Або як виклав це голішевський

6. Етнографічне районування України

Етнографічни райони виділяють на основі природних умов, характеру і способу господарських занять населення, історичних особливостей.

Деякі дослідники виділяють шість, деякі вісім етнографічних районів.

1. Надніпрянщина — охоплює територію лісостепової смуги України по обох берегах Дніпра. Корінними предками цього регіону є поляни. Це центр політ і реліг життя України. Тут сформувалися традиційний укр. костюм і укр. мова.

2. Слобожанщина — охоблює східну частину України. З 2 пол. XVI ст. Територія заселялася козаками і селянами із інших місць України. Територія інтенсивно заселялася в XVII-XVIII ст. вихідцями з ліво і правобережної України та з Росії, втікачами від утисків кріпосного ладу, які посилялись “на слободах”, засновувавли поселення “слободи”. Побут і культура Слобожанщини поєднали у собі ознаки козацького населення і переселеного населення.

3. Полісся простягнене зі сходу на захід через весь північний край України смугою шириною 100 км. Основними заняттями було мисливство і рибальствою

4. Волинь. Вдавнину заселяли Дуліби, Бутани, Волиняни. На цій землі виникло Галицько-Волинське князівство. У населення багата фолькльорна традиція, вироби з дерева, особлива вишивка з рослинним орнаментом.

5. Карпати — виділяється Східне передкарпаття, гірські карпати, Закарпаття. Виділяються підрайони: Закарпаття, Бойківщина, Лемківцина, Гуцульщина, Покуття, Підгір'я, Опілля.

Значно розвинені ремесла: обробка дерева, каменю, вовни, ткацтво, гончарство, бондарство.

6. Поділля — охоплює південно-західну частину України (Вінницька і більша частина тернопільської, Хмельницької, Чернівецької обл.) В літописах 13 століття згадується як русь долішня, Пониззя, тобто низ Русі. Заселяли Тиверці та Уличі.

7. Південь України. Здавна заселяли кочовики, з середньовіччя відома як Дике поле. Сбди пересилялись втікачі від феодально-пан. Гніту, пересиленці - “уходники”. Тут утворилась Запоріжська Січ.

8. Крим. З 13 століття тут осідають монголо-татари, утворюється Кримське ханство. З 18 ст. завойований росією. За етнічним складом більшість населення татари, росіяни, є також караїми, кримчаки — половців нащадки. (Голішевський)

19.2. Основні напрями фондової діяльності музеїв.

Фондова робота в музеї - одне з провідних напрямків діяльність музею, яке включає комплектування, облік, зберігання і вивчення об'єктів спадщини.

В даний час наукове комплектування фондів розглядається як самостійний напрям музейної діяльності, однак по суті воно невіддільне від фондової роботи. Під комплектуванням розуміють процес виявлення в середовищі побутування предметів музейного значення та їх збору для поповнення музейного зібрання; наукова діяльність, заснована на принципах музеєзнавства та профільних дисциплін. В комплектуванні реалізується одна з соціальних функцій музею - функція документування. Виділяються систематичний (типологічний), тематичний і комплексний методи комплектування. За допомогою першого відбувається поповнення колекцій типовими предметами, характерними для певної епохи. Тематичний метод направлений на документування процесів і явищ, що відображають певну тему і комплектування різнотипних предметів. Комплексний метод поєднує в собі два попередніх. Комплектування, спрямоване на відображення сучасних процесів - актуальне документування епохи - також може бути систематичним і тематичним. До основних форм комплектування відносяться польові дослідження (експедиції, репортажний збір - собирательская робота в момент події або відразу після нього) і поточне комплектування (закупівля, обмін, дарування та ін.)

Наукове комплектування здійснюється в музеї на основі наукової концепції комплектування, в якій викладено завдання, принципи, форми і методи комплектування. На її основі готується перспективний план комплектування.

Фактори критеріїв відбору предметів музейного значення. До загальних відносяться інформативність, атрактивність, репрезентативність джерела; приватні критерії визначаються специфікою конкретної колекції (матеріал, техніка виготовлення, датування, форма, розмір тощо).

Облік музейних фондів включає 2 етапи: первинну реєстрацію (остаточно закріплює предмет за певним музеєм) через акти та реєстрацію в книзі надходжень; наукову інвентаризацію (науковий опис в інвентарних книгах).

Пересування музейних фондів всередині музею фіксується в обліковій документації, що реєструється через сектор обліку, видача музейних предметів за межі музею оформляється з дозволу вищестоящої інстанції.

Обов'язковими заходами є звірки збереження музейних предметів з обліковою документацією, які регулярно здійснюються в музеї. Процес каталогізації музейних фондів, дозволяє вводити в науковий обіг предмети з фондів музею шляхом створення різних покажчиків, довідників, путівників.

Зберігання музейних фондів - направлення фондової роботи із забезпечення фізичної збереженості музейних предметів шляхом оптимально обраних режиму та системи зберігання. Основні положення по організації зберігання, зафіксовані в державних нормативних документах, обов'язкові для всіх музеїв, специфіка залежить від складу, структури та обсягу фондів, характеристик музейного будинку. Для збереження музейних фондів найважливішим фактором є режим зберігання, що складається з різних складових (температурно-вологісний та світловий режим, боротьба з забрудненням повітря тощо) Система зберігання фондів може бути роздільної (розміщення в одному приміщенні предметів з різних матеріалів) або комплексною (суміщене зберігання предметів з різних матеріалів). (Семен (№19))

АБО ЯК ВИКЛАВ ГОЛІШЕВСЬКИЙ