11. Початки літописання на Русі.

Початковою формою літератури була усна народна творчість: обрядові пісні, легенди, загадки, замовляння, заклинання. Згодом з'явилися пісні-билини, які розповідали про боротьбу з ворогами та інші важливі події. Улюбленими героями того часу були: Ілля Муромець, Добриня Микитич, Олексій Попович. Поступово робились перші спроби запису важливих подій. Так виникло літописання — явище, яке не мало аналогів у літературі Європи. Літопис -- це запис найважливіших подій за роками

(тобто за літами). Згодом з кількох літописів почали робити зведення (звід). Один з перших зводів було складено за Ярослава Мудрого. Найдавнішим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ». Він написаний ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором у 1113 р. У період феодальної роздробленості виникає літописання в Чернігові, Переяславі, Володимирі та ін. УХІІст. було створено Київський літопис, у XIII ст. Галицько-волинський. Протягом XI—XII ст. створюються перші художні та публіцистичні твори. До нашого часу дійшли лише деякі. Це -• «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Моління» Даниїла Заточника, «Слово про зокон і благодать» митрополита Іларіона. Перлиною літератури того часу є «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора. Цей твір написаний наприкінці XII ст.

Крім літописів, на території Галицько-волинського князівства з'являються перекладені з грецької та староболгарської мов рукописні церковні книги: «Галицьке Євангеліє» (1144 р.), «Кристоно-польський Апостол» (XII ст.), «Галицьке Євангеліє»

(1266-1301 рр.) та інші. Відомим переписувачем церковних книг у XIV ст. був волинський князь Володимир Василькович. У Галицько-Волинському князівстві були також поширені літературні твори світського характеру, написані на Київщині, Чернігівщині, Волині. Це — «Житіє Бориса і Гліба», «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово про закон і благодать» Іларіона та інші.

Отже, в Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві зароджується і розвивається література різних жанрів. її умовно можна поділити на літературу релігійного змісту, світську та перекладну. Під впливом релігійних та світських перекладних творів зароджується оригінальна література. Це твори історичного характеру — літописи і житія святих, перші педагогічні твори у вигляді повчань молоді. УХІ-ХІІст. з'являються перші романи східної тематики: «Троянська війна», «Повість про Індійське царство» та інші.

12. Культура Київської Русі Русь відзначалася високим рівнем культурного розвитку. Феномен її незвичайного зльоту нерідко пояснюють тісними контактами Русі і Візантією — спадкоємицею традицій античної цивілізації, а також і іншими передовими країнами Європи. Безперечно, вплив ззовні, особливо з Ооку Візантії, позитивно позначався на розвиткові Русі, але досягнення європейських культур потрапляли на Русі в добре підготовлений грунт.

На етапі завершення формування Київської Русі її культура збагатилася новими здобутками. Найважливішим серед них була писемність.

З часів Володимира Святославича у Кисві, Новгороді та інших великих містах відкривалися школи грамоти, у яких вчилися діти «нарочитої чаді», тобто бояр, старших дружинників, духовенства. «Повесть временньіх лет» повідомляє, що Ярослав Мудрий «прийде к Новгороду, собра от старости попових детей 300 учити книгам». Крім державних шкіл, ча Русі практикувалося й приватне навчання. Так, Феодосій Печерський дістав освіту в невеличкому Курську, де навчався в «єдиного учителя» та, за словами Нестора, швидко осягнув усі «граматики».

Для продовження і поглиблення освіти при храмах і монастирях, а також у князівських дворах засновувалися бібліотеки. Ярослав Мудрий створив бібліотеку Софії Київської, його син Святослав наповнив книгами комори свого палацу.

При церковних і монастирських бібліотеках існували спеціальні майстерні, де переписувалися або перекладалися з іноземних мов книги здебільшого церковні, але й філософські та юридичні трактати, твори, які містили відомості зі світової історії, географії, астрономії. На базі монастирських бібліотек розвинулися вітчизняні літописання, література. У Софії Київській був укладений перший давньоруський літописний звід 1037—1039 рр., написане й проголошене митрополитом Іларіоном славнозвісне «Слово о законе й благодати», створений «Изборник» 1073 р. — фактично перша давньоруська енциклопедія. У Печерському монастирі наприкінці XI на початку XII ст. працював один із провідних літописців того часу Нестор - автор «Повісті временньїх лет». Славу видатного публіциста мав у XII ст. Володимир Мономах, перу якого належить широко відоме «Поучение» дітям. Вершиною давньоруської літератури стало «Слово о полку Ігоревім», у якому з особливою силою прозвучала ідея єдності Русі.

