13. Характеристика позитивного та нормативного аналізу економічних явищ. Взаємозв’язок економічної науки та економічної політики.

Мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивні проблеми повязані з аналізом і прогнозуванням, нормативні – з плануванням. Твердження типу “Якщо Україна введе нові квоти на автомобілі, то їх ціна для громадян України зросте”, - є прикладом позитивного аналізу. Позитивний аналіз посідає чільне місце у мікроекономіці. З метою того, щоб оцінити наслідки ефективного розподілу, необхідно застосувати міркування типу “добре-погано”. Його вносить новмативна економічна теорія. Такий тип аналізу активно використовується в економіці добробуту для обговорення питання про те, що таке держава добробуту. В рамках нормативного аналізу використовуються конкретні оцінні міркування типу: “якими є економічні умови і наслідки і наскільки успішними можуть бути зусилля політиків, спрямовані на зміну ситуації". Нормативний аналіз стосується не лише якісної оцінки економічної політики, але й містить розробку її конкретних варіантів. Нормативний аналіз передбачає не лише можливість вибору альтернативної урядової політики, а й розробку конкретних політичних кроків.

14. Парадокс Гіффена.

Неякісний товар, для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення називається Гіффеновим товаром, а зростання споживання цього товару із підвищенням ціни на нього — парадоксом Гіффена.

Роберт Гіффен (1837—1910) — англійський вчений, який виявив, що незаможні робітники в Англії збіль­шують споживання дешевих неякісних продуктів хар­чування (зокрема, житнього хліба) у разі їх подорож­чання. Таку саму ситуацію можна спостерігати і при аналізі структури споживання малозабезпечених верств населення України під час економічної кризи 90-х pp.

Товар Гіффена має одночасно відповідати таким вимогам:

_ бути неякісним в уявленні споживача;    

_ бути значною часткою його витрат.

Парадокс Гіффена, на перший погляд, здається винятком із закону попиту. Проте детальніше дослі-дження доводить, що саме взаємодія ефектів замі-щення та доходу спричиняє такий розвиток подій. Існує ще кілька прикладів винятків із закону по­коли із підвищенням цін спостерігається збіль-шення закупок того чи іншого товару. Так, деякі споживачі можуть ототожнювати зростання цін з під­вищенням якості продукції і збільшувати його закуп­ки В умовах нестабільності економічної ситуації зрос­тання цін може сприйматися і як передвісник інфля­ційного стрибка. Для отримання виграшу споживачі намагатимуться придбати більше продукту за сьогод­нішніми цінами, поки вони ще не так зросли. Однак усі ці дії споживача можна легко пояснити, виходячи з теорії поведінки споживача.

15. Індивідуальна крива Енгеля і крива витрат Енгеля.

Від кривої "доход—споживання" легко перейти до так званих кривих Енгеля. Ернст Енгель (1821— 1896) — англійський економіст, який вивчав, як у XIX ст. характер споживання товарів і послуг змінювався залежно від доходу сім'ї. Індивідуальна крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів,  що впливають на попит (рис. 3.5). Крива витрат Енгеля показує відмінність між нормальними, неякісними і високоякісними товарами.

Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий  характер із затуханням, тобто певний приріст доходу  спричинює  менший  приріст  споживання товару х . Це насамперед пояснюється дією закону спадної граничної корисності. Однак для певної групи варів крива Енгеля може зростати з прискоренням. До цієї групи належать предмети розкоші,. Слід зауважити, що існує ще клас товарів, які називають нейтральними. Це такі товари, споживання яких не залежить від рівня доходу споживача. В цьому випадку крива Енгеля мала б форму вертикальної прямої

У ХІХ столітті Е.Енгель на базі даних про витрати сімей з різним рівнем доходу встановив, що із зростанням доходу частка його, що витрачається на харчування, знижується; частка, що спрямовується на житло і пов’язані з ним витрати, а також на одяг, залишається приблизно незмінною, а частка інших витрат зростає. Останнє стосується споживання освітянських, юридичних, медичних послуг і послуг, пов’язаних з відпочинком.