67. Український національно-визвольний рух на західно-українських землях у 20-30-ті роки.Створення оун.

Вже 1925 р. українці мали 12 своїх політичних партій, що представляли широкий політичний спектр. Це Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО), яке утворилося 1925 р.,— по суті, ліберальна партія. Лідери — Д. Левицький, В. Мудрий, С. Баран, 0. Луцький. Програма конституційна демократія та незалежність України. Українська соціал-радикальна партія (УСРП), що утворилася 1926 р., соціалістична партія. Лідери -- Л. Бачинський, І. Макух. Програма обмеження приватної власності, незалежність України. Комуністична партія Західної України (КПЗУ) утворилася 1919 р., аз 1923 р. почала називатися КПЗУ. Лідери — Й. Крілик, Р. Кузьма. Програма — проти соціальних та національних утисків, за об'єднання Західної України з Радянською Україною. Ці партії були найчисленнішими і найвпливовішими. На протилежному полюсі перебували політичні об'єднання типу Української католицької партії, які були слабкими і схилялися до співпраці з польським урядом. Українські партії небезуспішно боролися за місця в польському парламенті: якщо у листопаді 1927 р. представництво українців у сеймі складалося з 25 послів і б сенаторів, то в липні 1930 р. воно зросло до 50 послів і 14 сенаторів. І хоча єдності серед українських парламентарів не було, вони, як правило, дотримувалися однієї з трьох орієнтацій (пропольської, прорадянської та самостійницької), все ж українське парламентське представництво було важливим і впливовим фактором політичного життя, не зважати на яке польський уряд не міг.

Реагуючи на полонізацію освіти, свідома українська інтелігенція заснувала у Львові таємний Український університет (1921-1925). Масштаби діяльності цього підпільного (сучасники назвали його «катакомбним») навчального закладу вражають. У період свого піднесення він мав три факультети (філософський, правничий та медичний))' 15 кафедр. Майже 1500 студентів навчалися під керівництвам 54 професорів. Основним центром національної культури в західноукраїнських землях було 8 20-30-х роках Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) у Львові. До його складу входило понад 200 науковців, серед яких були історики І. Крип'якевич, С. їомашівський, літературознавці М. Возняк, К. Студинський, археолог Я. Пастернак, фольклорист і му­зикознавець Ф. Колесса. Таємний Український університет і НТШ булиі-куч "є тільки осередками збереження і розвитку українські " асі!) культури, а й центрами формування нової генерації національної еліти.

Важливим чинником суспільного життя в західноукраїнських землях була греко-католицька церква, яка 1939 р. у Галичині і Закарпатті налічувала 4,37 млн. віруючих, 3040 парафій з 4440 церквами. Проте не було єдності і в церковних справах. Коли тиск польського уряду ставав нестерпним, відповідна реакція українського населення дедалі більше починала виходити за межі легальних, мирних форм обстоювання власних інтересів і прав, набираючи характеру революційного, а подекуди — і екстремістського.

З року в рік міцнів робітничий рух: якщо 1922 р. в Західній Україні відбулося лише 59 страйків, то 1934 -- 1939 рр. -1118. З весни 1930 р. посилилися виступи селян. За даними польської офіційної статистики, на території Волинського, Львівського, Тернопільського і Станіславського воєводств відбулося понад 3 тисячі антидержавних політичних виступів, з яких 160 селянських заворушень супроводжувалися сутичками з місцевими властями і поліцією. Відповіддю польського уряду Оула кампанія пацифікації («умиротворення») придушення виступів за допомогою поліції та військ. Під час екзекуцій селян примушували вигукувати: «Хай живе маршал Пілсудський!» або співати: «Єще Польська не згінела». Жорстоким репресіям Оуло піддано жителів, 800 сіл, 1739 осіб було заарештовано, послідовна асиміляторська політика польської влади, фактична відсутність єдності українських політичних сил штовхали частину української молоді до застосування більш радикальних форм боротьби. У січні 1929 р. у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів (ОУН). її лідером став Є. Коновалець, а основним ідеологом довгий час був Д. Донцов, який обстоював український інтегральний націоналізм. Напередодні Другої світової війни ця організація налічувала у своїх лавах 20 тис. осіб. Вдаючись до тактики саботажу та терору щодо влади, ОУН намагалася стимулювати в українському суспільстві стан «постійного революційного бродіння», «підтримати і розвинути постійний дух протесту проти властей». На це і були спрямовані на початку 30-х років сотні актів саботажу, десятки експропріацій державних фондів, понад 60 замахів та вбивств, організованих членами ОУН (найівідоміші акція вбивство 1934 р. польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацькою, на якого ОУН поклала відповідальність за пацифікацію).