1.8. Види права інтелектуальної власності

Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяль­ності. Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Не­має такої сфери людської діяльності, щоб там не можна було прояви­ти творчості. Творчість — це діяльність, у результаті якої народ­жується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю¹.

Творчість властива лише людині. Хоча інколи й природою ство­рюються справжні шедеври. Проте то не усвідомлена творчість. Творчість — складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він пе­ред собою поставив, та іншими факторами, які передбачити важко. Творити — в широкому значенні цього слова — означає створювати щось нове, тобто таке, чого раніше взагалі не було. Однак слово «творчість» вживається й в іншому — спеціальному значенні. В цьо­му значенні творчість — це не будь-яка робота, а лише усвідомлена творча діяльність².

У спеціальній літературі до цього часу доцільну діяльність люди­ни поділяли на два види: матеріальне виробництво і духовне. В про­цесі матеріального виробництва виробляються знаряддя праці, сиро­вина, матеріали, готові вироби тощо. Результатом другого виду ви­робництва є твори науки, літератури, мистецтва і т. д. Звідси робить­ся висновок, що творчість — це сфера духовного виробництва, яке

Иойрьіш А. Й. Научно-технический прогресе й новьіе проблеми права. — М., 1981. — С. 12, Йонас В. Я. Произведения творчества в гражданском пра­ве. - М., 1972.-С. 11.

Йонас В. Я. Произведения творчества в гражданском праве. — М., 1972. — С. 91.

52ВД

65

РОЗДІЛ 1

наділено певними якостями інтелектуальної діяльності людини¹. Не вдаючись до глибокої дискусії з цього приводу, зауважимо лише, що важко погодитися з тим, ніби творчість — це виробництво. Безумов­но, якоюсь мірою це так, бо матеріальне виробництво — це вироб­ництво матеріальних цінностей, а духовне виробництво — це вироб­ництво духовних цінностей. Саме в цьому криється невідповідність цих понять. На нашу думку, не можна звичайне виробництво чого б то не було прирівнювати до творчого процесу. А саме творчий про­цес називають духовним виробництвом. Навряд чи можна погодити­ся з тим, що будь-яке виробництво і творчість — це одне і те саме.

Звичайно, будь-якому виробництву властива творчість, але ствер­джувати, що виробничий процес і творчий процес за своєю суттю адекватні, мало хто наважиться. Вислів «духовне виробництво» вжи­вали, скоріше за все, у образному значенні.

Буде більш правильним розглядати матеріальне виробництво і інтелектуальну діяльність як єдиний духовно-виробничий процес. Сфера матеріального виробництва — це не що інше, як сфера ре­алізації здобутків інтелектуальної діяльності. Нині дедалі помітнішою є тенденція зростання ролі і значення саме інтелекту­альної діяльності. У XXI ст. саме ця сфера доцільної діяльності лю­дини посяде провідне і вирішальне місце. Безумовно, метою цієї • діяльності має стати і, будемо сподіватися, з часом стане забезпечен­ня умов життя, гідного людини. Уся цілеспрямована суспільна діяльність має бути підпорядкована інтересам людини, в тому числі і інтелектуальна діяльність. Матеріальне виробництво має забезпечи­ти суспільство всім необхідним, виходячи із самого високого рівня добробуту. Але воно зможе забезпечити такий рівень лише за умови, що буде продовженням інтелектуальної діяльності. Іншими словами, найкращі досягнення інтелектуальної діяльності реалізуватимуться у матеріальному виробництві. Чим вищий рівень інтелектуальної діяльності, тим вищий науково-технічний рівень матеріального ви­робництва.

¹ Йоффе О. С. ОсновьІ авторского права. — М., 1969. — С. 5. 66

Загальні положення про інтелектуальну власність

Отже, ці дві сфери доцільної діяльності людини слід розглядати як єдиний процес, а не протиставляти один одному. Сумнів у такому протиставленні висловив ще раніше В. І. Жуков'.

