61. Культура України в другій половині XIX - на початку XX ст.

Національно-колонізаторські монархічні режими Російської імперії та Австро-Угорської монархи не були зацікавлені у розвиткові української культури, боячись зростання загальнополітичної та національної самосвідомості мас. На всій території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, а під владою царсь­кої Росії на державному утриманні — жодної української шко­ли. Така політика царизму щодо української мови мала далекосяжну мету — душити розвиток української культури в самому зародку. Навіть після скасування заборонних указів 1863 р. і 1876 р. щодо видання книг, показу театральних вистав і здійснення інших культурно-освітніх заходів українською мовою російський царизм так і не дав дозволу на запровадження навчання у школах України рідною мовою. Сумний стан освіти, безперечно, стримував розвиток літератури, одначе спинити його розвою не міг. Надто могутній інтелектуально-культурний потенціал мав наш народ, пробуджений пророчим Шевченковим словом. Найвидатніші діячі української літератури другої половини 19 ст. поглиблювали шевченкове розуміння історичного процесу з національних позицій.

Найбільшої досконалості українська художня проза досягла у соціально-побутових романах і повістях Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія», «Лихі люди» тощо, щ Глибоке розуміння життя багатьох соціальних верств українського суспільства бачимо у повістях та оповіданнях Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря», «бурлачка», «Кайдашева сім'я» (селяни й робітники-заробітчани), «На Кожум'яках» (міщанство).

Як письменних-учений, автор наукових розвідок з історії, філософії, економічної теорії, а водночас — автор віршів і поем, оповідань і повістей, драматургічних творів виявив себе Іван Франка. Він першим в українській літературі у своїх прозових творах «Борислав сміється», «Бориславські оповідання» та їм. показав життя та соціально-політичну бо­ротьбу західноукраїнських робітників в умовах капіталізму. Повість Михайла Коцюбинського (1864—1913) «Фата Моргана» -це справжня епопея соціальної боротьби в українському селі напередодні та під час революції 1905—1907 рр. Оповідання Коцюбинського оспівують мужність борців за волю народу, таврують тих, хто залишився осторонь гострих соціальних і міжнаціональних конфліктів, що виникли в житті суспільства. У численних оповіданнях і повістях Володимира Винниченка (1880— 1951) — «Біля машини», «Федько-халамидник», «Голота», «Солдатики» та ін. яскраво показано тяжке життя сільськогосподарського пролетаріату, змальовано підприємницьку діяльність української буржуазії, жахи солдатчини і царських в'язниць. Після поразки революції твори Винниченка (романи «Чесність з собою», «Рівновага», «Дисгармонія» та ін.) поповнилися образами інтелігенції, зневіреної в ідеалах соціалізму.

Неперевершений в українській літературі митець короткої психологічної новели Василь Стефаник (187'1—1936) за короткий час із 1899 р. до 1905 р. надрукував чотири збірки творів («Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово»). Згодом новели Стефаника виходили в перекладах російською, польською, чеською та іншими мовами. В основному герої творів Стефаника — це сільська біднота, мученики і страждальці, приречені суспільством на злиденне життя. Неперевершеним майстром драми виявила себе Леся Українка. Справжньою перлиною української літератури є драма-феєрія «Лісова пісня». Перу великої поетеси належить 15 драматичних поем. Ці твори засуджували бездуховність, обивательський егоїзм, утверджували таку громадську мораль, яка ґрунтується на глибоко національних традиціях та на загальнолюдських світоглядних цінностях.

62. Революція 1905-1918 р.р. і Україна. Брусиловський прорив 1916р. Бойовий шлях УСС. 1905 р. в Російській імперії спалахнула перша буржуазна революція. Активну участь в ній прийняло українське населення. Революція виникла як закономірний результат буржуазного поступу країни і небажання царату вирішити «Сюлючі питання» політичного та соціально-економічного життя демократичні перетворення, встановлення 8-го-динного робочого дня, перерозподіл земельної власності на користь селянства, надання свободи пригнобленим народам тощо. Останнє надало революційним подіям в Україні специфічного змісту.

