;

• з іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації);

• незабезпечені (бланкові).

4. За ступенем ризику:

• стандартні;

• нестандартні;

• сумнівні;

• незабезпечені;

• безнадійні.

5. За методами надання:

• у разовому порядку;

• відповідно до відкритої кредитної лінії;

• гарантійні;

• за потребою.

6. За термінами погашення:

• водночас;

• з регресією платежів;

• достроково;

• після закінчення обумовленого періоду.

Позичковий процент – це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими грошима.

Ставка або норма процента – це відносний показник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених процентів до величини позики (кредиту).

Формування процентної ставки залежить від багатьох чинників, а саме:

• рівня облікової ставки НБУ;

• терміну надання позики;

• особливостей забезпечення кредиту;

• платоспроможності і авторитету позичальника;

• темпу інфляції;

• перспектив зміни ринкової кон’юнктури;

• інших чинників.

Сукупність цих чинників (факторів) визначає межі диференціації кредитного процента.

В банківській практиці використовується поняття маржі.

Маржа – це різниця між процентними ставками (в загальному розумінні), а в процесі кредитування – це різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового процента) і ставками залучених коштів (ставки депозитного процента). Величина маржі має бути такого рівня, щоб забезпечувати належну рентабельність КБ і створювати фінансові ресурси для його розвитку.

Нарахування процентів за кредитом здійснюється у такий спосіб:

• припустимо, що банк надає у позику певну суму грошей Р, виникає питання, якою буде сума грошей S, через n років (тобто позика з процентами при поверненні банку) за умови, що річна процентна ставка становить r процентів;

• у випадку простого процента щорічно нараховується сума, яка дорівнює

r / 100 ;

• через n років загальна сума дорівнюватиме

(1+( r / 100)• n );

• у випадку складного процента, тобто “процентна від процента”, після першого року майбутня вартість позики з процентами, що має бути повернена банкові, становитиме

(1+ r / 100);

• через n років загальна сума позики з процентами визначатиметься за формулою

(1+ r / 100) ⁿ;

Розмір процентних ставок за кредитними операціями, порядок нарахування процентів, порядок їх стягнення визначаються в договорі між банком і позичальником. Після закінчення дії кредитного договору за наявністю нарахованих несплачених процентів, банки вирішують питання про стягнення процентів згідно з чинним законодавством, застосовуючи загальні строки (терміни) позовної давності.

Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту:

• заставу рухомого і нерухомого майна;

• гарантії та поручництва третіх осіб;

• страхування ризику позики;

• уступку дебіторської заборгованості;

Основні принципи кредитування знаходять відображення в різноманітних методиках раціонального кредитування, які використовуються банком. Одна з таких методик має назву CAMPARI яка відрізняється узагальнюючим характером і дає змогу банку проводити комплексне оцінювання кредиту, визначати ступінь кредитного ризику, встановлювати відповідно до ступеня ризику процентну ставку та вживати упереджувальні заходи щодо мінімізації можливих втрат за кредитом.

Кредити під заставу забезпечуються з боку позичальника заставою його активів. Використання застави дає змогу кредитору уникнути збитків і забезпечити надходження коштів у разі неповернення кредиту, хоча й не усуває ризику невиконання зобов'язань з боку позичальника. Застава є засобом забезпечення виконання зобов'язань з боку позичальника в обумовленому обсязі і у визначені кредитною угодою терміни.

Для оформлення застави складається документ, у якому фіксується:

• вид зобов’язання (грошовий, майновий та іпотечний);

• його величина;

• терміни;

• порядок одержання.

Розмір кредиту, як правило, дорівнює ліквідаційній вартості застави, тобто вартості термінової реалізації її на ринку. Оскільки ліквідаційна вартість в більшості випадків менша за оцінкову, то оцінкова вартість застави має перевищувати суму кредиту. Більш надійними активами як застави є нерухомість та акції, що перебувають в обігу на біржовому ринку.

При наданні кредиту під заставу звертають увагу на такі параметри застави:

• ліквідність;

• легкість оцінювання застави;

• можливість продажу застави на ринку;

• підконтрольність застави;

• моральне старіння.

Кредити під гарантію є одним із основних способів захисту кредитора від втрат при невиконанні зобов'язань з боку позичальника. Гарантією називають письмове зобов’язання третьої особи сплатити борг в разі відмови від сплати позичальником. При наданні кредиту під гарантією банк повинен мати достовірну фінансову інформацію не тільки про позичальника, а й про того, хто гарантує повернення кредиту. Гарантія може бути видана як на частину кредиту, так і на всю його суму.

Гарантії поділяють на:

1. забезпечені і незабезпечені. В разі забезпеченої гарантії застава перевіряється так, як і в кредитах під заставу;

2. обмежені і необмежені. У разі необмеженої гарантії гарантується весь обсяг заборгованості одного позичальника одному банку;

3. особисті та корпоративні. Особисті гарантії надаються приватними особами, а корпоративні – фінансовими інститутами чи корпораціями.

Контрольні питання:

1.В чому полягає сутність грошового ринку?

2.Назвіть основні інститути грошового ринку.

3.Яку роль грає грошовий ринок в економіці?

4.Назвіть елементи грошового ринку.

5.Дайте визначення облікового ринку.

6.Назвіть цінні папери які обертаються на обліковому ринку.

7.Які операції здійснюються на міжбанківському ринку?

8.Що таке «короткі» гроші?