107. Парето-ефективність у виробництві. Побудова лінії виробничих можливостей.

Поняття «загальна ринкова рівновага» тісно пов'язано із ефективністю розміщення ресурсів в економічній системі на стадіях виробництва, обміну та споживання. Ефективним вважається таке розміщення, коли жоден з ресурсів не витрачається марно. Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який економічний агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-кого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася. Такий підхід базується на понятті «ефективність», запропонованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкінці XIX ст. Розглянемо базові елементи Парето-ефективного розподілу ресурсів щодо основних стадій суспільного виробництва.

Ефективність за Парето (Парето-оптимум) означає, що ресурси розподілені оптимально, якщо ніхто не може покращити свого становища, не погіршуючи становища іншого.  Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Парето-оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.

UM та UN – індивіди, між якими розподіляється деякий обмежений обсяг ресурсу. На осях відкладені рівні корисностей відповідних індивідів. Множину комбінацій рівнів корисностей, які можуть бути досягнуті обома учасниками обміну відображає межа можливих корисностей UPS.

Межа можливих корисностей показує якого максимального рівня корисності може досягти суб’єкт М за кожного з рівнів корисності суб’єкта N. Ця крива має відємний нахил, оскільки, згідно Парето – оптимуму, покращення стану одного індивіда обов’язково призведе до зменшення ресурсів споживання іншого.

Точка F знаходиться поза межами UPS і є недосяжною для обох індивідів внаслідок обмеженості ресурсів споживання. В т. А всі блага суспільства зосереджені в суб’єкта М, користь яких є для нього максимальною, а учасник N немає жодного блага. В точці B ситуацыя протилежна. Рух з точки А до т. В по кривій можливих корисностей надає безліч можливих компромісних комбінацій, за кожної з яких све більша кількість благ розподіляється від суб’єкта М до N.

Точка С не лежить на UPS і не є Парето-оптимальною, тому що рухаючись до т.D , можна значно поліпшити стан М, а , рухаючись до т. E, можна поліпшити стан N без зміни стану М. Тому в т. С ресурси розподіл. Неоптимально

108. Короткострокова рівновага фірми на ринку досконалої конкуренції

Досконала конкуренція є найбільш виразною схемою ринкової структури, яку можна використовувати для аналізу економічних процесів.

Вона є ідеальним типом ринкової структури, перевага якого полягає у тому, що завдяки його існуванню стає можливим чітке визначення системи обмежень, з якими стикається фірма, на шляху до максимізації прибутку.

Ринок досконалої конкуренції – ринок, який відповідає умовам досконалої конкуренції.

Конкурентна фірма – це фірма, яка продає свою продукцію на ринку досконалої конкуренції.

Мета конкурентної фірми – максимізація прибутку.

Досконала конкуренція існує за таких умов: • велика кількість ринкових агентів, фірм; • однорідність продукції; • мала частка контролю над цінами з боку фірм; • вільний вхід і вихід в галузі; • наявність і доступність ринкової інформації; • висока мобільність ресурсів; • раціональна поведінка ринкових суб’єктів. Економісти розглядають ціни і випуск продукції у короткостроковому і довгостроковому періодах часу. У короткостроковому періоді часу існує два підходи до визначення виробництва. Перший підхід: співставлення загального виторгу із загальними витратами. Другий підхід: співставлення граничного виторгу із граничними витратами. Існує три випадки, де у першому випадку фірма максимізує свій прибуток, якщо виробляє продукцію. У другому випадку мінімізує збитки, якщо виробляє продукцію. У третьому - фірма мінімізує збитки, якщо закриває підприємство. У короткостроковому періоді, за першим підходом: прибутки фірми максимізуються за виробництва обсягу продукції, при якому загальний виторг перевищує загальні витрати на максимальну величину. Фірма мінімізує свої збитки, коли виробляє обсяг продукції, за якого загальні витрати перевищують загальний виторг на мінімальну величину. Якщо загальний виторг не перевищує загальних змінних витрат за будь-якого обсягу виробництва, фірма мінімізує збитки, призупинивши виробництво продукту. У короткостроковому періоді, за другим підходом: фірма максимізує прибуток чи мінімізує збитки, вона повинна встановити такий рівень випуску продукції за якого граничні витрати дорівнюють ціні. Якщо ціна стає нижчою за мінімальні середні змінні витрати, конкурентна фірма мінімізуватиме свої збитки (припинивши виробництво). За жодного обсягу продукції фірма не може зменшити свої збитки порівняно з її загальними постійними витратами. У довгостроковому періоді входження фірм у конкурентну галузь усуватиме економічні прибутки, а вихід фірм із галузі ліквідуватиме збитки, тому ціна дорівнюватиме мінімальним середнім загальним витратам

Фірма, яка в своїй діяльності додержується правила раціональної поведінки, буде розширювати випуск продукції до точки Е, в якій її граничні витрати (МС) будуть дорівнювати граничному доходу (МR) (графік 1.5).

Якщо граничні витрати (МС) менші, ніж ціна (Р), продаж додаткової одиниці товару збільшує доход. Тому прибуток збільшується (або збитки зменшуються) з розширенням виробництва товару до того моменту, поки граничний доход (МR) не стане дорівнювати граничним витратам (МС).

Короткострокова рівновага

Для конкурентної фірми стан, в якому кількість товарів та послуг, що нею виробляється, визначається рівнянням Р = МС = МR, називається рівноважним.

Виходячи з того що в умовах досконалої конкуренції граничний доход фірми дорівнює ціні (МR = Р), стан рівноваги може бути також визначений рівнянням

Р == МС.

Таким чином, конкурентна фірма досягає стану короткострокової рівноваги, коли Р = МК = МС.

Графік 1.5. Рівновага конкурентної фірми.