Складовою частиною давньоруської культури була усна народна творчість епічні пісні, перекази, билини. В них відображалися важливі історичні події та явища, прославлялися захисники вітчизни від іноземних загарбників. На Русі розвивалася й музична культура, котра сягала своїм корінням в глибоку язичницьку старовину. Музика, пісні, танці, театралізовані вистави супроводжували всі родинні, культові та землеробські свята. Після прийняття християнства набирає поширення хоровий спів. Розквіт музично-театрального мистецтва засвідчують знахідки гудків, гусел, а також фрески Софії Київської із зображеннями оркестру з семи виконавців, які грають на флейті, трубі, лютнях, гуслях, органі. Разом із християнством на Русь прийшла монументальна культова архітектура. Величні православні храми вражали уяву сучасників досконалістю архітектурних форм і пишнотою внутрішнього оздоблення.

Високого рівня в Київській Русі :о декоративно-прикладне мистецтво. Орнаментальні композиції, чимало елементів яких походили ще з язичницької давнини, вживалися при оздобленні предметів побуту, зброї, металевого посуду, прикрас. Особливою декоративністю відзначалися твори художнього ремесла, виготовлені в техніці черні, наприклад, срібні окуття рогів тура (курган Чорна могила в Чернігові), срібні широкі пластинчасті браслети-наручі, прикрашені сюжетним орнаментом, зображеннями фантастичних звірів і птахів.

Археологічні дослідження Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода та інших міст виявили велику кількість виробів з різьбленого дерева. Різьбою по дереву прикрашалися фасади зрубових будівель, човни, судна, сани тощо. Далеко за межами Київської Русі були знані давньоруські різьбярі по кістці. Вони виготовляли скриньки, образки, держаки для ножів і дзеркал, шахи, шашки та ін.

13.Формування і політичний розвиток Київської Русі у ІХ-ХІ ст. Історики вважають, що останніми князями династії, яку започаткував Кий, були Аскольд і Дір. У давньоруських літописах вони завжди виступали разом, але, на думку вчених, князювали вони не одночасно: Дір у 30-ті рр. IX ст., а Аскольд заступив його у 60-ті рр. IX ст. Про Діра залишилося мало свідчень, значно більше про Аскольда.

Сучасні історики вважають, що в часи Аскольда і Діра в Східній Європі виникла перша слов'янська держава, яку можна називати Київським князівством. Сталося це приблизно в 40-50-х роках IX ст.

Територія Київського князівства Аскольда була невеликою -воно охоплювало землі навколо Києва, головним чином колишнього княжіння полян. Але її державний, економічний і воєнний потенціал був значним. Це доводить і політика, яку проводив Аскольд. Він започаткував політику збирання земель союзів східнослов'янських племен навколо Києва. Він організував перший похід Русі на столицю Візантії Константинополь (Царгород) у 860 р. і уклав вигідний торговельний договір відомості, що Аскольд ходив походами проти хозар, дунайських болгар, уличів, древлян. Аскольд, щоб підняти авторитет своєї влади, прийняв титул кагана, що за тих часів прирівнювалося до титула імператора. Разом зі своїми дружинниками прийняв християнство. Проте Аскольду не вдалося впровадити християнство як державну релігію. Проти християнізації виступили прихильники язичництва. Вони заручились підтримкою новгородського правителя варяга Олега. Олег здійснив похід на Київ і підступно вбив Аскольда. Згідно з літописними даними, у 882 р. він починає княжити в Києві. Саме за князювання Олега (882-912) Київське князівство перетворилося на велику державу - Київську Русь, що об'єднувала більшу частину східнослов'янських племен. Відтоді Київ став столицею східнослов'янського обладнання -«матір'ю городам руським», а київський князь • «великим князем руським», «під рукою» якого були інші князі. Утворення держави Київська Русь літописна традиція пов'язує з іменем Олега. Відомості про Олега є у більшості легендарними, а не історично достовірними. Залишається незрозумілим, чи належав він до династії Рюриковичів.З літописів відомо, що у 882 р. Олег силою підкорив Київ, вбивши князів Аскольда та Діра. Тим самим він об'єднав два державотворчі центри у Східній Європі: Славію (Ладога, Новгород) і Київ. Ці міста були головними на торговельному шляху з "варягів у греки". Заволодівши Києвом, - намагався поширити свою владу на сусідні племена: сіверян, древлян, уличів, тиверців, кривичів, радимичів, словен. Поширивши владу на ці території, він увійшов у конфлікт з хозарами, які не бажали мати сильного противника на своїх кордонах і втрачати джерело надходження невільників і прибутків від транзитної торгівлі. Війна Олега з хозарами скінчилась тим, що він погромив їхні порти на Каспії. З метою закріпитись у Києві і домогтись міжнародного визнання, він здійснив походи на Константинополь (907, 911) і уклав вигідні торговельні угоди.

