12.3. Договір про патентну кооперацію

За загальним правилом, про що уже йшла мова, об'єкт промисло­вої власності може одержати правову охорону в зарубіжних країнах лише за умови запатентування цього об'єкта в цій же країні. Коли ж

407

РОЗДІЛ 12

мова заходить про об'єкт промислової власності, попит на який мо­же виявитися в ряді країн, то тоді постає питання про патентування цього об'єкта у кожній із цих країн.

Така ситуація набагато ускладнює патентування об'єкта в за­рубіжних країнах. У кожну із країн, в якій заявник побажає одержати правову охорону свого об'єкта, має бути подана заявка на мові цієї країни, сплачені встановлені мита і збори і т. ін. Істотно підвищують­ся фінансові витрати на патентування, подовжується тривалість па­тентування, виникає ще ряд труднощів, пов'язаних з патентуванням.

Тому фахівці-патентознавці уже давно почали пошук способів пев­ного спрощення і полегшення процедури патентування об'єкта про­мислової власності в кількох зарубіжних країнах одночасно. Цей по­шук завершився успішно. Компетентний виконавчий орган Паризь­кого союзу з охорони промислової власності провів відповідну роботу і підготував текст міжнародного договору, який був прийнятий Дип­ломатичною конференцією у червні 1970 р. під назвою Договір про патентну кооперацію або РСТ. Договір набрав чинності з 1 червня 1978 р. За станом на 1 січня 2001 р. цей Договір об'єднував 108 країн світу. Україна також є членом цієї спілки. Головною метою РСТ є спрощення і полегшення способів звертання заявників до кількох країн про патентну охорону винаходів.

Отже, Договір про патентну кооперацію (РСТ) є угодою про між­народне співробітництво у сфері патентування в кількох країнах од­ночасно. Його вважають чи не найбільшим досягненням у сфері па­тентної охорони винаходів після Паризької конвенції. Проте він сто­сується тільки процедури патентування — подання заявки, патент­ного пошуку та проведення експертизи заявки, а також поширення технічної інформації, що міститься в заявках.

Зазначений Договір стосується лише процедури розгляду заявок на винаходи, він не передбачає видачі міжнародних патентів. Заявка, яка подається за процедурою Договору про патентну кооперацію, називається міжнародною заявкою. Вона подається до національно­го патентного відомства, в Україні — до Установи. Проте РСТ перед- _: бачає можливість подання міжнародної заявки безпосередньо до,] Міжнародного бюро ВОІВ, яке в таких випадках виступає як пр маюче відомство. Міжнародна заявка діє як національна заявка вії

408

Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах

дати міжнародного подання в тих Договірних державах РСТ, які за­значені заявником у його заявці.

Міжнародна заявка повинна відповідати певним встановленим стандартам. За підготовку і подання міжнародної заявки встановле­ний єдиний збір, який сплачується в єдиній валюті і до одного відом­ства (одержуюче відомство). Зазначений збір складається із збору за пересилання — для покриття витрат одержуючого відомства; збору за пошук — для покриття витрат міжнародного пошукового органу; міжнародного збору для покриття витрат Міжнародного бюро.

Мовою міжнародної заявки є державна мова тієї країни, відомст­во якої є одержуючим відомством.

Таким чином, міжнародну заявку на винахід можна подати до на­ціонального патентного відомства, в Україні — до Установи; до Єв­ропейського патентного відомства — для Західної Європи і до Між­народного бюро ВОІВ. Зазначені організації виступають як одержу­ючі відомства.

Одержуюче відомство передусім перевіряє відповідність ма­теріалів міжнародної заявки встановленим вимогам, визначає дату надходження заявки. Один примірник заявки це відомство переси­лає Міжнародному бюро ВОІВ для реєстрації (реєстраційний при­мірник). Ще один примірник — до Міжнародного пошукового орга­ну — («копія для пошуку»). Третій примірник залишається у одержу­ючого відомства.

Наступним етапом у роботі з міжнародною заявкою є здійснення міжнародного пошуку — тобто пошуку усіх джерел інформації, що в тій чи іншій мірі стосується міжнародної заявки. Зазначений міжна­родний пошук здійснюється Міжнародними пошуковими органами, до яких відносяться Австралійське патентне відомство, Австрійське патентне відомство, Відомство США з патентів і товарних знаків, Європейське патентне відомство, Іспанське відомство з патентів і то­варних знаків, Китайське патентне відомство, Російське патентне відомство, Шведське патентне відомство і Японське патентне відом­ство.