Разом з тим духовну сферу діяльності людини прийнято розгляда­ти окреме. Отже, існують і духовні цінності людини. Проте спробуй­те знайти в будь-якому словнику тлумачення поняття духовних цін­ностей. Сфера духовного життя людини визначається рівнем від­повідності внутрішнього світу людини загальновизнаним людським цінностям. Внутрішній світ людини охоплює собою багато аспектів її життя. Це — честь, гідність, порядність, чесність, доброзичливість, співчуття до чужої біди. Це — світогляд людини, її бачення реально­го і духовного світу, світовідчуття тощо. Це духовний світ людини, це сфера її духовного життя. Тому, на наш погляд, вважати технічну творчість духовною творчістю не можна. Безперечно, духовність лю­дини впливає на рівень і зміст технічної творчості. А. Д. Сахаров — міра нашої совісті — сам засудив застосування тих винаходів, які він розробив. Ще раніше так поступив Н. Бор².

Якщо мислительні операції, засобами яких віднайдено те чи інше технічне рішення, вважати духовною сферою, то тоді технічну творчість варто визнати духовною. Але нам видається, що це не так.

Творчий процес, що відбувається у свідомості людини, безумов­но, інтелектуальний³, але це ще не означає, що він є духовним. Історія свідчить, що інтелектуальний процес може бути і бездухов­ним. Недарма патентне законодавство багатьох країн містить норми, за якими не визнаються винаходами технічні рішення, які супере­чать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі (ст. 6 п. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

Не поринаючи глибоко в цю філософську проблему, видається, Що поділ видів творчості можна здійснювати за іншим критерієм.

Жуков Б. Я. Гражданское законодательство й институт интеллектуальной собственности // ВопросьІ изобретательства. — 1989. — № 8. — С. 9—14. Данин Д. Нильс Бор: «Достаточно ли безумна зта теория, чтобьі сказаться Дстинной?» // Известия. - 1998. - 22 января. Йоффе О. С. Советское гражданское право. — Л., 1965. — Т. III — С. 5.

67

РОЗДІЛ 1

Передусім, об'єктивно існує такий вид творчої діяльності, як науко­ва чи науково-дослідна діяльність. У свою чергу вона поділяється на фундаментальну і прикладну. За критерієм належності науки цей вид діяльності можна поділити на академічну, вузівську, відомчу і навіть заводську. Наскільки цей поділ відповідає реальному станові речей, сказати важко.

У результаті фундаментальної наукової творчості з'являються такі наукові досягнення, як наукові відкриття. Це — найвищий рівень на­укового пізнання матеріального світу. У колишньому СРСР наукові відкриття мали правову охорону¹. Вони підлягали обов'язковій дер­жавній реєстрації, автору відкриття видавався диплом з одноразовою грошовою винагородою. Відкриття реєструвалися з пріоритетом з 1947 р. Проте, коли почалися активні кодифікаційні роботи, розпо­чалася активна дискусія з приводу доцільності надання науковим відкриттям правової охорони. Варто підкреслити, що на той час ко­лишній СРСР добився включення наукових відкриттів в перелік об'єктів правової охорони ряду міжнародних конвенцій². Проте в цій дискусії перемогли прихильники погляду про недоцільність надання науковим відкриттям спеціальної правової охорони. Чи то за інерцією, чи то на знак прихильності до Москви, чи то з інших при­чин, але Національна академія наук України (НАН України) також висловилась проти надання спеціальної правової охорони науковим відкриттям. Нині в Україні немає спеціальної правової охорони на­укових відкриттів. Проте самі наукові відкриття існували, існують і будуть існувати в майбутньому.

Наукове відкриття — це встановлення закономірностей, власти­востей і явищ матеріального світу. До певної пори людина про ці, об'єктивно існуючі закономірності, властивості чи явища, просто не знала. В результаті, як правило, тривалих, копітких і дорогих науко­во-дослідних робіт зазначені закономірності, властивості, явища лю­диною виявляються, пізнаються, встановлюються. Отже, на відміну від винаходу та інших технічних рішень, які втілюють ідею людини,

¹Положение об открнтиях, изобретениях й рационализаторских предложе-

ниях 1973 г. ² Шатров В. П. Международное сотрудничество в области изобретательско-

го й авторского права. — М., 1982. — С. 169.

