1. Визволення Донбасу, Лівобережної України. Битва за Дніпро.

Після розгрому гітлерівців у битві під Сталінградом почалося їх вигнання з України. Першим населеним пунктом, очищеним наприкінці грудня 1942 р. від німецьких військ, було село Півнівка Міловського району Луганської області. Війська Воронезького і південно-Західного фронтів звільнили більшу частину Харківщини з м.Харків і частину Донбасу. Передові частини радянських військ навіть підійшли до Дніпроретровська і Запоріжжя, таким чином просунувшись на 700 км у глиб окупованої території україни. Однак невдовзі стрімке просування радянських військ було зупинено. У лютому 1943 р. німці завдали відчутних контрударів, в результаті яких радянським військам довелося знову залишати територію україни. 15 березня 1943 р. німецькі війська знову взяли Харків, а 18 березня – Бєлгород. Під контролем радянських військзалишилися лише північ Ворошиловградської області і східна частина Харківської. В результаті німецьких контрударів утворився Курський виступ, так звана Курська дуга, де з квітня до липня 1943 р. панувало відносне затишшя. Обидві сторони готувалися до рішучих боїв.

Курська битва розпочалася 5 липня 1943 р. наступом німецьких військ і тривала 50 днів. Внаслідок важких, кровопролитних боїв кращі танкові дивізії нацистів були знищені. Склалися сприятливі умови для наступальних операцій Червоної Армії, у тому числі і в Україні.

Німецьке командування, тверезо оцінюючи свої можливості, вирішило перейти до оборони. 11 серпня було віддано наказ про будівництво системи укріплень на річках Дніпро і Молочна, яка одержала назву “Східний вал”.

Поки тривало спорудження “Східного валу”, гітлерівці всіма можливими засобами стримували Червону Армію на Правобережжі і в Донбасі. Але перевага в живій силі і техніці визначила результат воєнних дій на користь Радянської армії.

Операції радянських військ по звільненню Лівобережної України і висадка в Криму (1943 р.)

1.     Грудень 1942 р. звільнення першого населеного пункту на території УРСР – село Півнівка Міловського району Ворошиловградської (тепер. Луганської) області.

2.     Наступ Південно-Західного і Південного фронтів. Звільнення північної частини Донбасу (29 січня - 18 лютого 1943 р.)

3.     Наступ Воронезького і Центрального фронтів. Звільнення Харкова та східної частини Донбасу (2 лютого – 6 березня 1943 р.)

4.     Контрнаступ німецьких військ. Втрата Харкова і північно-східної частини Донбасу (19 лютого – 25 березня 1943 р.)

5.     Ізюмо-Барвенковська (17-25 липня 1943 р.)

6.     Міуська (17 липня – 2 серпня 1943 р.)

7.     Белгород-Харківська (3-23 серпня 1943 р.)

8.     Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 р.)

9.     Чернігово-Прип`ятська (26 серпня – 1 жовтня 1943 р.)

10.  Битва за Дніпро складала з ряду операцій по форсуванню Дніпра і звільнення Києва (серпень-грудень 1943 р.)

11.  Мелітопольська (26 вересня-5 листопада 1943 р.)

12.  Запорозька (10-14 жовтня 1943 р.)

13.  Дніпропетровська (жовтень 1943 р.)

14.  Керчінсько-Ельтигенська (31 жовтня – 11 грудня 1943 р.)

У серпні силами Степового та Воронезького фронтів було проведено Харківсько-Бєлгородську операцію. У ніч на 23 серпня розпочався вирішальний штурм Харкова, а вранці місто було очищене від окупантів.

У вересні–жовтні 1943 р. окупанти залишили Донбас, міста Слобожанщини, індустріальні центри Подніпров’я.

Відступаючи, німці прагнули перетворити Лівобережжя на пустелю. Рейскомісар України Кох у розпорядженні представникам німецької адміністрації Лівобережжя вимагав знищувати все, що не можна було вивезти в тил.

“...Необхідно добитися того, щоб при відході з районів України не залишилося жодної людини, жодної голови худоби, жодного центнеру зерна, жодної рейки, щоб не зберігся жоден дім, жодна шахта, яка б не була виведена з ладу на довгі роки, щоб не лишилося жодного колодязя. Який би не був отруєний. Противник повинен знайти дійсно повністю спалену і зруйновану країну... ”

Лише стрімкий наступ радянських військ врятував Лівобережну Україну від повного знищення.

