5. Методи соціології в працях о. Конта

О. Конт був одним із мислителів, хто приділяв велику увагу методологічним проблемам. У відповіді на запитання “як віднаходити, систематизувати й використовувати факти соціального життя?” він запропонував кілька дослідницьких принципів, сформульованих у чотирьох методах нової науки: спостереження, експеримент, порів­няння та історичний аналіз.

6. Теорія еволюції Герберта Спенсера

Органічна теорія Г. Спенсера стала логічним розвитком ідеї О. Конта про суспільство як цілісний організм.

Соціологічна система Спенсера (1820 — 1903) грунтується на трьох основних елементах: еволюційній теорії, органіцизмі та вченні про соціальні організації — інститути.

Суспільство, на думку Г. Спенсера, являє собою цілісну систему взаємодії природних (головним чином біологічних) і соціальних факторів. При цьому всі сторони соціального життя органічно пов'язані один з одним і не можуть існувати поза цією зв'язку.

Г. Спенсер розробив "Теорію соціальної еволюції", відповідно до якої прогресивне розвиток суспільства пов'язане з його ускладненням і вдосконаленням діяльності соціальних інститутів, перш за все політичних. Найважливішими проявами соціальної еволюції суспільства, за Г. Спенсером, є:

1. інтеграція - перехід від простого до складного;

2. диференціація - перехід від однорідного до різнорідної;

3. зростання порядку - перехід від невизначеного до визначеного. Найважливішою умовою стабільності суспільства він вважав соціальну рівновагу, що досягається шляхом пристосувальних дій, гармонії особистих і суспільних інтересів, взаємних компромісів у діях людей і соціальних інститутів.

Еволюція — це загально космічний процес, якому підпорядковується все від руху космічних тіл до фізичних явищ, хім. Процесів, сусп. Процесів.

3 Етапи еволюції

Неорганічний

Органічний

Надорганічний( еволюція в людському сусп.)

.Г. Спенсер категорично виступає проти соціальних революцій і навіть радикальних реформ, які неодмінно порушують і руйнують природній процес еволюційного розвитку, що призводить до занепаду суспільства, спричиняє конфлікти, безладдя та зубожіння. Учений розглядає соціальні революції як історичні патології і порів­нює їх із тими наслідками для організму, які викликаються захворюванням шлунка.

В аналізі суспільства та соціальних явищ спенсерівська соціо­логічна система спирається на принципи органіцизму, оскільки в ній соціальна система уподібнюється живому організмові. Г. Спенсер дає високу оцінку ідеям О. Конта про зв’язок соціології (соціальної фізики) з біологією і її залежність від останньої.

Ототожнюючи суспільство з біологічним Г. Спенсер стверджував, що кожний елемент структури соціальної системи виконує свої функції: землеробство і промисловість — функцію харчування, торгівля — кровообігу, армія — захисні функції шкіри, транспорт — кровоносних судин тощо.

Суспільство, на думку Спенсера, як і живий організм нормально функціонує лише за умови злагодженої взаємодії його органів підсистем. До складу суспільної системи, за Спенсером, входять продуктивна, розподільча та регулятивна підсистеми. Коли їхня взаємодія порушується, виникають різні негативні явища і врешті-решт організм може загинути.

Проте біологічний та соціальний організми, на його думку, мають істотні відмінності: у суспільства нема чітко окресленої форми, суспільство виступає несталою цілісністю, здатність відчувати й мислити притаманна всім складовим елементам суспільства, кожний індивід відносно автономний у системі цілісного суспільства на відміну від структурних елементів біологічного організму; в біологічному організмі складові елементи підпорядковані цілому й існують заради цього, у сус­пільства не індивиди існують заради суспільства, а суспільство — заради блага кожного окремого члена.

Виходячи зі свого еволюційного вчення, зокрема “закону групування”, Г. Спенсер показує, що на фазі надорганічної еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані “соціальні органи”, які він назвав “соціальними інститутами”. Сукупність взаємодіючих інсти­тутів утворює цілісну соціальну організацію — суспільство.

В “Основах соціології” Спенсер виділяє й аналізує шість типів соціальних інститутів: домашні (сім’я, шлюб), обрядові чи церемоніальні, політичні, церковні (релігійні), професійні та промислові. Він розкриває, як історично завдяки розвитку соціальних інститутів у суспільстві відбулася еволюція стосунків між людьми (від первісної людини до сучасної) внаслідок еволюції знання, мови, моралі, мистецтва, зростання інтелектуального потенціалу суспільства тощо.