У відповідь на «кровавое воскресенье» в Україні протягом січня - березня 1905 р. страйками було охоплено понад 320 заводів, фабрик й майстерень. Слідом за робітничим класом виступило й селянства за січень - березень відбулось близько 140 виступів. Революційна стихія сколихнула й передові кола демократичної інтелігенції, середні верстви міст, студентство, учнівську молодь. Навесні і влітку 1905 року революція наростала і набувала справді всенародного характеру. Так, селянські виступи охопили майже половину повітів. Захиталась і армія - серед військових теж вибухнула низка повстань. Найбільшим з них було повстання на броненосці «Потемкин» 14—25 червня 1905 року. У жовтні 1905 року відбувся всеросійський політичний страйк. В Україні страйкувало 120 тис. чоловік (по Росії - понад 2 тис.) — робітники, службовці та інші верстви Катеринослава, Харкова, Києва, Одеси. Страйк паралізував сили уряду і примусив царя видати 17 жовтня маніфест про «громадські свободи» і скликання законодавчої Думи із залученням до виборів усіх верств населення.

У грудні 1905 року по Україні прокотилась хвиля збройних повстань робітників Катеринослава, Олександрівська, Донбасу, Харкова, що були організовані РСДРП. Вони закінчились поразкою, і після цього революційний тиск на царат значно послабшав. Але революція ще продовжувалась півтора роки. Народні маси України активно боролися проти національного гноблення. Поряд з основними соціальними вимогами вони висували гасла рівноправності всіх народів, виступали проти великодержавно-шовіністичної політики царизму, за право вільно користуватися рідної мовою. На захист своїх національних прав виступали робітники

л* " Харкова і Києва, селяни Катеринославщини і Поділля, службовці Полтавщини і Чернігівщини. Активну участь у боротьбі проти національного гніту брала українська інтелігенція. Студенти Київського, Харківського та Новоросійського (Одеського) університетів вимагали вільного розвитку української мови і культури, викладання рідною мовою в школах і вищих навчальних закладах, створення українознавчих кафедр.

Отже, національно-визвольний рух в Україні охопив всі верстви населення і хоча боротьба різних соціальних верств української людності проти великодержавної політики була різною за формами і методами, але переважну більшість українців об'єднувало прагнення політичних свобод і автономії України в складі демократичної Росії. Під впливом першої російської революції в західноукраїнських землях боротьба за демократичні свободи і політичні права українства посилилась. Так, 28 листопада 1905 року в Австро-Угорщині відбувся одноденний політичний страйк, під час якого масові збори та демонстрації пройшли у Львові, Станіславі, Перемишлі, Тернополі, Чернівцях та інших містах. У листопаді 1905 року було утворено «Народний комітет» у справі виборчої реформи на чолі з Ю. Романчуком та К. Левицьким. Масові виступи в краї не припинялись у 1906-1907 роках.

Під тиском народних мас імператор Австро-Угорщини ЗО січня 1907 року видав указ про запровадження нового виборчого закону, який принципово не змінив пригнобленого становища українців. Це надало боротьбі за реформу сеймової виборчої системи (тобто системи обрання . місцевої влади) загальнонаціонального характеру.

В день відкриття крайового сейму 29 вересня 1907 року у Львові відбувся 15-тисячний мітинг протесту. Представники від 25 місті повітів Галичини вимагали від уряду загального виборчого права при виборах крайового сейму. Ця вимога і подалі була гаслом боротьби українців за свої права. Але слід зауважити, що порівняно з Росією права українців в Австро-Угорщині були значно ширшими.

Таким чином, незважаючи на поразку, революція 1905-1907 рр. мала важливе значення в історії України. Вона сприяла піднесенню національної самосвідомості українського народу, розвитку національно-визвольного руху. Набутий українською людністю досвід боротьби за свої політичні права було використано у наступні роки.