Міжнародний пошук по заявці завершується звітом, який пере­дається заявникові протягом чотирьох—п'яти місяців від дати подан­ня міжнародної заявки. Відомості про технічний рівень у сфері, про

409

РОЗДІЛ 12

яку йдеться в міжнародній заявці, надає можливість заявникові пра­вильно оцінити свої шанси на одержання патенту в країнах, в яких заявник бажає одержати правову охорону на свій винахід. Високий кваліфікаційний рівень міжнародного пошуку дає можливість заяв­никові уникнути безпідставного оспорювання виданого на його підставі патенту.

Міжнародний пошук по заявці дозволяє заявникові вирішити пи­тання у світлі наведених відомостей про доцільність патентування свого об'єкта чи продовжити пошуки більш раціонального вирішен­ня технічної проблеми, заявленої як винахід. Міжнародний пошуко­вий орган висилає звіт про здійснений міжнародний пошук заявни­ку і Міжнародному бюро. Міжнародне бюро включає звіт про пошук до міжнародної публікації міжнародних заявок і висилає по примірнику до зазначених відомств.

Договір про патентну кооперацію містить також положення про надання допомоги національним патентним відомствам стосовно обробки заявок і видання національних патентів. Зазначений До­говір виявив свою практичну доцільність, що засвідчується стрімким зростанням країн, що приєдналися до нього — з 18 країн, що підпи­сали Договір, до 108.

На підставі звіту про міжнародний пошук заявник має вирішити питання про проведення попередньої експертизи заявки. За Догово­ром така попередня експертиза не є обов'язковою для країн, що приєдналися до цього Договору. Не є вона обов'язковою і для заяв­ника. Попередня експертиза може провадитися лише на прохання заявника.

Для проведення попередньої експертизи міжнародної заявки призначаються Міжнародні органи попередньої експертизи. Резуль­тати цієї попередньої експертизи повідомляються заявникові і вони визначають рівень патентоздатності заявленої пропозиції. Результа­ти Міжнародної попередньої експертизи не можуть бути підставою для видачі патенту, але вони є основою для вирішення заявником питання про свої шанси на одержання патенту.

Результати Міжнародної попередньої експертизи мають важливе значення і для країн, де експертиза заявок по суті не провадиться, а патенти видаються під відповідальність заявника. Такі результати,

410

Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах

оскільки вони мають вагу і авторитет Міжнародної попередньої екс­пертизи, служать основою для заінтересованих осіб для вирішення питань визначення юридичної чинності таких патентів. Одна справа, коли патент виданий під відповідальність заявника, і зовсім інша справа, коли міжнародна заявка дістала таку високу оцінку з боку Міжнародної попередньої експертизи. Це має особливе значення для укладення ліцензійних договорів.

Якщо на підставі міжнародного пошуку та результатів міжнарод­ної попередньої експертизи заявник прийде до висновку про не­доцільність домагатися видачі патенту на заявлену пропозицію, він може відізвати свою міжнародну заявку або не вживати ніяких дій взагалі. У такому разі міжнародна заявка втрачає дію національної заявки і процедура автоматично припиняється. За таких обставин за­явник уникає зайвих витрат коштів.

Незручність закордонного патентування проявляється особливо яскраво у випадку патентування одного і того же об'єкта промисло­вої власності у кількох країнах відразу. Тому фахівці патентного пра­ва давно уже прагнули створити патент, виданий в одній державі, який мав би чинність хоча б у кількох державах. Цього вдалося до­сягти деяким європейським державам. Кількома європейськими країнами була підписана Конвенція про видачу європейських па­тентів (Європейська патентна конвенція від 5 жовтня 1973 р., з по­правками, внесеними Рішенням Адміністративної Ради Європейсь­кої Патентної Організації від 21 грудня 1978 р.).

Патенти, видані цією Організацією, називаються Європейськими патентами. Європейські патенти мають чинність у тій країні, що є членом цієї Організації і для якої виданий патент, нарівні з націо­нальним патентом цієї країни, якщо Конвенцією не передбачається інше. Зазначені патенти видаються на будь-які винаходи, що при­датні для використання у промисловості, є новими і означають ви­нахідницький крок вперед.

