36. Дослідження д.Яворницьким історії запорозьких козаків.

«Історія Запорізького козацтва»в 3-х томах На думку відомого укр.. історика Д . Яворницького перша січ з'явилася на о. Хортиця, який знаходився в межах сучасного Запоріжжя, а її засновником був канівський староста Д. Вишневецький. В майбутньому під впливом подій природного, але здебільшого політичного характеру, козаки кілька разів міняли місце знаходження свого центру, який виконував роль козацької столиці. За даними автора , всього відомо 8 січей, 5 - на тер. Дніпропетровської, 1 - (Хортицька) в Запорізькій, 2 ( Олешківська і Кам'янська) на тер. Суч. Херсонщини. Військова дисципліна на січі ґрунтувалась на засадах людської гідності. Найбільше козак боявся осуду товаришів. Існували козацькі суди, яких свято дотримувалися. Суворо каралося вбивство, зрада, втеча з поля бою, крадіжки, бійки. Борючись із турками і татарами козаки мали більш «державного інституту» Ніж польська шляхта чи московські царі. Вони зрозуміли необхідність боротьби з турками і татарами, коли Росія і Польща сумирно платили їм данину.

Козаки мали свою дипломатичну службу, приймали посланців і направляли своїх в інші країни.

39. Гетьман і.Мазепа. Оцінка його діяльності в історичній літературі.

Згубність московської політики щодо України якнайповніше виявилася під час Північної війни, яку Московія від 1700 р. вела проти Швеції,

Поставивши собі мету визволити Гетьманщину з-під влади Московії, з .1706 р. Мазепа підтримував таємні зносини зі шведським королем Карлом XII. У 1708 р. Карл XII почав Здійснювати свій давній задум щодо походу на Московію. Похід мав відбутися у напрямку на Смоленськ і Москву. Початок походу був удалим. Проте після кількох невдач у серпні—вересні Карл XII відмовився від попереднього плану і вирішив повернути на Україну. Такий несподіваний розвиток подій змусив Мазепу відкрито повстати, об'єднавшись зі шведами для спільного ведення війни проти Московії.

24 жовтня 1708 р. Мазепа виїхав на зустріч із Карлом XII. З ним вирушили 4 тис. війська, генеральна старшина і 7 із 12 полковників Під час переговорів було досягнуто згоди шведського короля підтримувати визвольні змагання козаків. Однак успіх повстання Мазепи залежав від перебігу Північної війни. Головний бій шведсько-московської війни стався 27 червня 1709 р. під Полтавою. Битва закінчилася поразкою шведів, а отже, і Мазепи.

Та не лише визвольними змаганнями увічнив своє ім'я гетьман Іван Мазепа. Одним із найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман величезні гроші з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Промовисто свідчить той факт, що лише під його безпосереднім наглядом і керівництвом споруджувалося 12храмів. За гетьманування Мазепи було відновлено багато старовинних храмів княжої доби. Інша царина культурницької діяльності Мазепи — друкарська справа. Видання Мазепинської доби були одними з кращих українських книгодруків. Не менш, ніж церквами й монастирями, опікувався гетьман Києво-Могилянською академією. Дбав Мазепа і про виникнення нових осередків культури; одним із них була Чернігівська колегія.

Упродовж довгого часу (більш як два століття) імперські ідеологи намагалися викреслити ім'я гетьмана Івана Мазепи з історичної пам'яті українського народу. Його називали злочинцем, христопродавцем, виголошували прокляття в усіх церквах на території Російської імперії. Причому неславили Мазепу саме за те, за що вихваляли Хмельницького, за повстання проти іноземного панування. Але, якщо повстання проти Польщі - подія праведна й велична, то повстання проти Росії -злочин. Започатковане Петром І ставлення до Мазепи як до зрадника поширювалося й на історичну науку, що аж ніяк не сприяло визначенню справжнього місця цього гетьмана в історії України. Сучасні ж історики, даючи оцінку діяльності Мазепи, передусім беруть до уваги його внесок у зміцнення української державності за умов неухильного наступу на неї з боку російського царату. І хоч ідею другої Хмельниччини за гетьманування Мазепи не було втілено в життя, проте пощастило піднести українське господарство й культуру, а отже, зберегти ці важливі чинники державної та національної самобутності, досягти певної стабілізації суспільства. Прагнення Мазепи створити власну еліту, його політика в царині культури та освіти мали далекосяжну мету й забезпечили навіть після його поразки ще майже 80-літнє існування гетьманської держави, вплинули на весь подальший розвиток українського народу та його державницьких традицій, на формування національної культури.

