50) Інтеракціонізм ч.Кулі

Значний соціологічний інтерес становить течія, що вини¬кає в американській соціології в кінці XIX — на початку XX ст. під назвою інтеракціонізм (від англ. іпіегакііоп —■ взаємодія). Психологи У. Джеймс, Д. М. Болдуін роблять спробу подолати протиставлення суспільства й особи; ос¬тання розглядається ними як продукт взаємодії із суспіль¬ством.

Соціально-психологічні механізми, що виникають вна-слідок взаємодії між індивідами, особою та суспільством, досліджував американський соціолог Чарлз Хортон Кулі (1864—Л929). У працях «Природа людини і соціальний по¬рядок» (1902), «Соціальна організація» (1909) та інших він розглядає суспільство як психологічний організм, що існує як цілісність завдяки тісній взаємодії між індивідами, соціальними групами та суспільством, де соціальне й інди-відуальне єдині як частини цілого — «людського життя». Основу цієї взаємодії зумовлює психічна природа людини, бо суспільство не може існувати без психічних реакцій, по-чуттів, взаємних оцінок людини людиною. Соціальне «над-Я» не існує без зв'язку з індивідуальним «Я».

Взаємовідносини між індивідами є причиною формуван¬ня певних асоціацій людей, які Кулі називає «первинними групами». Ці групи відзначаються тісними внутрішніми взаємозв'язками своїх членів через особисті відносини. Вони становлять основу суспільства завдяки тому, що індивіди пізнають соціальну дійсність, ідеали, цінності, набувають досвід і знання через свої взаємні контакти. Завдяки їм відбувається соціалізація індивіда та формування його власного світосприйняття і менталітету. Такими первинни-ми групами є сім'я, дитячі ігрові групи, сусіди тощо.

Через психологічні контакти людини з людиною в пер-винних групах формується самосвідомість індивіда від ін-стинктивного «самовідчуття» до соціальних почуттів (пова¬га, кохання, дружба, співчуття тощо), виробляються пев¬ні уявлення та оцінки щодо себе й до інших людей, бо без почуття «Він», «Вони» неможливо усвідомити почут¬тя «я».

В концепції Кулі відбувається переплітання емоціональ-ного з раціональним; автор не приводить чітких критеріїв для розрізнення почуття й розсудку, внаслідок чого почуття набувають раціонального сенсу, а явища розсудку опсихо-логізовуються. Прикладом цього може бути поняття «само¬відчуття» як синкретичність відчуттєвого, почуттєвого та розсудкового, а свідомість зводиться до різноманітних «умо¬настроїв». Це характерний елемент усієї концепції.

«Самовідчуття» включають сукупність умонастроїв, які лежать в основі соціальних процесів. Завдяки самовідчут-тям та умонастроям у процесі соціалізації індивіда форму-ються «образи» чи «уявлення», у яких суб'єктивне самовід¬чуття індивіда поєднується із загальними уявленнями (сим¬волами), відбувається синтез індивідуального та «соціаль¬ного» — загального. Тобто індивід розкриває для себе со¬ціальне і входить у суспільство через особливості своїх власних уявлень і самовідчуття, доповнюючи їх зовнішніми. Індивідуальна свідомість включається в «суспільну». Так виникають «соціальні чуття», на яких базується суспільство як соціальна організація з різноманітними формами її впливу на членів суспільства (соціальний контроль).

Процес «входження» індивіда на «соціальний макрорі-вень» Кулі детально розкриває в концепції «дзеркального Я». Соціальність індивіда розпочинається з усвідомлення ним власного «Я» у зв'язку з розумінням існування «Він», «Вони», «Ми». Це усвідомлення «Я» відбувається внаслідок взаємодії з іншими людьми — «Не-Я» та розуміння їх особ¬ливого існування. Інші люди є тим дзеркалом, завдяки яко¬му соціалізується «Я». Поведінка та діяльність індивіда че¬рез усвідомлення свого «Я» та зіставлення його з «Ми» чи «Вони» будуються свідомо, а отже, вони стають соціаль¬ними. Кулі вважав, що свідома діяльність завжди має со¬ціальний характер. Соціальна, чи свідома діяльність люди¬ни означає для неї співвідношення своєї поведінки та ді¬яльності з оцінкою його «Я» іншими людьми — «дзеркала¬ми», вдивляючись в які, індивід формує образ власного «Я». І йому зовсім не байдуже, який «імідж» створюється навколо його особистості.