Після смерті Олега київський престол перейшов до сина Рюрика Ігоря (912-945), який народився 875 р. У 903 р. Ігор одружується на псковитянці Ользі. Як і його попередники, він стверджував свою владу, здійснюючи походи на сусідні племена, Візантію, проти хозар. Але його успіхи були мінімальними. Ствердивши свою владу в сусідніх племенах, він після двох невдалих походів проти Візантії (941, 944) змушений був укласти з нею невигідну торговельну угоду. Пограбувавши багаті волзькі міста хозар, він при збиранні данини з підвладних племен (древлян) потрапив у засідку і загинув. Древляни, що повстали проти Ігоря, були невдоволені прагненнями князя зібрати подвійну данину.

Ставши на престол по смерті свого чоловіка Ігоря. Ольга (945-964) виявилась гнучким розумним політиком. Конфлікт з древлянами виявив всю недосконалість управління державою. Помстившись древлянам (Ольга наказала спалити їхнє місто Іскоростень) і тим самим засвідчивши свою владу, вона провела реформи, спрямовані на запобігання таких конфліктів у майбутньому княгиня Ольга «порядкувала систему збирання данини (створювались спеціальні укріплені І пункти (становища), на яких представники княгині приймали данину за І визначеними розмірами - «уроками»). Вона заклала основи у створенні І державного апарату. У ключових містах держави влаштовувались спеціальні І опорні пункти, де зосереджувалась адміністративна і судова влада княгині. На відміну від своїх попередників, княгиня Ольга зовнішньополітичні І проблеми намагалась вирішувати мирними засобами. Так, У_95] Р. уперше в історії Київської Русі відбувся офіційний візит глави держави - княгині Ольги - до столиці Візантійської імперії Константинополя. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у творі «Про церемонії» дав опис цього візиту. У Царгороді (Константинополі) Ольга прийняла хрещення, ймовірно, вдруге. Ця подія мала не тільки церковну вагу, а й політичну. Давньоукраїнський літопис захоплено розповідає про хід переговорів, зазначаючи, Що Ольга вела розмову з імператором сидячи, що було надзвичайним привілеєм, яким до того іноземне посольство не користувалося. Предметом обговорення стали питання взаємних відносин, зокрема торговельних, а також християнізація усі. Щоб здійснити тиск на Візантію, княгиня Ольга зав'язала відносини із західноєвропейськими державами, зокрема з Німеччиною. У 964 р. на чолі держави стає Святослав, який насамперед був князем-воїном. Майже все своє коротке правління він провів у постійних походах і війна Головним своїм завданням Святослав вбачав знищення Хозарського каганату, який здійснював набіги на слов'янські племена і контролював важливі торговельні шляхи по Волзі, Дону, Кавказі. У 964р. Святослав розпочав свій похід на Схід, результаті якого ним було підкорено в'ятичів, волзьких булгар, розгромлені Хозарський каганат і знищено його столицю Ітіль. Після цього він продовжити свій похід з метою підкорення Північного Кавказу. Цей похід мав далекосяжні наслідки для Київської Русі: з одного боку, був відкритий шлях для подальшого освоєння слов'янами північно-східних земель, а з іншого, знищивши кагана він відкрив шлях у причорноморські степи кочовим народам з глибини Азі Першими з них були печеніги.

Починаючи з 968 р., Святослав основну увагу зосередив на Балканах, де велася гостра боротьба між Візантією і могутнім Болгарським царством. У цій війні він виступив на боці Візантії. Його похід у Болгарію був успішним. Святослав вдалося заволодіти багатими придунайськими землями. Зрозумівши їх вигідне розташування, він намагається перенести туди центр своєї держави. Загроза печенігів змушує тимчасово його повернутися до Києва, але, відвернувши її, він знову повертається до Болгарії. Поява нового агресивного сусіда на своїх кордонах не влаштовувала Візантію. Імператор Цимісхій розпочинає війну зі Святославол і примушує його відмовитися від своїх планів влаштуватись на Дунаї. Про повернення з важкого походу на Святослава біля дніпровських порогів напали печеніги і вбили його.

У період князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава відбувається становлення нової могутньої держави у Східній Європі, яка стає вагомим чинником міжнародних відносин. Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом т Володимиром кілька років точилися міжусобиці за великокняжий престол У цій боротьбі переміг Володимир. Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання ті ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершин.

14.Християнізація Русі та її наслідки.Володимир Святославович. Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційно релігією в Київській державі.

Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира Ольга. Серед Дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів - проголошення Перуна верховним богом Київській Русі - не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х рр. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії - християнства, проте він виявляв інтерес і до інших релігій - ісламу, іудаїзму. Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій. 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився па вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.

Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного), економічного і культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи. Вчені порівнювали її з великою Франкською імперією Каролінгів.