68. Особливості житлово-комунальних послуг як об’єктів споживання

Цілий ряд житлово-комунальних послуг, таких як водопостачання і водовідведення, теплопостачання, монопольні за своєю природою. Низка послуг (житлові, вивезення сміття, транспортні послуги, благоустрій), фактично не будучи монопольними, по суті, монополізовані. Ні для кого не секрет, що монополія — за відсутності державного та громадського контролю за її діяльністю — призводить до подорожчання послуг, зниження їх якості й марнотратного ставлення до ведення господарства.

Візьмемо, наприклад, тарифи. На сьогодні по різних регіонах України тарифи на теплопостачання, гаряче й холодне водопостачання, водовідведення, утримання житла різняться в кілька разів. І далеко не завжди це диктується якістю послуг та особливостями регіону. Слід визнати, що формування економічно обгрунтованих тарифів досі становить проблему в більшості регіонах України. Тут спостерігаються різні тенденції: як штучне заниження тарифів місцевим керівництвом із метою сподобатися громадянам, так і штучне їх завищення та/або відсутність контролю за їхнім змістом, як наслідок впливу зацікавлених у їх підвищенні монополістів та/або непрофесіоналізму тих, хто формує такі тарифи. А тариф же є основним економічним регулятором у ринковій економіці, особливо коли це стосується монополій. Звісно, Держкомітет не може встановлювати тарифи на житлово-комунальні послуги в усіх територіальних одиницях України, це навіть фізично неможливо. Основне завдання комітету — розробка Порядку формування тарифів, тобто створення «правил гри», проведення навчальної та роз’яснювальної роботи серед тих, хто встановлює ці тарифи на місцях, і суворий контроль за застосуванням відповідних методик. Більше того, Держкомітет повинен мати можливість застосовувати штрафні санкції до тих, хто порушує встановлені правила.

Розмірковуючи таким чином, приходимо до висновку, що коли ми справді хочемо навести лад у сфері житлово-комунального обслуговування і зробити її гідною цивілізованої економічно розвиненої країни, то нам необхідно мати не лише орган управління у сфері ЖКГ, а й орган регулювання у відповідній галузі. Що, до речі, і передбачено Законом України «Про природні монополії». Сподіваємося, цю позицію Кабміну буде враховано при перегляді концепції адміністративної реформи в Україні.

Хотілося б окремо зупинитися на питанні тарифоутворення. Сьогодні багатьох цікавить, чи підвищуватимуться тарифи на житлово-комунальні послуги в Україні. На це запитання однозначної відповіді немає. Як уже зазначалося, тарифи на одні й ті ж самі послуги в різних регіонах значно різняться. Різниться і собівартість надання цих послуг. Мушу зауважити, що в багатьох регіонах України собівартість надання послуг має значні резерви для зниження. Знайти і забезпечити використання цих резервів в інтересах суспільства — завдання місцевої влади і нашого комітету.

Однак найчастіше навіть зниження собівартості надання житлово-комунальних послуг не дозволить нам знизити тарифи. По-перше, через те, що в ряді регіонів тариф покриває собівартість менш ніж на половину і без бюджетних дотацій підприємства ЖКГ не в змозі працювати. По-друге, оскільки технічний стан об’єктів житлово-комунальної сфери плачевний (наслідок небажання підвищувати тарифи в попередні роки і відсутність контролю за використанням коштів, отриманих за рахунок тарифів), — немає засобів обліку, використовуються застарілі енерговитратні технології. Зрозуміло, що в таких умовах розраховувати на зниження тарифів — ідеалізм. Звісно ж, ми можемо домогтися їх зниження вольовим шляхом, але тоді кошти, яких бракуватиме для покриття собівартості, потрібно буде компенсувати з відповідного бюджету (відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», це повинен робити орган, який встановив економічно необгрунтовані тарифи). З іншого боку, відсутність окупності надаваних послуг підприємствами ЖКГ призведе до того, що ми не зможемо реанімувати відповідні підприємства самі і не зможемо залучити інвесторів, для яких основним критерієм вкладення коштів буде забезпечення окупності проекту. А без цього житлово-комунальна сфера може дійти до такого стану, при якому говорити про вартість послуг не доведеться взагалі, їх просто не буде. Прикладів далеко шукати не треба. Погляньмо, до чого призвела така політика в Грузії. Наприклад, у Тбілісі на сьогодні практично втрачено систему теплопостачання і гарячого водопостачання, оскільки відповідна інфраструктура просто вийшла з ладу. Її відновлення коштуватиме значно дорожче, ніж коштувало б збереження існуючої.Тому тут, на мій погляд, питання слід ставити інакше. Тариф необхідно жорстко прив’язувати до якості та надійності житлово-комунальної послуги. Фактично громадськість і місцева влада мусять знайти компроміс — вибрати той рівень надання послуг, який здатні оплатити. Визначившись із цим, кожна сторона мусить суворо дотримуватися своїх зобов’язань: споживачі своєчасно оплачувати отримані послуги, місцева влада — контролювати якість послуг і цільове використання коштів, отриманих за рахунок тарифів.