32. Головні припущення теорії поведінки споживача. Економічний зміст корисності благ.

Раціональна поведінка споживача полягає у тому, що споживач завжди намагається максимізувати задоволення свої потреб або максимізувати корисність від споживання куплених товарів і послуг у певному їх сполученні.

Корисність (utility) – здатність товару або послуги задовольнити певну потребу споживача. Це те задоволення, яке отримують споживачі від споживання даного товару або певного набору товарів і послуг.

Сукупна корисність (total utility – TU) – загальна корисність, отримана споживачем від усіх спожитих одиниць даного блага або від усього спожитого набору товарів або послуг.

Гранична корисність (marginal utility – MU) – це додаткова корисність, що отримується від споживання ще однієї додаткової (тобто кожної наступної) одиниці блага за інших рівних умов.

Функція сукупної корисності показує залежність максимально можливого рівня корисності від споживання певної кількості одиниць (часток) даного блага (або певного набору товарів).

Гранична корисність є похідною функції сукупної корисності:

TU_x = f(x₁, x₂…x_n) = f(Q_x); TU = f(Q_X, Q_Y … Q_N);

MU_x = TU_x(n) – TU_{X(n – 1)} = ∆TU_x/∆Q_x = (TU)'.

перший закон Госсена: із збільшенням кількості блага, що споживається, загальна корисність від споживання зростає у все меншій пропорції, а гранична корисність кожної додаткової одиниці блага окрім першої – скорочується.

а) сукупна корисність зростає до тих пір, доки гранична корисність має додатне значення;

б) максимум сукупної корисності досягається тоді, коли гранична корисність дорівнює нулю;

в) при відємних значеннях граничної корисності сукупнв корисність зменшується, а благо перетворюється на анти-благо.

Це означає, що у разі максимізації сукупної корисності потреба у даному товарі повністю задоволена. Подальше збільшення споживання веде до скорочення сукупної корисності і, відповідно, не має сенсу (рис. 4.2.1 і 4.2.2). Споживчий вибір (consumer choice) являє собою вибір такої комбінації із двох або більшої кількості благ, яка принесе максимально можливу сукупну корисність від їх споживання.

Правило оптимального споживчого вибору :гранична корисність кожного товару, поділена на ціну даного товару, має бути однаковою для усіх товарів, що входять до набору споживача - другий закон Госсена:

1. для будь-якого купленого товару відношення його граничної корисності до ціни дорівнює граничній корисності грошей (λ):

2. для будь-якого некупленого товару відношення його граничної корисності до ціни менше за граничну корисність грошей;

3. для будь-якої пари куплених благ співвідношення їх граничних корисностей дорівнює співвідношенню цін:

Другий закон Госсена доводить також зворотний зв’язок між обсягом попиту і рівнем ринкових цін, тобто закон попиту.

32. Ціноутворення за схемою «витрати плюс». Вплив еластичності попиту на прибуток фірм в умовах олігополії.

Олігополія (oligopoly) – ринкова структура, що складається із невеликої кількості фірм – не більше десяти, при цьому дві–п’ять найпотужніших фірм контролюють більшу частку галузевого ринку.

Олігополісти можуть виробляти як диференційовану, так і стандартизовану продукцію.

Ціноутворення за принципом „витрати плюс” – метод встановленя ціни, що практикують олігополістичні фірми, який полягає у встановленні ціни на базі середніх витрат + запланована норма прибутку, яка залежить від еластичності попиту на продукцію : при нееластичному попиті вона буде вищою і навпаки. звідси:

Олігополіст використовує методику визначення вотрат на одиницю продукції при деякому типовому завантаженні виробничих потужностей (75-80% їх використання) і до цих витрат додається накидка.

Ця модель ціноутворення має свої переваги для фірм, що вироблчють значний асортимент продукції. Цей метод є сумісний з прямою таємною змовою чи лідерством у цінах.