68

Загальні положення про інтелектуальну власність

наукові відкриття людиною не створюються, вони існують в природі незалежно від волі людини, а людиною лише пізнаються. Цей про­цес вивчення навколишнього середовища, матеріального світу, лю­дини тощо почався як тільки з'явилася сама людина і буде продовжу­ватися, поки людина буде жити на землі. Відкриття не втрачають свого значення з плином часу, так само як не може зупинитися здійснення самого відкриття.

Світова традиція склалася таким чином, що наукові відкриття в силу їхньої надзвичайно великої цінності для всього людства не виз­наються об'єктами чийогось монопольного або якогось іншого ви­ключного права. Наукові відкриття — надбання всього людства і ни­ми людство має користуватися безперешкодно. Саме цим пояс­нюється та обставина, що майже усі правові системи не передбача­ють спеціальної правової охорони наукових відкриттів.

Проте, на нашу думку, правова охорона відкриттів доцільна. Вона передусім закріплює державний пріоритет на відкриття, що саме по собі досить важливе. Вона закріплює індивідуальний пріоритет вче­ного, який це відкриття зробив. Державна реєстрація наукового відкриття фіксує його наявність і оголошує про зроблене відкриття. Тому збереження спеціальної правової охорони відкриття у законо­давстві України нікому не зашкодило б.

Про значення реєстрації відкриттів свідчить хоча б те, що з при­воду правової охорони відкриттів тільки в журналі «ВопросьІ изобре-тательства» було опубліковано близько трьох десятків науково-прак­тичних статей вчених. Серед них варто назвати таких видатних вче­них, як Є. Н. Єфімов, І. Е. Маміофа, Н. С. Фролов, В. В Сапелкін.

Саме у цьому журналі в останні роки існування СРСР активно дискусувалося питання правової охорони відкриттів.

Результати науково-дослідних робіт у вигляді завершених звітів за загальним правилом охороняються авторським правом. Проте ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжних прав» у переліку творів, що підпадають під дію цього Закону, не згадує про звіти про науково-дослідну роботу. На нашу думку, такий результат науково-дослідних робіт охоплюється поняттям літературні письмові твори наукового характеру. Проте Закон України «Про власність» результати науко­во-дослідних робіт прямо проголошує об'єктом права власності. От-

69

РОЗДІЛ 1

же, будь-які результати науково-дослідних робіт підлягають правовій охороні, якщо вони оформлені у формі звіту. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.' у ст. 2 також визнає, що науково-технічна інформація охоплює отримувані в про­цесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-тех­нологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафік­совані v формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та по­ширення (підкреслено автором — О. П.).

Однак результати науково-дослідних робіт, зокрема прикладних, можуть бути у вигляді винаходів, корисних моделей, селекційних до­сягнень тощо, які охороняються патентами або свідоцтвами, тобто засобами права промислової власності, а не авторського. Засобами авторського права охороняються результати науково-дослідних робіт, які певним чином опубліковані або обнародувані. Якщо ж ре­зультати науково-дослідних робіт реалізувалися у винаході чи якому іншому технічному рішенні, то вони охороняються засобами права промислової власності. Тобто правова охорона результатів науково-дослідної діяльності зумовлюється формою їх реалізації — описом чи втіленням у креслення, або ж у металі — конструкції, обладнанні, пристрої і т. п.

Результати іншої інтелектуальної діяльності (крім науково-до­слідної) поділяються на дві основні групи. Та група результатів твор­чості, що охороняється авторським правом, своєї офіційної власної назви в Україні поки що не має. Це, безперечно, не може вважатися нормальним. У міжнародних угодах таку групу називають літератур­ною і художньою власністю².

Друга група складається із результатів науково-технічної твор­чості і відповідно називається «промислова власність». Назва цієї групи відповідає реальному станові речей — результати промислової власності дійсно використовуються в промисловості, сільському гос­подарстві, в інших галузях господарства та суспільне корисної діяль­ності³.

'ВВР України. - 1993. - № 33. - Ст. 345.

^Всемирная организация интеллектуальной собственности: Общая информа-ция. — С. 4. 'Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.