Конвенція не визнає об'єктами винаходів відкриття, наукові те­орії та математичні методи; естетичні твори; схеми, правила і методи для виконання розумових операцій, спортивних або розважальних ігор, або занять бізнесом, і програм для комп'ютерів; надання інфор­мації. Методи обробки тіл людей або тварин хірургічними або тера-

411

РОЗДІЛ 12

певтичними і діагностичними методами, що практикуються на тілах людей або тварин, не повинні вважатися винаходами.

Не допускається видача Європейських патентів на винаходи, пуб­лікації або використання яких могли б суперечити громадському по­рядку або моралі, за умов, що використання не повинно визнавати­ся таким тому, що воно заборонено законом або правилами в кількох або у всіх державах, що підписали Конвенцію. Європейські патенти не видаються також на різновидності рослин або тварин або на суттєві біолологічні процеси для розмножування рослин або тварин. Проте зазначені умови не стосуються мікробіологічних процесів або їх продуктів.

Винахід вважається новим, якщо він не є частиною відомого оригінального виробу, що є творчим результатом. Творчий результат повинен бути таким, який має творчий характер, досягнутий пра­вомірним для держави способом, має усний або письмовий опис способу використання або іншим чином зафіксований перед датою заяви на Європейський патент. Проте зазначена фіксація не повин­на мати місця більше як за 6 місяців до оформлення заявки на Євро­пейський патент.

Винахід вважається таким, що має винахідницький рівень, якщо він є творчим результатом і не є очевидним для особи, кваліфікова­ної у даній сфері технічної творчості.

Винахід вважається придатним для використання в промисло­вості, якщо він може бути використаний у будь-якій галузі промис­ловості, включаючи сільське господарство.

Право на одержання Європейського патенту має будь-яка фізич­на або юридична особа. Заявка на Європейський патент може бути оформлена і від кількох осіб, у тому числі і від тих, які представляють різні договірні держави.

Право на Європейський патент належить винахідникові або його правонаступникові (спадкоємцеві). Право на Європейський патент за розробку винаходу у порядку виконання службових обов'язків по­винно визначатися відповідно до законодавства тієї країни, в якій винахідник в основному працює.

Якщо заявка на видачу Європейського патенту буде подана від двох осіб, які створили цей винахід незалежно один від одного, пра-

412

Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах

во на Європейський патент має той заявник, заявка якого має більш ранню дату оформлення. Проте ця норма стосується тих заявок, що були опубліковані.

Винахідник має право вимагати, щоб його ім'я було вказано як автора винаходу у Європейському патентному бюро.

Чинність Європейського патенту визначається строком 20 років від дати оформлення заявки. Проте кожна із договірних держав має право визначити чинність Європейського патенту, який виданий їй, більш тривалим строком відповідно до свого національного законо­давства.

Права, що випливають з Європейського патенту, починають свою чинність від дати публікації відомостей про його видачу в кожній до­говірній державі, в якій він видається. Обсяг прав визначається за національним законодавством тих країн, на території яких має чинність патент. Якщо об'єктом Європейського патенту є процес, чинність патенту поширюється також на продукти, що виробляють­ся за цим процесом. Будь-яке порушення Європейського патенту має розглядатися в межах національного закону.

Заявка на видачу Європейського патенту має бути опублікована після 18 місяців від дати оформлення або, якщо заявляється кон­венційний пріоритет, від дати конвенційного пріоритету. На прохан­ня заявника така публікація може бути здійснена раніше зазначено­го строку. Вона може бути опублікована також разом з публікацією опису Європейського патенту.

Публікація повинна містити опис, вимоги, креслення, як оформ­лені, так і додаткові, Європейську попередню експертизу і короткий огляд.

Європейське патентне бюро здійснює експертизу заявки по суті у відповідності до письмової заяви заявника і з'ясовує, чи відповідає вимогам Конвенції заявка на Європейський патент і винахід, що її стосується. Заява про проведення експертизи заявки по суті повинна бути подана протягом шести місяців від дати публікації Європейсь­кого звіту у Європейському патентному бюлетені. За проведення ек­спертизи стягується встановлений збір. Не допускається відкликан­ня заяви про проведення експертизи заявки. Проте Адміністративна Рада може подовжити пропущені строки.

