24. Запровадження українського козацтва: причини, проблеми в історичній науці, організатори і головні провідники козацтва.

" Українське козацтво • визначне явище в європейській історії. Слово «козак» — тюркського походження. У перекладі воно означає «вільна людина». Головна історична умова виникнення українського козацтва як суспільного стану й збройної сили підневільне становище України, що знаходилася під владою сусідніх держав, відсутність власної етнічної державності, соціальне гноблення, а також національні й релігійні утиски, що їх зазнавав од володарів-чужинців український народ.

Безпосередні причини виникнення українського козацтва склалися наприкінці 15 ст. Передусім Україна потребувала такої суспільної сили, яка стала б провідною верствою українського народу і творцем нової власної держави. Не менш важливими були й економічні чинники, насамперед, посилення феодальної залежності селян, нестача власної орної землі й надзвичайна привабливість у зв'язку з цим цілинних просторів на півдні Київщини і Поділля, а також безмежні степи Дикого Поля за порогами Дніпра. Отож, однією з причин виникнення українського козацтва були вимушені втечі селян і міщан з маєтків магнатів і шляхти на вільні землі. Заселені землі українським утікачам доводилося захищати. Необхідність збройного захисту від постійної загрози татарських і турецьких нападів, од військового наступу державної адміністрації Литви та Польщі змушувала хліборобів і ремісників ставати професійними воїнами. Власне, так і виникло козацтво.

Перші письмові згадки про українських козаків містять джерела кінця 15 — початку 16 ст. Найдавніша згадка, яка під 1489 р. сповістила про українських козаків на Поділлі, вміщена у «Хроніці» польського історика Мартина Бельського. З появою козацтва відбулося заселення й відродження до життя спустошених ханськими ордами українських земель Подніпров'я. На запустілих, але вільних подніпровських просторах українські селяни рятувалися від феодально-кріпосницького гноблення та іноземного панування.

Основною формою господарства на Запоріжжі був зимівник. Зи­мівники виникли в першій половині 16 ст. Вони закладалися козаками на околицях Великого Лугу, в безлюдних тоді українських степах, у небезпечному сусідстві з кочовиками — ногайськими татарами, які постійно загрожували нападами. У зимівниках поселялися мужні люди, змушені вести господарство у тяжких умовах та бути завжди налаштованими до відсічі нападу ворога. Зимівники, висунуті далеко на південь, відігравали велику роль в освоєнні українських південних земель,

З часом, особливо в Підпільненській (1734—1775 рр.) Запорізькій Січі, зимівники розширювались у великі садиби з кількома житловими і господарськими будівлями, зокрема будинками власника і господаря-управителя, окремі хати призначалися наймитам. Зимівник був своєрідним хутором і головного формою землеволодіння на Запоріжжі Тільки власна і наймана праця, без феодального примусу і кріпацтва, застосовувалася у запорізьких зимівниках. Власником хутора-зимівника міг стати кожен, хто цього бажав. Численні документи свідчать, що той, хто приходив на Січ, міг рік або два працювати наймитом у зимівниках, а потім за бажанням осісти на землі, закласти свій зимівник, вільно сіяти хліб, пасти власні отари і стада. У 18 ст. зимівники перетворилися на великі багатогалузеві господарства, де поряд із рільниц­твом розвивалися скотарство, рибальство, бджільництво, мисливство, гончарство та інші промисли, а також ремісництво.

Отже, в умовах тривожного і небезпечного прикордоння з Диким Полем козацтво набуло напівгосподарського, напіввійськового характеру; воно змушене було поєднувати працю на землі зі збройною боротьбою проти турецько-татарських нападів.