Блок питань № 2

2.1. Форми і методи роботи з музейною аудиторією.

Методи роботи з музейною аудиторією мають навчальний, виховний, розвиваючий характер.

Навчальні методи:

- Методи самостійного оволодіння знаннями;

- Методи творчої пізнавальної діяльності;

- Практичні методи – інструментальні та методи експериментального навчання. Інструментальний метод – ручна праця, присутня певна схема виконання дій.

Виховні методи:

-методи формування світогляду;

-методи формування поведінки;

Розвиваючі методи:

-методи асоціативного знання;

-імпресивні – переживання, почуття, враження. Передбачають пасивну форму глядача – концерт, свято, музейний спектакль;

-експресивні – створення ситуацій з участю,активна форма глядача; (Корольова)

2.2. Галицько-Волинське князівство.

Га́лицько-Воли́нське князі́вство або Королі́вство Ру́сі (лат. Regnum Rusiae; 1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.

Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.

Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле. (Кагадей)

2.З. Культурна самобутність: визначення поняття. Міжнародні документи, спрямовані на захист культурної самобутності.

КУЛЬТУРНА САМОБУТНІСТЬ - феномен існування унікальних культурних утворень, які мають специфічними рисами і характеристиками, що не підлягають запозичення або передачі іншим культурам. Початок широкого визнання існування К. с. поклали етнографічні дослідження кінця XIX століття (Л. Г. Морган, Ф. Кашінг, Ф. Боас). Факт існування К. с. зізнавався творцем філософії життя В. Дільтея, представниками неокантіанства В. Віндельбанд і Г. Ріккерт, які орієнтувалися в "науках про культуру" на пізнання її унікально-неповторних компонентів, а також творцями теорії локальних цивілізацій (О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. Сорокін, Н. Я. Данилевський), критикують лінійно-прогресистської схеми розвитку культури класичної філософії історії. З точки зору теорії локальних цивілізацій історія представляється витканої з окремих культур, позначених неповторним своєрідністю, що народжуються, старіючих і безповоротно покидають сцену історії. Можливість наступності культур, трансляції традиції і досвіду заперечується. Ю. А. Овчннікова

онятіе «ідентичність» сьогодні широко використовується в етнології, психології, культурної та соціальної антропології. У найзагальнішому розумінні воно означає усвідомлення людиною своєї приналежності до якої-небудь групи, що дозволяє йому визначити своє місце в соціокультурному просторі і вільно орієнтуватися в навколишньому світі. Необхідність в ідентичності викликана тим, що кожна людина потребує відомої упорядкованості своєї життєдіяльності, яку він може отримати тільки в співтоваристві інших людей. Для цього він повинен добровільно прийняти панівні в даному співтоваристві елементи свідомості, смаки, звички, норми, цінності та інші засоби спілкування, прийняті в оточуючих його людей. Засвоєння всіх цих проявів соціальної життя групи надає життю людини упорядкований і передбачуваний характер, а також мимоволі робить його причетним до якоїсь конкретної культурі. Тому суть культурної ідентичності полягає в усвідомленому прийнятті людиною відповідних культурних норм і зразків поведінки, ціннісних орієнтації і мови, розумінні свого «я» з позицій тих культурних характеристик, які прийняті в даному суспільстві, в самоототожнення себе з культурними зразками саме цього суспільства.

Культурна ідентичність справляє визначальний вплив на процес міжкультурної комунікації. Вона передбачає сукупність певних стійких якостей, завдяки яким ті чи інші культурні явища або люди викликають у нас почуття симпатії чи антипатії. В залежності від цього ми вибираємо відповідний тип, манеру і форму спілкування з ними. (Копил Міша)