7.1. Загальні положення

У теорії права прийнято вважати суб'єктом права того, хто може мати права; того, хто може бути носієм права. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права є таке: «Суб'єкт права є людина або ор­ганізація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здат­ністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин».

Таким чином, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фі­зична особа) незалежно від громадянства, постійного місця прожи­вання, роду занять та інших її особистих факторів. Це може бути гро­мадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадян­ства. Не має значення і вік фізичної особи — носієм права може бу­ти і щойно народжене немовля, не має значення і психічний стан фізичної особи. Зараз на земній кулі немає людини, яка б не була суб'єктом права. Безправних суб'єктів не буває.

Суб'єктами права можуть бути і юридичні особи, і держава в тому числі.

Проте нас інтересують суб'єкти цивільних правовідносин, якими можуть бути ті ж самі особи. Право інтелектуальної власності є під-галуззю цивільного права, отже, ті ж самі особи можуть бути і суб'єктами права інтелектуальної власності. Останніх прийнято поділяти на дві основні групи. Це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи — люди, чиєю творчою працею створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права Щтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права в

187

РОЗДІЛ 7

силу закону або договору. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, робото­давці та правонаступники.

7.2. Автори — творщ об'єктів права інтелектуальної власності

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авто­рами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мис­тецтва, а також творців промислових зразків. У даному контексті термін «автори» буде вживатися в широкому розумінні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Автором може бути тільки людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Перерахувати авторів у сфе­рі інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте в такому перерахуванні і потреби немає. Ав­торська дієздатність не співпадає із загальною цивільною правоздат­ністю. Цивільною дієздатністю визнається здатність фізичної особи до вчинення певних юридичних дій. Така здатність у фізичної особи виникає тоді, коли вона здатна правильно розуміти значення своїх дій та може керувати ними. За цивільним законодавством України така здатність настає з досягненням фізичною особою вісімнадцяти­річного віку. Проте слід мати на увазі, що на дієздатність фізичних осіб може впливати наявність душевної хвороби.

Змістом дієздатності фізичних осіб є їх здатність набувати циві­льних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна діє­здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та вико-_; нувати обов'язки (правоздійснювальна дієздатність або правовико- • навча дієздатність); здатність особи своїми діями розпоряджатися і належними особі правами (праворозпорядча дієздатність); здатність | нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність).

Цей перелік видів дієздатності наведений для того, щоб підкрес-іі лити невідповідність загальної цивільної дієздатності до здатноси| людини до творчої діяльності, яку ми будемо називати авторське»

188

Суб'єкти права Інтелектуальної власності

або творчою дієздатністю. Авторською її можна називати тому, що це здатність бути автором якогось творіння. Ось саме ця здатність бу­ти автором будь-якого результату інтелектуальної творчої діяльності не залежить від віку і, отже, від чіткого усвідомлення значення своїх творчих дій. Автором, творцем може бути неповнолітня фізична осо­ба. Історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки відомо не­мало випадків, коли авторами тих чи інших досить серйозних резуль­татів інтелектуальної діяльності були і є діти — малолітні за віком.

Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяль­ності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або па­тентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяль­ності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише у осіб віком від 15 до 18 років. Діти віком до 15 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представ­ники. За проектом Цивільного кодексу 1999 р. особи віком від 14 до 18 років будуть мати право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто своєю власною творчою працею створив той чи інший результат інтелекту­альної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився в творі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті в ство­ренні цього результату прийнято називати співавторством. Воно мо­же мати місце у будь-якому виді творчої діяльності.

Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — не-Роздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще в більшій мірі властиве науково-технічній творчості;

189

РОЗДІЛ 7

б) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину — роздільне співавторство.

Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, що брали участь у створенні творчого результату, необхідні певні умови:

1. Творчий результат, створений спільною творчою працею співав­ торів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, на­ писаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, та­ нець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого са­ мостійного значення, але в такому разі не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розпові­ дає сюжет, а інший записує — це не співавторство. Тому не виз­ наються співавторами особи, які надавали автору будь-яку техніч­ ну допомогу — креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здій­ снювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу мате­ ріальну допомогу автору тощо.

3. Має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною.

4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає ав­ торське право на свою частину, водночас він є співавтором ре­ зультату в цілому.

