32. Блага та ресурси як об’єкти мікроекономічних відносин, їх склад, характеристика і механізми розподілу.

та послуги", оскільки воно містить також задоволення тих потреб, які не завжди пов'язані з грошовими витра­тами. Блага, що споживаються шляхом простого привласнення, називають­ся вільними. Блага, які споживаються шляхом купівлі-продажу, називають­ся економічними. Існує певна категорія благ (товарів та послуг), які не мо­жуть бути запропонованими споживачеві на ринку (національна оборона, святкові феєрверки тощо), оскільки він не в змозі повністю оплатити їхнє споживання як індивідуальне. Такі блага називаються суспільними і нада­ються звичайно через державні інститути.

Ресурси – елементи, які використовуються заради виробництва ЕК благ(земля, праця , капітал, підприємницька здібність)

Необхідність відмови від чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за необхідне мати негайно, пов'язана із рідкісністю (обмеженістю) ресурсів. Віддаючи перевагу певному варіанту використання ресурсу, ми оцінюємо його через цінність продукції, від якої ми відмовилися, вибираючи дану альтернативу використан­ня ресурсу. Тому базовим поняттям мікроекономіки для визначення цінності ресурсу та ефективності його використання є альтернативна вартість.

Поняття альтернативна вартість ілюструє крива виробничих можливостей.

На вертикальній осі позначатимемо кількість одиниць засобів виробництва (У), а на горизонтальній — предметів споживання (X) (див. мал. 1.1).

Крива АВСВ називається межею виробничих можливостей. Будь-яка точка на цій кривій показує максимальну кількість одиниць засобів ви­робництва і предметів споживання, які виробляються при повному й ефективному використанні ре­сурсів у економіці. Якщо всі ресурси вкласти у виробниц­тво засобів виробництва, то вироблятимуться тільки засо­би виробництва У . Якщо всі ресурси вкласти у виробниц­тво предметів споживання, то буде вироблена тільки певна їхня кількість Х₀.

Коли економіка країни пе­ребуває в стані, якому від­повідає точка F чи будь яка інша точка нижче кривої ви­робничих можливостей, то в економіці або є недовикори-стані ресурси, або вони вико­ристовуються неефективно. Рух від стану Р до, наприк­лад, стану N дає змогу виробити більше предметів споживання (Х^>Х_р), водночас збільшуючи випуск засобів виробництва (У^>У_Р). Точка С лежить вище межі виробничих мож­ливостей країни, тому рівень виробництва, який відповідає цій точці, недо­сяжний при даному рівні розвитку виробничих потужностей.

Таким чином, найбільш ефективним буде таке використання наявних ресурсів, при якому вироблятиметься найбільше той товар, який приносить максимальний прибуток.

32. Характеристика попиту з точки зору еластичності. Товари першої необхідності та розкошу.

Попит (demand, D) – це готовність (бажання) і платіжна спроможність покупців придбати певну кількість даного товару за кожною із можливих цін за визначений проміжок часу.

Індивідуальний попит (individual demand) – попит окремого споживача.

Ринковий попит (market demand) – сукупний попит усіх споживачів, визначається як підсумок індивідуальних зважених попитів.

Величина попиту (quantity demanded) – кількість певного товару,, яку покупець бажає і може придбати за конкретною ціною у визначений період часу. Величина попиту на цей товар (Q_dx) є функцією ціни (Р):

Еластичність попиту (elasticity of demand) – це здатність попиту або його величини адаптуватися до мінливих ринкових умов або змінюватися внаслідок зміни ціни товару або нецінових чинників попиту.

Залежно від чинника зміни попиту розрізняють:

цінову еластичність попиту – реакцію попиту на зміну ціни певного товару;

еластичність попиту за доходом – здатність попиту змінюватися внаслідок зміни доходу споживача;

перехресну еластичність попиту – здатність попиту на певний товар змінюватися у відповідь на зміну ціни іншого товару.

Рівень або ступень еластичності попиту визначається (вимірюється, обчислюється) коефіцієнтами еластичності – спеціальними розрахунковими показниками, що відображають відсоткову зміну попиту у відповідь на один відсоток зміни відповідного чинника, що викликав динаміку попиту.

Коефіцієнт цінової еластичності попиту (Е_dp) може бути обчислений за формулами: ; ; .

Коефіцієнти цінової еластичності завжди мають від’ємне значення, що вказує на обернену залежність між ціною товара і обсягом попиту на нього, тому на практиці зручніше використовувати абсолютне значення еластичності _.

Цінова еластичність попиту коливається від нуля до нескінченності.

Якщо 0<│E_dp│<∞, то попит є еластичним, якщо 0<│E_dp│<1, нееластичним.

Еластичним є попит на товари довготривалого використання, товари, що мають значну кількість замінників, товари, на які витрачається значна частка бюджету споживача, на товари-розкіш.

Нееластичним є попит на товари щоденного споживання (їжа, комунальні послуги, одяг) і товари, що не мають близьких замінників, або витрати на які становлять невелику частку бюджету споживача.

За умов еластичного попиту зниження ціни веде до зростання продажу і збільшення виторгу і прибутків продавця, і навпаки. Якщо попит є нееластичним, то збільшити виручку і прибуток можна досягнути підвищенням цін.

Якщо │E_dp│=1, то це попит з одиничною еластичністю, відсоток зміни ціни дорівнює відсотку зміни попиту. Відповідно зміна цін за такого попиту не впливає на дохід продавця.

Якщо │E_dp│= 0 – попит є абсолютно нееластичним і ніякі зміни ціни не викличуть зміни обсягу попиту. Тому дохід продавця залежить тільки від рівня ціни. Абсолютно нееластичним є попит на товари життєвого значення, що не мають замінників.

Якщо │E_dp│= ∞ – попит вважається абсолютно еластичним і зростає без зниження ціни. Тому дохід продавця залежить у такому разі тільки від обсягу продажу.

Рівень еластичності попиту відбивається на конфігурації кривих попиту, а у випадку лінійної кривої попиту – змінюється вздовж кривої попиту (рис. 4.1.3., 4.1.4., 4.1.5).

32. Функції Торнквіста. Товари першої та другої необхідності і предмети розкошу за Торнквістом.