35) Психологічний соціологізм 19-20ст. : загальна характеристика та основні напрямки розвитку

Наприкінці XIX ст. виникає психологічна соціологія, яка справила великий позитивний вплив на розвиток соціологічної думки про працю. Вона сприяла наближенню науки до конкретних проблем особистості, соціальних груп, суспільства загалом сфери праці зокрема.

Її представники намагаються суспільні явища пояснити психологічними чинниками, впливом свідомості, тобто психічними відносинами між індивідами. Так Д. Милль (1806 — 1873) пояснює суспільство на основі індивідуальної психіки; Г. Тард (1843 — 1904) наголошує на визначній ролі у формуванні поведінки людини уподобань; Мак-Дугалл (1871 — 1938) пояснює соціальні явища інстинктами; 3. Фрейд (1856 — 1939) всі соціальні явища пояснює одним єдиним інстинктом — статевим потягом (лібідо). Статевий потяг, за 3. Фрейдом, є основою людської поведінки і психіки, він повинен задовольнятися. Якщо цього не відбувається, то виникає ряд явищ, що потребують певних затрат енергії, і наступає непряме вдоволення статевого потягу людини. Такі трансформації можуть мати позитивні спрямування — наука, мистецтво, винаходи (цей процес називають сублімацією), і негативні — поява різних хворобливих станів (неврозів).

Саме індивідуально-психологічному напрямку наукового пізнання соціологія зобов’язана підвищенням зацікавленості внутрішнім світом людини, вивченням соціально-психологічних відносин між людьми і людськими спільнотами. Проте слід зазначити, що представники цієї науки надто перебільшують роль і значення психологічного чинника в розвитку соціальних процесів і явищ.

36) соціологія натовпу Лебона і Тарда

37) Теорія наслідування Тарда

Ідея наслідування має давнє коріння. Про значення на-слідування для виховання людини писав ще Арістотель, але розгорнуту концепцію цього психологічного явища дав один -з основоположників французької соціальної психоло¬гії, соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843—1904). Ос¬новна його праця — «Закони наслідування» (1890), де Тард ставить у центр свого дослідження індивіда, а суспільство розглядає як продукт взаємодії індивідів. У цьому він вба¬чає принципову відмінність суспільства від природи і роз¬глядає органіцизм та еволюціонізм як концепції, не здатні пояснити особливості соціальних явищ.

В основі соціології, говорить Г. Тард, є колективна пси-хологія, чи «інтерпсихологія», яка вивчає відношення нашого «Я» з іншими «Я» та їх взаємовплив. З цього еле-ментарного факту повстає все життя. Кожна людина — уні¬кальна самобутня монада — неподільна єдність і першо¬основа всього; суспільство існує завдяки індивідам і в ін¬дивідах. Але коли б різні «Я» були цілком незалежними одне від одного, то що б їх тоді об'єднувало, тим більше що соціальні факти існують у матеріальних формах надін-дивідуального буття?

Цю суперечність між неповторністю, «монадністю» інди¬віда та реальністю соціального буття з притаманною йому колективною інтерментальною психологією (взаємодією різних способів мислення) Тард намагається подолати за допомогою створеної ним теорії наслідування.

Наслідування — загальна характеристика процесу пов-торення різних форм буття. Фізика відтворює періодичні рухи, хвилі, гравітації; біологія займається фізико-хімічним відтворенням через появу нових поколінь. Соціологія мусить досліджувати психологічні відтворення результатів наслі¬дування, котрі мають простір повторюваності, число і вимір.

Головною рушійною силою розвитку суспільства є не-поборне психічне прагнення людей до наслідування; всі явища людського життя здійснюються під впливом сили прикладу, і кожне з них має наслідувальний характер. Саме тому явища суспільного життя часто схожі між со-бою, оскільки вони є результатом наслідування в найріз-номанітніших формах: наслідування звичаю, моди, симпа-тії, покори,навчання, виховання і т. д.

Головним об'єктом наслідування є винаходи та відкрит-тя. Окремі індивіди — творчі особи — здійснюють ці нова Ції в суспільстві. З цих новацій завдяки наслідуванню ви-никають нові відкриття, нові вдосконалення елементів матеріальної та духовної культури. Наділена актом творчої уяви обдарована особа — єдине джерело всіх новацій.

Становлення і розвиток суспільства безпосередньо по-в'язані з цими відкриттями, оскільки вони зумовлюють три основні процеси в суспільстві: повторення відкриттів (за-вдяки наслідуванню), протистояння їм (опозиція) та при-стосування (адаптація).

Тард ретельно розробляє всі деталі процесу наслідуван-ня. Він розрізняє два типи наслідування — звичаї і моду. З традиційному суспільстві панує звичай, у сучасному — пе-реважає мода. Відкриття завжди сприймається менш бо-лісно, якщо воно відповідає існуючим традиціям. Адаптація тоді наступає швидше, виникає логічний союз насліду¬вань. І навпаки, коли новація суперечить існуючим звича¬ям, уявленням, знанням, то гострішою стає логічна дуель наслідувань. Традиційне суспільство характеризується дещо гострішими конфліктами у впровадженні новацій, ніж но¬вітнє.