1. Співавторство має бути добровільним.

5. При нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може виксмі ристовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте| право опублікування та іншого використання твору, право на пс дання заявки на об'єкт промислової власності, належить усії співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Скла співавторів у науково-технічній творчості може бути перегляну-| тий за спільним клопотання осіб, зазначених у заявці, як спіе тори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хс

й не включені в заявку, але брали участь в розробці цього об'єї

190

Суб'єкти права інтелектуальної власності

7. Винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності на­лежить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передба­чено угодою між ними.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий ко­лективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Співавторство досить складний інститут, який містить у собі не­мало дискусійних положень, які в спеціальній літературі викликають різні думки і погляди, адже не завжди така спільна творчість відповідає умовам співавторства.

Дія Закону «Про авторське право і суміжні права» поширюється також на авторів, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання. Іноземні громадяни, твори яких вперше опубліковані, випущені в світ іншим чином або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнаються авторами з усіма наслідками, що з цього вип­ливають, відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.

Суб'єктами авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані «інші осо­би», яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної влас­ності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про ро­ботодавців. Цей термін новий для нашого законодавства по формі, але він не є новим за своєю сутністю, адже мова йде про так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не можна виз­навати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб'єктом цього права незалежно від волі автора.

За радянським авторським правом право на твір науки, літерату­ри і мистецтва, виконаний у порядку виконання службового завдан­ня, належало державі в особі тієї юридичної особи, службове завдан­ня якої виконував автор. За винахідницьким правом переважна

191

РОЗДІЛ 7

більшість об'єктів промислової власності створювалися в порядку виконання службового завдання і також належали державі.

За чинним законодавством України про інтелектуальну власність також переважна більшість творчих результатів створюються в по­рядку виконання службового завдання. Але в сучасних умовах право на зазначені результати належать не тільки державним організаціям, а будь-яким підприємствам, організаціям і установам різних форм власності. Проте правовий режим роботодавців стосовно об'єктів інтелектуальної власності різними законами України про інтелекту­альну власність визначається по-різному і не досить чітко.

Закон про авторське право проголошує, що твір належить робото­давцю лише за умови, що автор перебуває в трудових відносинах з ним (ст. 16 «Авторське право на службові твори» Закону «Про ав­торське право і суміжні права»). Закон «Про охорону прав на вина­ходи і корисні моделі» більш ґрунтовно визначає правовий режим роботодавця (ст. 9). Закон визначає умови, за яких за роботодавцем визнається право на службовий винахід чи корисну модель. Робото^ давцеві належить об'єкт промислової власності лише за умови, що він створений автором, який знаходиться в трудових відносинах з ним з винахідником укладений письмовий договір щодо розгляду та умо-,| ви виплати йому (його правонаступнику) відповідної винагороди.

Подібне визначення правового режиму роботодавця дане в Законі| України «Про охорону прав на сорти рослин». Цей Закон визначає що право на одержання патенту на сорт має роботодавець за умовї що сорт створено в порядку виконання автором службові обов'язків, конкретного завдання, що належним чином оформле* роботодавцем. При цьому відносини між роботодавцем і автор сорту повинні бути оформлені спеціальним договором про створе ня сорту. Цей договір має передбачати передачу прав на сорт роЄ давцеві. Якщо ж між автором сорту і роботодавцем такого догов не було укладено в письмовій формі або роботодавець п суттєві умови цього договору, право на одержання патенту (правої сорт) залишається за автором.

З визначень правового режиму роботодавця випливає одне; об'єкт інтелектуальної творчої діяльності, якщо він створений у рядку виконання службових обов'язків, належить роботодавцеві.

192

Суб'єкти права інтелектуальної власності

кий висновок не в інтересах творця. Тому видається найбільш вда­лим є визначення правового режиму роботодавця, яке містить про­ект Цивільного кодексу України 1999 р.

Відповідно до ст. 488 Проекту роботодавцеві належить право на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зра­зок, якщо винахідник або автор промислового зразка передав йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і автором на­уково-технічного досягнення у письмовій формі. Стороною в цьому договорі може бути і правонаступник роботодавця.

Право на одержання патенту роботодавець має за таких умов.