Кулі пише, що «Я» — це дзеркальне відбиття сукупності тих вражень, які, на думку індивіда, він справляє на людей, котрі його оточують. Виходячи з цього, він у своїй концепції «дзеркального Я» виділяє три основних її моменти: а) яким я здаюсь іншому індивіду; б) як він оцінює мій образ, в) як наслідок цього сприйняття — моє почуття гордості чи при¬ниження. Таким чином, «дзеркальне Я» є інтегральним ві¬дображенням сукупності вражень багатьох людей, які ін¬дивід викликає у них. А це дає йому почуття особистої визначеності, впевненості чи приниження, які Кулі виражає терміном «самоповага». Внаслідок цих уявлень і почут¬тів «Я» синтезує соціальне та особистісне як результат своєї інтеракції з навколишнім соціальним середовищем. Людина стає людиною завдяки її взаємодії з іншими лю¬дьми.

Кулі, таким чином, виділяє процеси спілкування й інші форми взаємовідносин людини з людиною як об'єкт соціо-логічного аналізу. Ще в 1894 р. в одній із ранніх праць він першим ввів до наукового вжитку термін «комунікація», яку визначав як механізм існування і розвитку людських від¬носин.

Саме через комунікативні процеси, через інтеракцію ■— взаємодію людини з людиною — Кулі показує, як процеси спілкування дитини з матір'ю, родичами, знайомими посту¬пово вводять її в різні системи суспільних відносин та со¬ціальних зв'язків, сфера яких постійно розширюється за рахунок збільшення соціальних контактів і взаємодій. Та¬ким чином, у соціології Ч. X. Кулі поєднуються індивід, групи і суспільство в єдину цілісну систему — психологіч¬ний організм.

Багато уваги вчений приділяв вивченню соціальної ор-ганізації. В суспільному житті великого значення набува-ють не лише елементи індивідуального життя, а й «безосо-бового», «Над-Я». Оскільки вони мають надіндивідуальний характер, власну історію і логіку розвитку, є соціальними фактами й існують як реальність, то їх можна розглядати як «вторинні» варіанти соціального цілого, в якому міжосо-бистісні стосунки виступають як «первинні» і визначальні. У цілісному соціальному організмі — «людському житті» — «вторинні елементи» соціального цілого включають такі явища, як мова, громадська думка, ідеологія, міфологія, церква, класи, звичаї, традиції, системи виховання та ко¬мунікації, котрі з «первинними» групами утворюють су¬спільство як соціальну організацію.

Інтеракціоністську теорію Кулі не можна віднести ні до соціологічного номіналізму, ні до реалізму. Як у жодній з попередньо розглянутих теорій автор дуже зважено роз-глядає процеси взаємодії індивіда, групи та суспільства, не 'надаючи особливої переваги одиничному чи загальному. Проте при всій коректності концепції психологічні міжосо-бові.зв'язки з «уявленнями», «самовідчуттями» «Я» все ж виявляються домінуючими. При цьому якість і всебічність психологічного аналізу в концепції досить висока, тоді як загальносоціологічні висновки не можна назвати безпе-речними. Не можна погодитись із визнанням макрострук-турних елементів суспільства, таких як економіка, політика, ідеологічні та класові відносини, «вторинними» елементами соціального цілого. В системі Кулі вони віднесені на задній план, хоча сам автор часто говорить про їх значущість, але не розглядає як істотний елемент механізму історичного розвитку.

Методологія психологізму у зв'язку з детермінованістю значної частини самих психологічних явищ факторами еко¬номічного, політичного та соціокультурного характеру не могла дати плідних наслідків у розумінні суспільства як цілісної системи. Проте багато чого з теорії Ч. X. Кулі стало здобутком сучасної соціології (проблеми інтеракціонізму, соціалізації особистості, малих груп, комунікації та ін.) і вплинуло на розвиток соціологічних ідей У. Томаса, Г. Міда та пізніших інтеракціоністських концепцій у соціології.