14.2. Етногенез слов'ян.

14.3. Визначення етимології поняття „культура".

Етимологія поняття «культура» походить від лат. cultura – обробка. Виникнув в епоху землеробства, слово cultura зафіксувало міру участі людини в облагородженні природи. Довгий час це поняття вживалось для визначення впливу людини на природу, для виявлення тих результатів, яких досягала людина у оволодінні її силами.

К кінцю 17 ст. в працях німецького вченого Пуффендорфа (1684 р.) культура представлена в узагальненому вигляді як створене людиною без розрахунку в ньому та навколишньому середовищі природного. Виникає точка зору, що «культура» - це контркультура. Пуффендорф надав терміну «культура» ціннісну оцінку, вказавши на те, що культура за своїм призначенням є тим, що підвищує людину, вичтупає як результат власної діяльності, що доповнює її зовнішню та внутрішню природу. В такому трактуванні і феномен і термін «культура» наблизились до наукового розуміння. Але все ж як самостійне явище соціального життя культура була розглянута в друг. пол. 18 ст. в епоху Просвітництва. Просвітителі (Ж.Ж. Руссо) виділили культуру як дещо, як явище, яке протистоїть природній середі, власне природі. Руссо трактує культуру як те, що віддаляє людину від природи. Тому і функція культури у Руссо – руйнівна. Культурні народи на його думку «зіпсовані», морально «збочені» на відміну від «чистих» первинних народів.

Німецькі просвітителі в той же час, навпаки підкреслювали прогресивний характер культури. На їх думку культура – перехід від більш чуттєвого та тваринного стану до суспільного устрою. В тваринному стані як вони вважали культура відсутня. З її появою здійснюється трансформація людства від стадного характеру загального існування, від неконтрольованого до організаційно-регулятивного.

Важливими були ідеї німецького просвітителя І.Гердера, який трактував культуру як ступінь вдосконалення людини і перш за ступінь розвитку наук і просвітництва. В його трактуванні культура це те, що виступає стимулом розвитку. В. фон Гумбальдт підкреслював, що культура є господство людини над природою, яке здійснюється за допомогою науки та ремесел. І. Кант зв′язував зміст культури із досконалістю розуму, тому і соціальний прогрес для нього – розвиток культури як досконалість розуму. Й. Фіхте пов′язував культуру з духовними характеристиками: для нього культура - незалежність і свобода духу. Таким чином, в даних позиціях культура характеризується як духовна сторона суспільного життя.

В кін. 19 ст. наслідуючи просвітительські ідеї о прогресивній динаміці суспільного життя, К. Маркс висунув в якості глибинної основи культури матеріальне виробництво, що призвело до розділу на матеріальну і духовну сторони культури. Він обосновав зв′язок культури із всіма сферами соціального життя, показав культуру у всьому соціальному виробництві, у всіх соціальних проявах. Крім того, він побачив в культурі функціональну здатність зв′язувати історію людства в єдиний цілісний процес.

Першу спробу визначення культури зробив англійський етнограф Б. Тейлор, який розумів культуру як складне ціле, що складається з «знання, вірування, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, що засвоєні людиною, як членом суспільства».

Одним з перших наблизився до визначення культури як деякої системи англійський соціолог Г.Спенсер, який розглядав суспільство і культуру як організм, де є свої органи і частини тіла, тобто функції знаходяться в єдності. (Корольова)