Винахідник (автор промислового зразка) в письмовій формі повідомляє роботодавця про створений ним винахід, корисну модель чи промисловий зразок з описанням, яке розкриває суть винаходу, корисної моделі чи промислового зразка досить ясно і повно. Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання повідо­млення не подасть заявки, то право на одержання патенту перехо­дить до винахідника чи автора промислового зразка.

Якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків, наданням фінансової чи іншої матеріальної допомоги автору на основі знань, досвіду та ін­формації роботодавця та іншого сприяння створенню винаходу, ко­рисної моделі чи промислового зразка, останньому належить право виключного використання винаходу, корисної моделі чи промисло­вого зразка протягом трьох років від дня подання заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок.

Використання винаходу, корисної моделі і промислового зразка в такому разі здійснюється на умовах угоди, укладеної між роботодав­цем і автором.

Невикористання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом трьох років відповідно дає право винахідникові чи авторові промислового зразка використати останній на свій розсуд. У такому разі роботодавець зберігає право використати в майбутньо­му Цей винахід, корисну модель чи промисловий зразок на умовах безплатної невиключної ліцензії.

При цьому особисті немайнові права автора будь-якого досягнен-⁴⁵¹ інтелектуальної діяльності в усіх випадках належить автору цього Досягнення, адже ці права невідчужувані.

ІЗ 2-131

193

РОЗДІЛ 7

Проте визначення правового режиму роботодавця стосовно об'єктів інтелектуальної власності, створених у порядку виконання службових обов'язків, залишається нечітким. Передусім слід визна­ти, що цей режим має бути однаковим для всіх роботодавців, для яких створюються об'єкти інтелектуальної власності. У відносинах роботодавця і творців різних видів творчої діяльності не повинно бу­ти ніякої різниці. Правила гри мають бути однаковими.

В усіх випадках право власності на результат інтелектуальної діяльності має належати його творцю, а не роботодавцеві. Останньо­му має належати виключне право на використання зазначеного об'єкта на певний, визначений законом строк. У зв'язку з цим слід висловити одне зауваження до проекту Цивільного кодексу. Справа в тому, що ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і ко­рисні моделі» надає право роботодавцеві прийняти щодо створеного службового винаходу рішення про збереження його як конфіденцій­ної інформації протягом чотирьох років. Отже, роботодавець має право протягом зазначеного строку не подавати заявку на цей ви­нахід і не використовувати його протягом цього ж строку. Видається, що така норма суперечить суспільним інтересам, оскільки вона на­дає право роботодавцеві протягом чотирьох років тримати цінний винахід «під сукном» замість впровадження його у виробництво як­найшвидше. Крім того, наведена норма суперечить нормі проекту Цивільного кодексу України. В тій же ст. 488 Проекту (п. 5) йдеться про те, що невикористання винаходу, корисної моделі чи промисло­вого зразка протягом трьох років дає право винахідникові чи авто­рові промислового зразка використати зазначені об'єкти на свій роз­суд. Наведені положення явно суперечать одне другому і тому маюті? бути приведені в належну відповідність.

Виключне право на використання об'єкта інтелектуальної І ності охоплює всі майнові права творця цього об'єкта. За чинним за?;; конодавством усі вони належать роботодавцю за таких умов:

• творець об'єкта інтелектуальної власності знаходиться в трудеи | вих відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найл

• договір найму визначає коло службових обов'язків творця, Дй числа яких входить обов'язок створювати об'єкти інтелектуальне власності;

194

Суб'єкти права інтелектуальної власності

• об'єкт інтелектуальної власності створено саме в порядку вико­ нання службових обов'язків;

• об'єкт інтелектуальної власності слід визнавати службовим і за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві в процесі створення зазначеного об'єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об'єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;

• договір повинен бути укладений тільки в письмовій формі;

• у договорі обов'язково має бути визначений розмір винагороди за використання об'єкта інтелектуальної власності, створеного за до­ говором найму, строки і порядок її виплати.

При будь-якому використанні об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Крім договору найму не виключається за чинним законодавством укладення і спеціального договору між роботодавцем і творцем об'єкта інтелектуальної власності, в якому визначаються права і обов'язки сторін. Це досить складні договори, оскільки в нас ще не­має належного досвіду їх укладання. У таких договорах важко визна­чити вартість створеного об'єкта інтелектуальної власності без попе­реднього його випробовування.