7) Ідеологія соціал-дарвінізму в соціології Роберта Мальтуса

штучно сконструйо¬ване вчення Р. Мальтуса, яке виникає наприкінці XVIII ст. Воно є своєрідним синтезом теорії, в якій переплелися еле¬менти тогочасних уявлень з політекономії, демографії та ге¬ографічного детермінізму.

Т. Р. Мальтус спробував відкрити "вічний" закон народонаселення, базуючись на концепції спадної родючості ґрунту, згідно з якою засоби існування людей не можуть зростати швидше, ніж в арифметичній прогресії. Учений стверджував, що аналогічно до природи, де рослини й тварини здатні безмежно розмножуватися, населення збільшується в геометричній прогресії. У невідповідності темпів зростання населення та засобів існування Т. Р. Мальтус і бачив свій "вічний" закон, який діє постійно, неминуче прирікаючи надлишок населення на нестатки, голод і смерть. Закони природи він механічно переніс на суспільство, хоча на відміну від живої природи світ людей не тільки витрачає та споживає, а й виробляє та збільшує своє багатство.

Зіставляючи дані між зростанням народонаселення і збільшенням засобів існування, Мальтус приходить до вис¬новку, який формулює як «природний закон» про зростання населення в геометричній, а засобів існування, необхідних для фізичного прожиття людей, в арифметичній прогресії, що нібито призводить до «абсолютного перенаселення».

Він намагався пояснити процеси зростаючої пауперизації населення, пов'язаної з обезземеленням селянства, по-ширенням безробіття і зубожіння, абсолютним перенасе-ленням, наслідком якого є відсутність для частини насе-лення продуктів споживання, що, в свою чергу, спричинює голод, епідемії, війни тощо. Природа сама регулює реаль-не співвідношення між кількістю населення і засобів існу-вання за допомогою голоду.

8) Теорія етноцентризму та амальгамації в соціології л.Гумпловича, г. Ратценхофера та в. Самнера (соціальні дарвіністи)

Постійна боротьба між різними групами («расами»), під-корення одних іншими хоч і є проявом «природного зако-ну», проте історичними наслідками поневолення групи групою є і протилежні соціальні процеси, які Гумплович називає «амальгамаціями».

Поняття «амальгамація» (від фр. атаї^аше — сплав, суміш різнорідного) означає такі соціальні процеси, які відбуваються завдяки сумісному співіснуванню груп вна-слідок проживання їх на певних територіях, у регіонах, коли між ними встановлюються тривалі історичні взаємозв'язки, формуються спільні традиції, звичаї, мова та інші елементи культури. Саме так виникають різноманітні ет-нічні та соціальні групи, держава, народ, релігійні спіль-ноти, первісні людські орди тощо.

Для подібних груп характерне сприйняття своїх гру-пових норм, вимог, звичаїв, цінностей як найкращих, і найдосконаліших у порівнянні з відповідними явищами, що мають місце в інших «рас». Цю впевненість спільноти у перевазі своїх групових цінностей, норм, звичаїв, куль-тури і т. д. Гумплович називає етноцентризмом.

Він першим уводить у науковий ужиток це поняття і звертає увагу на специфічні процеси сприйняття представ-никами певних «рас» культурних цінностей інших народів і груп.

Л. Гумплович розглядає «амальгамацію» та етноцент-ризм як фактори, що зумовлюють інтеграцію соціальних груп, оскільки духовні елементи в процесі сумісного групо¬вого існування в певній мірі згуртовують людей, а з часом породжують почуття єдинокровної спільноти. Проте роз¬криваючи механізми утворення великих групових об'єднань людей, він залишається вірним своєму головному принци¬пові боротьби за існування і поширює концепцію конфлікту на всі «інтегровані» спільноти, підкреслюючи, що народ, держава, класи та інші соціальні групи все ж не можуть досягти однорідності та гармонійності відносин, оскільки законами природи вони приречені на протистояння й боро¬тьбу між собою, що є прадавнім відлунням того станови¬ща, коли люди поділялися на переможців і переможених. Історичною заслугою Л. Гумпловича є дослідження соціоло¬гії конфлікту, створення концепції соціології як самостій¬ної науки, що вивчає своєрідність соціальних груп і їх бо-ротьбу між собою.

Проблеми етноцентризму, поставлені Л. Гумпловичем, дещо глибше були розроблені представником соціал-дар-вінізму, американським соціологом, економістом -Уільямом Грехемом Самнером (1840—1910). Соціологічна концепція Самнера формувалася під впливом соціології Г. Спенсера, особливо його вчення про надорганічну еволюцію. Самнер доповнює свою теорію законом природного відбору та бо¬ротьби за існування, який вважає універсальним і поширює його дію на розуміння суспільних явищ. Соціал-дарвініст-ська методологія аналізу суспільних явищ особливо при-таманна його працям 70—90-х років.

В історії соціології Самнер залишив слід своїми дослід-женнями походження та розвитку групових звичаїв, які визначають певні стереотипи групової й індивідуальної поведінки людей, особливо стосовно інших соціальних груп.

У праці «Народні звичаї» (1906) вперше в історії со-ціології Самнер детально аналізує процеси, які він називає вже відомим терміном — етноцентризм. Трактуючи етно-центризм як схильність групи чи індивіда оцінювати або сприймати різні соціальні явища залежно від цінностей та уявлень своєї етнічної групи, він показує, що групові уяв-лення, цінності й оцінки виявляються визначальними і ви-ступають певними еталонами та критеріями у ставленні до чужих.