413

РОЗДІЛ 12

Інформація про видачу Європейського патенту публікується в офіційному Патентному бюлетені. Водночас Європейське патентне бюро публікує опис Європейського патенту на заявлений винахід, що містить його зображення, вимоги і креслення.

Протягом 9 місяців від дати публікації інформації про видачу Європейського патенту будь-яка особа може надіслати до Євро­пейського патентного бюро заперечення проти видачі патенту. Запе­речення повинно бути оформлене в письмовій формі і містити обґрунтування заперечення. Оформлене заперечення розглядається лише за умови сплати встановленого збору за подання заперечення.

Зазначене заперечення стосується Європейського патенту в усіх країнах, яким він виданий.

Підставами для заперечення проти видачі Європейського патенту можуть бути:

• об'єкт, який заявлений на видачу Європейського патенту, є не- патентоздатним;

• Європейський патент не розкриває винаходу способом, достат­ ньо ясним і повним для того, щоб його міг реалізувати фахівець у даній галузі;

• заявлений об'єкт виходить за межі змісту оформленої заявки.

На підставі розгляду заперечення проти видачі Європейського па­тенту відділ заперечень Європейського патентного бюро може прий­няти рішення про відхилення заперечення чи анулювання Євро­пейського патенту. Заперечення відхиляється, якщо його мотиви не обґрунтовані. Європейський патент анулюється, якщо заперечення проти його видачі достатнього обґрунтоване.

Для України має значення патентування об'єктів промислової, власності не тільки в країнах далекого зарубіжжя, айв країнах близького зарубіжжя. З розпадом колишнього СРСР постало питан-і ня про створення власної національної системи охорони інтелекту-1 альної власності, а також про створення умов для полегшеного па-і тентування об'єктів промислової власності в країнах СНД. Уже відразу після набуття незалежності почалися пошуки для створений! спільної системи охорони інтелектуальної власності. Першим ком у цьому напрямі було підписання 25—27 грудня 1991 р. Тимча-¹ сової угоди про охорону промислової власності, яку підписали Біле

414

Патентування об'єктів промислово'І власності в іноземних державах

русь, Вірменія, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан і Ук­раїна. Зазначена Угода передбачала розробку і прийняття спеціаль­ної Конвенції про охорону промислової власності. До прийняття цієї Конвенції набула чинності згадана Угода.

Тимчасова Угода про охорону промислової власності передбачала створення Міждержавної організації по охороні промислової влас­ності, яка мала складатися із Адміністративної ради, Патентного відомства і Патентного суду. Адміністративна рада складається із представників усіх заінтересованих країн СНД і має стати органом колегіального керівництва Організації. Патентне відомство приймає і розглядає заявки на винаходи, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, проводить їх експертизу і видає міждержавні охоронні документи, які мають чинність на території держав-учас-ниць, веде відповідні реєстри тощо.

Угода була відкрита для підписання всіма державами, які цього забажають.

Для розгляду і розв'язання спорів про видачу і дійсність міждер­жавних охоронних документів створювався Патентний суд.

Ряд об'єктивних причин перешкодили реалізувати сформульовані у Тимчасовій угоді принципові положення. Проте ідея створення міждержавної системи охорони промислові власності на території колишнього СРСР з порядку денного не була знята. Спільними зу­силлями фахівців країн СНД було розроблено і прийнято Угоду про заходи щодо охорони промислової власності і створення Міждер­жавної ради з питань охорони промислової власності. Угода була підписана 12 березня 1993 р. її підписали 9 країн СНД — Білорусь, Вірменія, Молдова, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Уз­бекистан і Україна.

Уже на першому засіданні Міждержавної ради в травні 1993 р. бу­ли сформульовані і визначені цілі такої форми співробітництва, яка б дозволила:

— сформувати міждержавну систему правової охорони винаходів, промислових зразків, знаків для товарів і послуг;

— гармонізувати національні законодавства країн-учасниць Міждержавної ради у сфері охорони промислової власності;

415

РОЗДІЛ 12

— розробити і узгодити принципи створення довгострокової міжрегіональної угоди (конвенції) відкритого типу, яка б сприяла розвитку національних систем охорони промислової власності країн-учасниць і їх взаємодії в розв'язанні спільних проблем.

