- •Об’єкт і предмет історії соціології. Основні етапи розвитку
- •Історичні та ідейно теоретичні умови виникнення соціології як науки
- •Методологія позитивізму в працях Сен-Сімона і о. Конта
- •Загальна характеристика та основні принципи натур соціології. Школи натур соціології в другій половині 19 ст.
- •Методи соціології в працях о. Конта
- •6. Теорія еволюції Герберта Спенсера
- •3 Етапи еволюції
- •7) Ідеологія соціал-дарвінізму в соціології Роберта Мальтуса
- •8) Теорія етноцентризму та амальгамації в соціології л.Гумпловича, г. Ратценхофера та в. Самнера (соціальні дарвіністи)
- •9) Теорія підкорення в соціології держави л. Гумпловича
- •10) Географічний детермінізм в соціології 19 ст. Позиції європоцентризму в працях Хантінгтона
- •11)Французький поссібілізм та американський інвайронменталізм
- •13) Механічний напрямок у натурсоціології 19-20 ст
- •14) Криза еволюціонізму та антипозитивістські течії 19-20ст.
- •15) «Моральна статистика» і «соціальна гігієна»
- •17) Соціальна статистика Кетле. Статистичні закономірності соціальних величин
- •18) Закон Енгеля
- •19) Принцип економічного детермінізму в соціології Маркса і Леніна
- •20) Теорія комуністичного суспільства в працях Маркса
- •21) Соціально-класова структура суспільства та теорія класової боротьби Маркса і Леніна
- •22) Соціологія держави в працях Леніна
- •23) Ленінське вчення про партію та основи партійного будівництва
- •24) Соціал-демократичний варіант розвитку марксизму в працях е. Бернштейна
- •25) Е. Бернштейн про класи та класову боротьбу в умовах капіталізму. Теорія середнього класу е. Бернштейна
- •26) Теорія соціальної дії Макса Вебера
- •27) Концепція бюрократії Вебера
- •28) Поняття раціональності Вебера
- •29) Розуміюча соціологія Вебера
- •30) Політика і етика в соціології Макса Вебера
- •31) Соціальна норма і патологія е. Дюркгейма
- •32) Соціологія суїциду е. Дюркгейма
- •33) Метод соціологізму Дюркгейма
- •34) Проблема цінностей Дюркгейма
- •35) Психологічний соціологізм 19-20ст. : загальна характеристика та основні напрямки розвитку
- •37) Теорія наслідування Тарда
- •48) Вільфредо федеріко парето (1848-1923)
- •Предметна царина соціології: нелогічні дії
- •Суспільство як соціальна система
- •50) Інтеракціонізм ч.Кулі
22) Соціологія держави в працях Леніна
Теоретична і практична діяльність В. І. Леніна припала на період переростання капіталізму в монополістичну стадію його розвитку. Прискорений розвиток капіталізму в Росії він детально проаналізував у працях «Розвиток капіталізму в Росії» (1899), «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму» (1916) та ін. У першій з них показано, що в промисловості й сільському господарстві Росії останньої третини XIX ст. швидко розвивався капіталізм, що спричинило зростання чисельності і впливу робітничого класу, масову пролетари-зацію селянства і таким чином створювало передумови для революції. У другій праці автор доводив, що капіталізм вступив у вищу й останню стадію розвитку, переріс у монополістичний капіталізм — імперіалізм. В.І.Ленін дав характеристику основних економічних ознак імперіалізму і зробив висновок, що він є передднем соціалістичної революції.
Важливим для теорії соціалістичної революції був сформульований В. І. Леніним закон нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму в період імперіалізму, на основі якого він зробив висновок про можливість перемоги цієї революції спочатку в одній, окремо взятій, країні.
держава — це «продукт і вияв непримиренності класових суперечностей», знаряддя класового панування. Вона здійснює політику, яка відповідає корінним економічним, політичним та ідеологічним інтересам пануючого класу.
Головним питанням будь-якої революції, за В. І. Леніним, є питання про державну владу. Пролетаріат, який оволодів нею в результаті перемоги в соціалістичній революції, ламає стару буржуазну державну машину і встановлює свою диктатуру. Диктатура пролетаріату, наголошує В. І. Ленін, також є владою, яка спирається безпосередньо на насильство і не пов'язана ніякими законами. Та вона набагато демократичніша, ніж демократизм буржуазної держави, бо насильство здійснює не меншість над більшістю (буржуазія над трудящими), а значна більшість — робітники і найбідніші селяни (союз робітничого класу з селянством В. І. Ленін проголошував вищим принципом диктатури пролетаріату) над незначною меншістю — поваленою буржуазією. «Буржуазну демократію» В. І. Ленін вважав «вузькою, урізаною, фальшивою, лицемірною, раєм для багатих, пасткою і обманом для експлуатованих, для бідних». На його думку, в капіталістичному суспільстві демократія є демократією для багатих тому, що вона не забезпечує фактичної рівності експлуататора з експлуатованим, що останній позбавлений матеріальних можливостей практично користуватися свободою слова і зборів, правом брати участь в управлінні державою тощо. У зв'язку з цим він скептично ставився до так званих буржуазно-демократичних прав і свобод.
Державною формою диктатури пролетаріату в Росії, за В. І. Леніним, має бути Республіка Рад. Вона поєднує риси державної і громадської організації, елементи представницької і безпосередньої демократії і покликана сприяти залученню мас до управління державою. У Радах поєднуються законодавча й виконавча функції державної влади — вони одночасно приймають і виконують закони, а також контролюють їх виконання. В. І. Ленін, таким чином, як і К. Маркс та Ф. Енгельс, заперечував фундаментальний принцип демократичної організації політичного життя суспільства — принцип поділу державної влади.
Керівною політичною силою в Радах, системі диктатури пролетаріату в цілому, за В. І. Леніним, має бути комуністична партія на чолі з Центральним Комітетом. На практиці це означало підміну диктатури пролетаріату (влади, яка спирається безпосередньо на насильство й не пов'язана ніякими законами) диктатурою партії, а в кінцевому підсумку — її керівництва. Зрозуміло, що за таких умов не може бути й мови про правову державу, політичний та ідейний плюралізм у суспільстві, без якого немає демократії. Органічною складовою політики держави диктатури пролетаріату стає насильство у його крайніх, терористичних формах.