На зміну одним новаціям приходять інші, знову насту-пає наслідування, опозиція та адаптація, і таким чином, згідно з уявленнями Тарда, розвивається суспільство.

Суб'єктивістське розуміння історичного процесу, в якому є геніальні одинаки-винахідники та пасивна маса, не стало перешкодою у дослідженні процесів соціальної взаємодії, у вивченні особливостей і механізмів міжособистісного спіл¬кування, психологічного .зараження та наслідування.

43) Карл Густав Юнг, основываясь, как и все психиатры-клиницисты в то время, преимущественно на практическом консультировании, выявил характеристики, которые, по его мнению, являются определяющими в личности и поведении человека. Задумываясь над взаимодействием человека с окружающим миром, с информацией, которую он получает из этого мира, и над способом получения этой информации, Юнг пришел к выводу, что данными процессами управляют следующие характеристики:

• Экстраверт-интроверт — свойство, определяющее, как сопоставляет человек внешний и внутренний мир;

• Сенсорик-интуит — способ познания и получения информации;

• Логик-этик — предпочтение объективных закономерностей или межличностных отношений;

• Рационал-иррационал — предпочтение ситуативной или стратегической реакции на изменения окружающего мира.

Необходимо заметить, что Юнг сам поначалу строил на пересечении этих 4 характеристик некоторые человеческие типы. Юнг считал каждого человека носителем индивидуальных, свойственных только ему особенностей и черт личности. "Чистых типов не бывает" — именно его слова.

Информационный метаболизм — это процесс усвоения, обработки и передачи информации психикой человека. Соционики придерживаются позиции, что на неодинаковое протекание этого процесса у разных людей влияют именно психологические типы Юнга. Соционические типы они по-другому называют типами информационного метаболизма.

41) АМБИВАЛЕНТНОСТЬ (греч. amphi - вокруг, около, с обеих сторон, двойственное и лат. valentia - сила) - двойственное, противоречивое отношение субъекта к объекту, характеризующееся одновременной направленностью на один и тот же объект противоположных импульсов, установок и чувств, обладающих равной силой и объемом Существенное расширение смысла, содержания и области применения понятия А. было осуществлено в психоаналитическом учении Фрейда. Согласно психоанализу, А. является естественным, атрибутивным свойством психики человека и одной из важнейших характеристик душевной жизни людей. По Фрейду, А. выступает преимущественно в виде А. чувств (например, любви и ненависти, симпатии и антипатии, удовольствия и неудовольствия и т.д., одновременно направленных на один и тот же объект), поскольку каждое отдельное чувство и все чувства человека амбивалентны по своей природе. Фрейд считал, что до определенного уровня А. естественна и вполне нормальна, а высокая степень А. чувств является характерной чертой и особенным отличием невротиков. Подчеркивая закономерность перенесения человеком значительной доли ненависти на лицо, к которому он наиболее привязан, а любви на лицо, которое он ненавидит, Фрейд отмечал, что то или другое из этих антитетических инстинктивных влечений вытесняется (либо целиком, либо частично) в бессознательное и квалифицировал это явление как принцип А. В силу действия принципа А. вытесненное влечение или чувство всегда маскируется диаметрально противоположным влечением, чувством и т.д. Согласно психоаналитическому пониманию, А. является одной из форм проявления противоречивой природы человека, которая обусловливает амбивалентное отношение не только к другим, но и к самому себе.

47) Велику увагу Зіммель приділяв методологічним проблемам соціологічного пізнання, тобто питанням, пов'язаним з обґрунтуванням істинності соціологічного знання. Як специфічна теорія пізнання в Зіммеля фігурувала теорія історичного розуміння. Вона була викладена ще в роботі "Проблеми філософії історії" і розглядалася Зіммелем як філософська методологія пізнання. Розуміння виступало в нього як метод, що характеризує винятково соціальне пізнання.

Головним тут є те, що результатом розуміння вважається не виявлення причинно-наслідкових зв'язків, не відкриття причини і наслідку, а відкриття змісту історичної дії, який полягає в логіці зв'язку цієї дії з людськими уявленнями, потребами, інтересами. У цьому плані теорія розуміння була спрямована проти пануючої тоді позитивістської методології, орієнтованої на методи природничих наук. Зіммель вимагав визнання відносності соціально-історичних пояснень і обліку ролі суб'єктивних компонентів у пізнанні. Теорія розуміння одночасно повинна була служити засобом контролю над цим суб'єктивним компонентом, оскільки визнання участі інтересу і, отже, цінностей у соціальному пізнанні вимагало з'ясування їхньої ролі у виборі об'єктів дослідження, формуванні й інтерпретації понять та ін. І, нарешті, розуміння служило з'єднувальною ланкою між чистою (формальною) соціологією і соціальною філософією.