70

Загальні положення про інтелектуальну власність

Оскільки назва «промислова власність» визнається за сферою ви­користання результатів, що її становлять, то було б доцільно за таким самим критерієм визначити назву тієї групи результатів інтелекту­альної творчості, що охороняється авторським правом. Результати цього виду творчості стосуються духовного життя людини. Вони формують духовний світ людини, її світобачення і світосприйняття, ставлення до навколишнього середовища і до іншого собі подібного, норму поведінки і взагалі те, що прийнято нині називати загально­людськими цінностями.

Отже, якщо результати інтелектуальної діяльності використову­ються у сфері духовного життя людини чи суспільства, збагачують духовний світ людини, то цю творчість можна назвати духовною творчістю і відповідно духовною власністю. Звичайно, ця теза не безспірна. Ми лише намагаємося підкреслити, що зазначений вид творчої діяльності та її результати взагалі не мають своєї власної спеціальної назви. Термін «авторська діяльність» не сприйнятний, він занадто розпливчатий і не відбиває змісту цього виду творчості. Не можна також назвати групу результатів цього виду діяльності термінами «авторські результати» чи «авторське право» тощо. В уся­кому разі назву треба шукати.

Перелік результатів конкретних видів творчої діяльності, що охо­роняються авторським правом, наведено в ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 р.

Результатами видів науково-технічної творчості за Паризькою Конвенцією є патенти на винаходи, загальнокорисні моделі, про­мислові рисунки чи зразки, фабричні або товарні знаки, знаки об­слуговування, фірмове найменування, вказівка про місце походжен­ня або найменування місця походження, а також боротьба з недоб­росовісною конкуренцією. Зазначені результати є об'єктами право­вої охорони і об'єднуються під загальною назвою «Промислова власність». Це поняття розуміється в найширшому значенні і поши­рюється не тільки на промисловість і торгівлю в самому широкому значенні, а й на сільське господарство, добування корисних копалин і на всі продукти, — як вироблювані, так і природного походження, наприклад вино, зерно, тютюнові вироби, фрукти, худоба, корисні копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно.

71

РОЗДІЛ 1

Під патентами на винаходи також розуміються різні види промис­лових патентів, які визнаються законодавством країн Союзу, напри­клад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові патенти і посвідчення. За радянським законодавством цей перелік дещо шир­ший, він включав раціоналізаторські пропозиції, які законодавством зарубіжних країн не визнаються об'єктом правової охорони.

Чинний Цивільний кодекс України (розділ VI) передбачає право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг та раціоналізаторські пропозиції.

Тому видається більш вдалою структура цього розділу, сприйнята проектом Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. Весь Ко­декс поділений на вісім Книг, четверта з яких присвячена праву інте­лектуальної власності України. Вона називається «Право інтелекту­альної власності». Книга має загальну частину, виділені в окрему главу «Загальні положення про інтелектуальну власність». Остання частина Книги поділена на три розділи: перший — «Авторське право та суміжні права»; другий — «Право промислової власності» і третій — «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, то­варів і послуг». Книга складається із 11 глав, які об'єднують 120 ста­тей. Робота над проектом триває і можливі зміни.

Перший розділ розглядає два основні цивільно-правові інститу­ти — «Авторське право» і «Суміжні права», складається з чотирьох глав: перша глава — «Авторське право»; друга — «Суміжні права»; третя — «Колективне управління майновими правами» і четверта — «Захист авторського права і суміжних прав».

Другий розділ «Право промислової власності» складається з трьох глав: перша глава — «Право на винаходи, корисні моделі і промис­лові зразки»; друга — «Право на нові сорти рослин і нові породи тва­рин»; третя — «Право на захист нерозкритої інформації від незакон­ного використання».

Третій розділ четвертої Книги також складається з трьох главі: перша глава — «Право на фірмове найменування (фірму)»; друга «Право на знаки для товарів і послуг» і третя — «Право на викорис-' тання найменування місця походження товару».

У цілому структура Книги «Право інтелектуальної власності» викликає принципових заперечень. Більш вдалою є назва третьої

72

Загальні положення про інтелектуальну власність

розділу Книги «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільно­го обороту, товарів і послуг». На відміну від Модельного кодексу на­зва цього розділу більш точна — право саме на засоби, а не способи, бо охороняються все ж права, а не способи. Крім того, види засобів індивідуалізації поділені на окремі глави відповідно до їхнього при­значення, що також видається більш логічним.