40.Ліквідація Запорізької Січі.І подальша доля козацтва. У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі - саме., цдого року останнім гетьманом стає Орат фаворита нової імператриці Єлизавети - К. Розумовський. Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. Про це переконливо свідчить той факт, що крім старих традиційних обмежень (гетьману заборонялося листуватися з іноземними державами, російська сторона призначала полковників та ін.) у цей час з'явилася низка нових: 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією; 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління; 1754 р. гетьману наказано подавати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини. Проте можна погодитися з 0. Субтельним, який вважає, що «за Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії». Навіть перебуваючи тривалий час у Санкт-Петербурзі, гетьман чяв багато уваги Україні. Було проведено судову реформу, внаслідок якої Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд. Намагаючись забезпечити собі тили, створити опору в найвпливовішій частині українського суспільства, К. Розумовський йде назустріч старшині і у 1760-1761 рр. забороняє переходи селян без письмової згоди пана, починає скликати з'їзди старшини — Генеральні Збори, які мали тенденцію до перетворення на шляхетський парламент на зразок польського сейму. Було проведено певну модернізацію війська; удосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу. К. Розумовський виношував плани відкриття у Батурині університету. Однак прихід до влади Катерини II (1762-1796) кардинально змінив ситуацію. Спроба добитися визнання спадковості гетьманства для свого роду закінчилася для К. Розумовського втратою гетьманської булави.

Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цієї політики виражена короткою фразою ''мператриці: «Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу».Після того, як у 1764 р. остаточно було скасоване гетьманство, останнім оплотом української державності лишалась Запорозька Січ. Демократичний устрій Запорожжя та відсутність кріпацтва суперечили всьому ладу феодальної монархічної держави. Але до того часу, поки існувала загроза кримської агресії, Запорозька Січ лишалась міцним військовим форпостом на південних кордонах, а українське, козацтво було реальною силою, здатною зупинити ворога. Тому всіляко обмежуючи права козаків і роздаючи їх землі дворянам, царизм мирився з існуванням цього острівця автономізма. Після переможної війни з Туреччиною і підписання Кючук-Кайнарджійського миру загроза від південних рубежів відступила. В цей час у Північному Причорномор'ї знаходилася велика російська армія, яка разом з українськими козаками громила ворога. Використовуючи нагоду, імператриця Катерина II прийняла рішення назавжди ліквідувати Запорізьку Січ. За її наказом війська під командуванням генерала Текелі в червні 1775 р. оточили укріплення Нової Січі. Частина козаків не хотіла здаватися, але козацька старшина і кошовий отаман П. Калнишевський, розуміючи безперспективність опору, вирішили не чинити спротив, сподіваючись на царську милість. Генерал Текелі наказав зруйнувати Січ і заарештував козацьких старшин і П. Кални-шевського. Пізніше Катерина II заслала останнього кошового отамана до Соловецького монастиря, де він пробув у неволі 27 років.

З серпня 1775 р. з'явився маніфест Катерини II, в якому вона, виправдовуючи знищення Запорізької Січі, голослівне звинувачувала козаків в розбійницьких діях і бунтах. Це було неправдою, бо останній кошовий отаман П. Калнишевський проводив відносно Росії лояльну політику. Після ліквідації Запорожжя Україна попала в повну владу до російського самодержавства. У 1783 р. козацькі полки були реорганізовані на зразок російської армії і стали її складовою частиною. Згодом козаки перестали бути окремим станом, втратили свої права і привілеї і фактично перетворилися в залежних селян. Що стосується козацької старшини, то більшість з них одержали в царській армії офіцерські звання і земельні володіння. Таким чином, завершився процес поступової еволюції верхівки козацтва в напрямку перетворення в поміщиків.

Деяка частина козаків, не бажаючи скоритися, переселилась на територію Туреччини і в гирлі Дунаю заснувала Задунайську Січ, яка проіснувала до 1828 р. Але й там їх життя було важким. Тому у 1828 р. вони повернулися на Батьківщину. У 1783 р. в Україні було введено кріпосне право, під яке попала і значна частина колишніх козаків з їх сім'ями. Ці акції царизму означали остаточне знищення всіх державних інститутів України, яка повністю перетворилась у безправну провінцію Російської імперії.