Головою зазначеної Міждержавної ради був обраний голова Держпатенту України, який у 1996 р. був переобраний на новий строк. Було також прийнято рішення, що Секретаріат Міждержавної ради мав створюватися на базі патентного відомства тієї держави, звідки був обраний Голова.

За станом на грудень 1997 р. до складу Міждержавної ради з пи­тань охорони промислової власності країн СНД входили представ­ництва таких держав: Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменії, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, України.

Все ж принципи створення Міждержавної ради і завдання, які ставилися перед нею з питань охорони промислової власності країн СНД, складалися по інерції на засадах командно-адміністративного методу господарювання. Вони не відповідали вимогам ринкової еко­номіки, тому в основу патентної конвенції вони не могли бути по­кладені. Міждержавна рада з питань охорони промислової власності розробила максимально наближені до вимог ринкової економіки принципи, які повинні стати основою патентної конвенції. Не всі вони були покладені в основу патентної конвенції, але вже у вересні 1993 р. в Ужгороді був одностайно схвалений проект Євразійської патентної конвенції.

У вересні 1994 р. в Москві відбулося офіційне підписання Євразійської патентної конвенції. Конвенцію підписали глави урядів Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану,' Молдови, Росії, Таджикистану і України. Конвенція набуває чин­ності після ратифікації її парламентами країн, що її підписали.

Основною метою Євразійської конвенції є розвиток співробіт-' ництва у сфері охорони об'єктів промислової власності і створення міждержавної (регіональної) системи одержання правової охорони'-на основі єдиного патенту, який має чинність на території кожної держави-учасниці. На основі Євразійської патентної конвенції ство*'-І

416

Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах

рена Євразійська патентна організація (ЄАПО), яка виконує адмі­ністративні функції, пов'язані з діяльністю цієї організації і видачею євразійських патентів на винаходи.

Держави-учасниці, які підписали Євразійську конвенцію і ра­тифікували її, зберігають повний суверенітет у національній системі охорони промислової власності, вони також мають право видавати свої національні патенти, брати участь у будь-якій іншій міжнарод­ній організації тощо. Євразійську патентну конвенцію ратифікували Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдовія, Росія, Таджикистан і Туркменистан. Україна цієї Конвенції не ра­тифікувала.

Приблизно в той же час — ЗО червня 1993 р. між Урядом України і Урядом Російської Федерації було укладено Угоду про співробіт­ництво у сфері охорони промислової власності. За цією Угодою заяв­ники на видачу охоронних документів на об'єкти промислової влас­ності обох сторін мають право на свій вибір подавати заявки безпо­середньо до патентного відомства будь-якої сторони. Зазначені па­тентні відомства проводять необхідні експертизи та інші дії, що сто­суються заявочних матеріалів і в разі позитивних результатів видають охоронні документи.

За Угодою сторони визнають на своїх територіях чинність раніше виданих охоронних документів колишнього СРСР на об'єкти про­мислової власності на умовах, визначених національним законодав­ством кожної сторони. В Угоді передбачена можливість обміну охо­ронних документів СРСР на відповідні охоронні документи кожної сторони.

Угода надає можливість будь-яким фізичним і юридичним особам кожної сторони користуватися патентними фондами, бібліотеками, банками даних, що стосуються об'єктів промислової власності на те­риторії другої сторони на тих же умовах, що існують для власних фізичних та юридичних осіб.

В Угоді зберігається право попереднього користування, але з до­сить цікавим застереженням. Першокористувач має виплатити авто­рам об'єктів промислової власності винагороду відповідно до на­ціонального законодавства тієї сторони, де мало місце попереднє ко­ристування.

27 2-131

417

РОЗДІЛ 12

За Угодою сторони зобов'язані виплачувати винагороду авторам за використання винаходів та інших об'єктів промислової власності, що охороняються авторськими свідоцтвами (свідоцтвами) колиш­нього СРСР.