Кожна група і приналежний до неї індивід розглядають свій спосіб життя як найдосконаліший у порівнянні з ін-шими і сприймають усе через критерії та цінності своєї" групи.

На основі аналізу різноманітних етнографічних матері-алів Самнер показує, що в процесі боротьби за існування людина набуває позитивного та негативного досвіду, від-чуває біль чи задоволення від певних вчинків і дій, шляхом проб і помилок закріплює доцільні звички, які в житті гру-пи виступають як звичаї, як набутий колективний досвід. Усе це поступово перетворюється в певні норми поведінки,. у відповідні цінності, згідно з якими група та її окремі чле¬ни будують свої наступні дії та поведінку.

Ці норми є об'єктивною даністю для інших поколінь,, що народжуються і виховуються всередині певної людсь-кої спільності. Домінуючі норми моралі, способи мислення, установки даної групи Самнер називає звичаями. Вони де¬термінують відповідні дії усіх членів групи, бо й самі зви¬чаї теж виникають і оформлюються в процесі природного відбору, закріплюються у відповідних соціальних устано¬вах, знаходять обгрунтування у філософії, етиці, релігії. Цьому також сприяє система виникаючих табу на вчинки, дії, способи поведінки, які для даної групи розцінюються як несприйнятливі, викликають осуд.

Суспільні установи (інститути), які виникають у гру¬пах, покликані зміцнювати їх внутрішню консолідацію за¬ради виживання групи. В основу своєї діяльності вони по-\кладають найбільш раціональні звичаї, завдяки яким дося-гається головна мета життя — самозбереження спільності та її членів.

Особливо цікавою є спроба Самнера проаналізувати про¬цеси взаємодії між групами, у зв'язку з чим він досліджує механізми взаємовідносин через феномен, який услід за Гумпловичем називає етноцентризмом. На відміну від ос¬таннього, він розгортає його в широку наукову концепцію, раціональні елементи якої стали загальновизнаними і ви¬користовуються в сучасній соціології.

Аналіз соціальних норм, закріплених у звичаях і тра-диціях, їх значення в системі внутрішніх і зовнішніх від-носин у процесі соціальної взаємодії були першою серйоз-ною спробою соціологічного дослідження цих проблем і вплинули на розвиток соціальної психології та етнографії.і.

Відомим представником соціального дарвінізму був ав-стрійський філософ і соціолог Густав Ратценхофер (1842— 1904). Як і інші прихильники цього напряму, він розглядає соціальні закони як закони природи, що найтісніше пов'я¬зані з біологічними законами. Тому суспільству й прита¬манні такі ж процеси розмноження, самозбереження, бо¬ротьби за існування, які характерні для біологічного світу.

Г. Ратценхофер, на відміну від Гумпловича, об'єктом дослідження бере не групу, а індивіда, розкриваючи зв'я-зок між ними.

Групи виникають внаслідок об'єднання індивідів на ос-нові спільності інтересів. Поняття «інтерес» займає важли-ве місце в соціологічній системі Ратценхофера, оскільки через інтерес він намагається розкрити механізми виникнен¬ня й існування соціальних процесів і явищ, які відбувають¬ся в суспільстві.

Інтереси — це усвідомлені біологічні потреби, і вони є рушійною силою розвитку суспільства. Усвідомлення інте-ресу як відтворення суб'єктом біологічних імпульсів і по-треб спонукає людей до задоволення їх. Спільність інтере-сів об'єднує індивідів у групи, які ведуть боротьбу за ви-живання, самозбереження, продовження роду. Одні групи вступають у боротьбу з іншими, що ставлять ті самі цілі.

Ратценхофер виділяє п'ять типів інтересів: продовжен¬ня роду (прокреативні), живлення (фізіологічні), само-ствердження (індивідуальні), спорідненості та забезпечення благополуччя групи (соціальні), релігійні (трансцендента¬льні). Ці групи інтересів лежать в основі формування об'єд¬нань людей у різні спільності і зумовлюють виникнення від¬повідних форм їх організації в боротьбі за існування та ви¬живання.

Таким чином, соціальні групи виникають як союзи інди-відів, об'єднаних спільними інтересами, а розвиток суспіль¬ства є наслідком боротьби чи співіснування індивідів та їх асоціацій. Ці об'єднання людей пов'язані з їх співробітниц¬твом як необхідною умовою індивідуального виживання. Са¬ме так виникають перші об'єднання людей — орди з від¬повідними формами організації їх життєдіяльності. Із зрос¬танням народонаселення виникають нові типи людських об'¬єднань і форми їх організації, ускладнюються соціальні структури, з'являється держава, союзи держав і т. п., між

якими загострюється боротьба за існування і виживання, виникають конфлікти, відбуваються війни.

Ратценхофер як один з основоположників концепції со-ціального конфлікту перебільшував значення насильства в історичному процесі, роль війн як «форми розвитку людсь¬кого суспільства», ворожість рас тощо, а вихідні методоло¬гічні принципи, пов'язані з редукціонізмом, не давали змо¬ги розкрити суто соціальні детермінанти цих типових для всесвітнього історичного процесу явищ.