Уешті-решт німці дійшли висновку, що зупинити радянські війська на Лівобережжі неможливо. В умовах наростаючого наступу радянських військ було прийнято рішення про відведення армії за Дніпро. Тепер уся надія покладалася на “Східний вал”, для укріплення якого німці зібрали не лише свої кращі інженерні сили, а й радянських військовополонених, безліч місцевих жителів.

Німецьке командування намагалося використати повноводну ріку з високим правим берегом як природне укріплення. Населення зганялось з 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра. Значна частина міст – Дніпропетровськ, Кременчуг, Полтава – була розорена й спалена. На Дніпрові кручі гітлерівці стягли групу армій “Центр” у складі 62 дивізій.

СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ У БИТВІ ЗА ДНІПРО
Назва	Німеччина	СРСР
Солдати	1240 тис.	2633 тис.
Танки	2100	2400
Гармати/міномети	12 600	51 200
Літаки	2100	2850

Наприкінці вересня 1943 р. Радянська армія контролювала 700 кілометрів лівого берега Дніпра. У планах осінніх операцій 1943 р. першочерговим завданням було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра, закріплення там і розгортання наступальних операцій на Правобережжі.

Напередодні Биви за Дніпро у своїй промові А.Гітлер похвалявся: „Скоріше Дніпро потече назад, ніж росіяни подолають його – це могутня водна перешкода у 700-900 метрів завширшки, правий берег якої є безперервний ланцюг дотів, природна непідступна фортеця”.

Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. в дуже складних умовах форсували Дніпро й створили плацдарми на північ від Києва. Плацдарми були і на ділянках південніше Дніпра.

Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра. Прагнучи піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в Перший, Другий, Третій і Четвертий Українські фронти.

Схема: Фронти радянських військ, що діяли на території України в 1943-1944 рр.

Воронезький фронт

Степовий фронт

Південно-Західний фронт

Південний фронт

Перший Український фронт (М.Ватутін)

Другий український фронт (І.Конєв)

Третій Український фронт (Р.Малиновський)

Четвертий Український фронт (Ф.Толбухін)

Штурм Дніпра супроводжувався надзвичайно великими, часто не виправданими жертвами. Десятки і десятки тисяч новобранців, так званих “піджаків” – неозброєних, ненавчених юнаків, наспіх мобілізованих у придніпровських областях України, були жертвами штурму (На Лівобережжі до лав радянської армії в 1943 р. було мобілізовано близько 1 млн чол..). Їх тіла вкривали плацдарми на Правобереж­жі. Пояснювалося це тим, що в ставленні вищого радянського керівництва і військового командування відчувалася недовіра до визволених від нацистів жителів України. Вона нерідко переростала в мстивість, прагнення примусити жителів республіки “спокутувати кров’ю” своє перебування в окупації. Це був один з виявів жорстокості війни, яка помножувалася на жорстокість і несправедливість тоталітарного режиму, що керував воєнними діями.

Спочатку вирішальний наступ передбачалося розпочати з Букринського плацдарму, але всі спроби вирватися на оперативний простір не мали успіху. Радянські війська втратили близько 250 тис. чол. Тоді головний удар було перенесено на Лютізький плацдарм. Звідси почався наступ танкового угруповання, перекинутого з Букринського плацдарму. Тут радянські війська на ділянці прорива зосередили сили, які переважали ворога у танках в 4,5 рази, гарматах – у 9 разів. Загалом на Лютізькому плацдармі було зосереджено 600 танків, 2500 гармат та реактивних мінометів.

Співвідношення сил сторін у полосі І Українського фронту на 3 листопада 1943 р.
Назва	Німеччина	СРСР (І Український фронт)
Солдати	500 тис.	660 тис.
Танки	400	675
Гармати/міномети	6360	7000
Літаки	665	700

У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Сталін віддав наказ узяти Київ до річниці Жовтневої революції. Цей наказ було виконано. 6 листопада 1943 р. Київ було визволено. У визволенні міста прийняли участь і солдати Першої чехословацької бригади.

Далі радянські війська просунулися на захід і оволоділи Житомиром, але утримати місто не змогли. Німецьке командування отямившись від поразки, підтягнувши резерви, завдали могутніх контрударів, намагаючись повернути Київ. Але радянські війська відбили контрнаступ німецьких військ і підготували умови для подальшого наступу в глиб укра­їнської території.

За героїзм проявлений у битві за Дніпро 2438 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, близько 10 тисяч одержали бойові ордени, більш ніж під час будь-якої іншої операції Другої світової війни.