Як відомо, патентування знаків для товарів і послуг не провадить­ся. Здійснюється лише їх державна реєстрація. Сучасний обіг товарів між державами обумовив необхідність реєстрації знаків для товарів і послуг в іноземних державах. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» будь-яка особа має пра­во зареєструвати знак в іноземних державах. Якщо реєстрація знака в іноземній державі здійснюється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, заявка на таку реєстрацію подається через Ус­танову України. Витрати, пов'язані з реєстрацією знака в іноземній державі, несе заявник чи за його згодою будь-яка інша особа.

Чинність свідоцтва на знак для товарів і послуг обмежується тери­торією тієї держави, яка видала це свідоцтво. Отже, для одержання правової охорони знака у кількох країнах його треба зареєструвати в кожній із цих країн. Процедура складна і дорога, крім того, у кожній країні своя. У кожній країні за реєстрацію знака потрібно платити встановлені збори. Це ускладнює реєстрацію знака, а, отже, і його правову охорону. Тому уже давно почалися пошуки способів реєст­рації знаків у кількох державах одночасно. Ще в 1891 р. була прийня­та Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків. Україна приєдналася до цієї Угоди.

Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію знаків у Міжнародному бюро БОЇВ, у Женеві. Така реєстрація має чинність у ряді країн за бажанням заявника, а потенційно — в усіх країнах-учас-ницях цієї Угоди.

Повідомлення про міжнародну реєстрацію знака публікується-' Міжнародним бюро. Така реєстрація надає власнику (володільцю) ] знака ряд переваг. Для одержання правової охорони знака в кільком країнах заявнику не потрібно подавати заявку до патентного відом-| ства кожної із них, до того ж різними мовами, і в кожній із них чувати мито. Заявник після реєстрації знака в країні його походжені ня подає лише одну заявку і тільки французькою мовою. Він зс бов'язаний сплатити мито в один орган (Міжнародне бюро). У

418

Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах

необхідності подовження чинності реєстрації знака зазначені пільги зберігаються, а чинність реєстрації знака подовжується щоразу на 20 років.

Подібна процедура реєстрації вигідна і для національних патент­них відомств, оскільки позбавляє їх значної частини копіткої роботи.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію зна­ків був підписаний в 1989 р. Зазначений Протокол був прийнятий з метою введення в систему міжнародної реєстрації знаків деяких но­вих елементів. Ці елементи усувають труднощі, які заважають приєд­натися окремим країнам до Мадридської угоди. В Україні протокол Іде не набрав чинності.

Протокол встановлює зв'язок із майбутньою системою товарних знаків Європейського союзу. Більш докладно про новації, які вводяться Протоколом до Мадридської угоди, буде сказано у під­розділі 15.4.

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження то­варів» від 16 червня 1999 р. дозволяє реєструвати кваліфіковане за­значення походження товару в іноземних державах. Стаття 16 цього Закону проголошує, що заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з гео­графічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.

Для полегшення реєстрації кваліфікованого зазначення поход­ження товарів варто скористатися Лісабонською угодою про охоро­ну найменувань місць походження і міжнародної реєстрації (1958 р.). Зазначена Угода має своєю метою забезпечити охорону місць поход­ження, тобто «географічної назви країни, району або місцевості, яке служить для позначення виробу, що походить із даної країни, райо­ну або місцевості, і якість та властивості якого пояснюються ви­ключно або головним чином географічним середовищем, включаю­чи природні і людські фактори» (ст. 2 Угоди).

За заявкою компетентного органу держави-учасниці Угоди таке найменування реєструється Міжнародним бюро ВОІВ. Міжнародне бюро сповіщає про реєстрацію інші держави-учасниці Угоди. Усі за­значені заявкою держави-учасниці Угоди зобов'язані охороняти за­реєстроване в міжнародному порядку найменування протягом того

419

РОЗДІЛ 12

часу, протягом якого це найменування охороняється в країні його походження. Проте кожна із зазначених держав може протягом од­ного року від дати реєстрації заявити, що вона не може з тих чи інших причин надати охорону такому зареєстрованому в міжнарод­ному порядку найменуванню місця походження.

Питання для контролю

1. Патентування об'єктів промислової власності в іноземних дер­ жавах.

2. Умови патентування об'єктів промислової власності в інозем­ них державах.

3. Договір на патентну кооперацію.

4. Реєстрація знаків для товарів і послуг в іноземних державах.

420

РОЗДІЛ 13

Колективне управління майновими правами суб'єктів інтелектуальної власності