Однак структура четвертої Книги проекту Цивільного кодексу України не видається ідеальною. Структура першого розділу «Ав­торське право та суміжні права» зауважень не викликає. Структура ж другого розділу «Право промислової власності» видається не дуже вдалою передусім за своїм складом. До цього розділу необхідно включити також право на раціоналізаторські пропозиції. Вони також є об'єктами інтелектуальної, творчої діяльності і тому повинні виз­наватися об'єктами промислової власності. Раціоналізаторські про­позиції заслуговують правової охорони на рівні закону.

Було б доцільним до цього розділу включити також право на всі види науково-технічної інформації. В умовах ринкової економіки будь-яка інформація, у тому числі і науково-технічна, стає товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту, іншими словами, цивільних прав. Зазначені фактори зумовлюють необхідність охорони науково-технічної інформації саме засобами цивільного права. Разом з тим до Проекту включена лише нерозкрита інформація, її місце в проекті Цивільного кодексу України заперечення не викликає, але охороня­тися цивільно-правовими засобами має не лише нерозкрита інфор­мація, а й інші види науково-технічної інформації, тим більше, що всі вони визнані об'єктами права власності.

З науково-технічною інформацією тісно пов'язаний інститут пра­ва на захист від недобросовісної конкуренції. Недобросовісна конку­ренція є результатом незаконного використання об'єктів промисло­вої власності. Саме цим зумовлюється місце цього інституту в розділі «Право промислової власності». Міжнародні угоди захист від недоб­росовісної конкуренції відносять саме до промислової власності¹ і це логічно. Отже, інститут захисту від недобросовісної конкуренції має посісти належне йому місце в розділі «Право промислової власності» проекту Цивільного кодексу України.

Всемирная организация интеллектуальной собственности: Общая информа-. - с. 16, 20.

73

РОЗДІЛ 1

Стосовно селекційних досягнень практичні працівники вважа­ють, що оскільки селекційні досягнення захищаються патентом, то їх треба включити до глави «Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки». Другий розділ пропонується назвати просто «Право на об'єкти промислової власності». Видається, що така про­позиція не може бути прийнята. Селекційні досягнення мають свої особливості, які відрізняють їх від інших об'єктів промислової влас­ності. Селекційні досягнення в плані правової охорони прирівняні до об'єктів промислової власності, але за своєю сутністю такими не є. Тому видається доцільним виділити їх в окрему главу, як це зроблено в проекті Цивільного кодексу України. Але цю главу краще назвати «Право на селекційні досягнення» замість «Право на нові сорти рослин і нові породи тварин».

Що стосується третього розділу четвертої Книги, то він викликає одне зауваження. До нього включено лише найменування місця по­ходження товару. Проте в міжнародних угодах і в законодавстві за­рубіжних країн мають чинність й такі інститути, як географічні за­значення та зазначення походження товарів¹.

Було б доцільним ці три інститути об'єднати в один, назвавши йо­го «Право на використання найменування місця походження товару, географічного зазначення та зазначення походження товару». За юридичною природою вони близькі між собою. Географічне зазна­чення походження товару — це назва населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, у виключних випадках назва країни, що служать для позначення товару, якість, репутація або інші властивості якого пов'язуються з цим географічним об'єктом, і який виробляється в обмеженому географічному регіоні.

Географічним зазначенням походження товару може бути істо­рична назва географічного об'єкта або традиційна географічна назва місця походження товару, якщо вони позначають товар, особливі властивості якого визначаються природними умовами чи іншими чинниками певного географічного об'єкта. Зазначення походження — це будь-яке позначення, що вказує на країну або географічне місце

¹Соглашение по торговим аспектам прав интеллектуальной собственнос-ти. — Ст. 22; Паризька конвенція про охорону промислової власності.

74

Загальні положення про інтелектуальну власність

походження товару. Наведене дає підставу зробити висновок про можливість об'єднання цих позначень в одному цивільно-правовому інституті.

До об'єктів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, не входить наукове відкриття. Законодавець поки що зали­шає відкриття в числі об'єктів, яким надається правова охорона чин­ним Цивільним кодексом¹.

Питання для контролю