Блок питань № 8

8.1. Музей як культурно-освітній центр.

Форми культурно-освітньої роботи музею:

1. Екскурсія - головна, але не єдина форма культурно-освітньої діяльності музею.

2. Лекція. Основне завдання – донести до слухачів теоретичний матеріал, показуючи матеріали музейних колекцій. Форми лекційної роботи: тематичні цикли лекцій, лекторії вихідного дня, виїздні лекції.

3. Консультації – проводяться в експозиції або научних відділах, по питаннях, які цікавлять відвідувача.

4. Кружки, студії, клуби.

5. Зустрічі з цікавою людиною, концерти, літературні вечори, театралізовані вистави, кіноперегляди.

Музей як культурно-освітній центр

Поняття «культурно-освітня діяльність» набуло поширення у вітчизняному музеєзнавстві на поч. 90-х рр. 20ст. А його активне використання було викликано появою нових ідей (підходів) у роботі з музейними відвідувачами.

Музей це центр розвитку естетичності, творчої уваги та уяви, як засіб формування цілісного ставлення до історико-культурної спадщини. Музей як комунікативна система , за цією концепцією, завдання музею не зводяться лише до передачі інформації про те або інше явище або процес; він повинен звертатися і до внутрішнього світу відвідувача. Впливати на його чуттєво-емоційну сферу. Суть музейно-освітнього процесу тепер полягає в тому, що відвідувач вже не як об’єкт виховної дії, а як рівноправний співбесідник, отже спілкування музею з аудиторією набуло форму діалогу.

У літературі 70-80рр.20ст. стверджувалося, що в музейній проектиці можуть використовуватися понад 100 форм науково-освітньої роботи, але базовими в них виступають екскурсія. Лекція, консультація. Наукові читання (конференції, сесії, засідання), клуб (гурток, студія), концерт, вечір, театральна вистава, свято. Історична гра.

Деякі форми культурно-освітньої діяльності призначаються для однорідної аудиторії (школяри, люди з обмеженими можливостями) і деякі для змішаної (Батьки з дітьми «сімя в музеї»). Для того щоб культурно-освітня дія-сть була ефективною , музею необхідно вивчати та враховувати інтереси і потреби своєї аудиторії, забезпечувати зворотній зв'язок, який дає змогу корегувати як процес створення експозиції, так і процес її сприйняття. (Семен (№45))

8.2. Виникнення козацтва на Україні.

Теорії

Боярська — козаки сформувалися на основі руських бояр та незнатного військового люду Литви та Польщі, професійних військових, які не отримали статусу шляхтичів і були змушені займатися війною та розбоєм (Антонович, Леп'явко).

Уходницька — козаки сформувалися на основі промислових ватаг представників різних станів, що йшли на сезонні промисли в Причорноморські й Прикаспійські степи. Значну частину уходників становили селяни-втікачів з Литви, Польщі та Московії, через що уходницьку теорію також називають утікацькою. Для оборони від татар уходники брали з собою зброю, організовувалися у збройні загони. Ця теорія є панівною в радянській й пострадянській історіографії.

Гіпотези

Кочівницька — козаки походили від одного або декількох кочових народів, що в різні часи мешкали на території Північного Причорномор'я. Пращурами козаків називають скіфів, сарматів, хозарів, чорних клобуків, половців, черкесів(адигів), татар та інших. Кочівницька гіпотеза походження козаків сформувалася під впливом польської історичної школи 16 — 17 століття й була пов'язана із теорією сарматського походження шляхти. За тогочасною традицією виводити походження стану або народу від певного народу давнини, козацькі літописці 18 століття обстоювали хозарське походження козаків. З розширенням джерельної бази та становленням історичної науки, кочівницькі гіпотези були відкинута офіційною історіографією. Вперше на недосконалість гіпотези вказав Олександр Рігельман[12]. В 20 столітті апологетом половецького походження козаків був російський вчений Гумільов.

Бродницька — козаки є нащадками бродників, берладників і галицьких вигонців, які мешкали в 11 — 13 століттях в Північному Причорномор'ї. Частково цю гіпотезу підтримували Грушевський і Гумільов. Водночас, вони вказували на відсутність прямого зв'язку між спільнотами бродників і козаків, через наявність часової прірви. Різновидом бродницької гіпотези є болохівська гіпотеза, згідно з якою козаки є нащадками мешканців Болохівської землі, які полишили руських князів і визнали сюзеренітет монгольського хана.

Найвірогідніша теорія походження козацтва - уходницьтка, причини - феодальна експлуатація і постійні напади татар. хронологічні рамки виникнення козацтва - XIV-XVI ст. - коли козаки стають організованою силою завдяки діяльності князя Дмитра( Байди) Вишневецького. 1572 рік. - утворення реєстрового козацтва. (Копил М.)