85. Національно-культурне відродження України в 90-ті рр. XX ст.

На початку 80-х років XX ст. внаслідок поглиблення загальної (економічної, політичної, соціальної і духовної) кризи навіть урядові кола СРСР почали усвідомлювати необхідність реформування усіх сфер соціально-економічного життя країни. Важливу роль в ініціюванні процесів змін відіграв прихід до влади М. ГорОачова, який позиціонував себе як ініціатора ідеологічних і економічних зрушень, названим процесом перебудови.

Процес реформ в СРСР здійснювався складними шляхами. Мільйони людей, що пережили сталінську диктатуру та її наступні модифікаційне були готові негайно відмовитися від комуністичних ідеологічних догм. Не всі змогли чи не захотіли зробити це, а відтак рівень конфліктності в суспільних відносинах невпинно зростав. Як і будь-яка революційна дія, перебудова розмежувала людей. На одному полюсі сформувалися сили, які вбачали мету тільки в руйнуванні старого в найкоротші строки. Це загрожувало хаосом й анархією. На другому полюсі були ті, хто не бажав «поступатися принципами» і негативно ставився до будь-яких змін. Новаторське крило у політичному керівництві СРСР і УРСР прокладало курс перебудови, лавіруючи між екстремізмом й консерватизмом. Активізація політичного життя викликала стрімке зростання на­ціональної свідомості населення. В Україні почався новий етап національно-визвольного демократичного руху. Перебудовні процеси покликали до життя численні громадські (неформальні) організації та об'єднання. У вересні 1989 р. було створено суспільно-політичну організацію - Народний Рух України за перебудову (НРУ), який виступав за розбудову незалежної України.

Бурхливі суспільні процеси, долучення до них все більшої кількості мас, погіршення соціально-економічного становища свідчили, що без звуження сфери дії командно-адміністративної системи перебудова приречена на провал. У демократичному крилі КПРС і в суспільстві міцніло переконання, що лише за багатопартійності можна створити реальну противагу застарілим державним структурам. Тому в лютому 1990 р. Пленум ЦК КПРС погодився вилучити з Конституції СРСР статтю 6, яка закріплювала керівну роль КПРС у радянському суспільстві, а III з'їзд народних депутатів СРСР прийняв відповідне рішення про необхідність багатопартійності.

Першими почали формуватися націонал-радикальні (праві) партії. У жовтні 1989 р. з'явилася Українська національна партія (УНП); у квітні 1990 р. у Львові було створено Українську християнсько-демократичну партію (УХДП), метою якої була побудова вільної християнської України.

Однією з найвпливовіших центристських партій була Українська республіканська партія (УРП). Наприкінці березня 1990 р. було створено Демократичну партію України, яка обстоювала ліберальні цінності, виступала за суверенну Українську республіку. У червні 1990 р. було засновано Українську селянську демократичну партію (УСДП), що репрезентувала передусім фермерство, яке почало утверджуватися в сільському господарстві.

Створена у 1990 р. Об'єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ) обстоювала позиції демократичного соціалізму. Партія зелених України виступала за створення екологічного солідарного Суспільства, в якому інтереси людей поєднувалися б із вищими біосферними законами природи. У травні 1991 року утворилася Конституційно-демократична партія України, яка виступала за ненасильницьке реформування радянської системи, приватну власність на засоби виробництва.

Наростання демократичних процесів, ослаблення позицій Москви, ролі Компартії України в суспільно-політичному житті республіки мало своїм наслідком ухвалення Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року історичної ваги документа -Декларації про державний суверенітет України, яка проголосила «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх «відносинах». У ній сформульовано основний принцип державотворення в Україні: «Українська РСЕ самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя».

У серпні 1990 року було прийнято Закон УРСР про економічну самостійність Української РСР, який проголошував власність «народу республіки на її національне багатство і національний доход». У жовтні 1990 р. було прийнято «Основні напрями зі стабілізації народного господарства для переходу до ринкової економіки», а через місяць - «Концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки» Проте всі ці документи не передбачали конкретних способів реалізації сформульованої мети.

Виникнення і консолідація опозиційних партій та свідчили про зародження реального плюралізму у політичній сфері як важливого чинника подальших політичних, соціально-економічних перетворень.

86. Державна символіка України:історія і сучасність. Основними носіями національної символіки держави є герО, прапор і гімн. Вони втілюють у собі провідну національну ідею соборності українських земель, їхньої багатовікової державної традиції і демократичного, республіканського ладу. Дев'ятнадцятого лютого 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про Державний герб України», якою було затверджено як малий герб держави тризуб золотої барви на синьому щиті. Походження цього символу дуже давнє. Цей знак можна побачити в археологічних знахідках з Перещепинського та Мартинівського городищ VI—VIII століть на Полтавщині та Київщині. Т зубці з давніх поселень засвідчують, що довго до появи Рюриковичів вони були знаками родових старійшин у слов'ян. Перша згадка про тризуб у літописах належить X століття. У ті часи він вшановувався своєрідний оберіг. За часів Київської Русі тризуб стає великокняжим знаком. Його зображують на монетах, печатках, посуді, і літописах, настінних розписах. Але з початком феодальної роздрібленості Русі тризуб поступово витісняється з життя Київської держави, а потім і майже зовсім зникає на наших землях. Поверне його як українського символу відбувається лише в 1918 році, після проголошення Уікраїнської Народної Республіки. У 20-30-х роках XX століття символіку з тризубом використовували різні політичні організації Західної України та Північної Буковини. Сьогодні як Малий герб України він зображується в назвах установ, на грамотах, печатках, грошових знаках тощо. Став тризуб і складовою частиною проекту Великого герба держави, що його створили в 1997 р Цей проект успадковує ще два історичні символи, що були притаманні українським землям різної доби. Перший з них -«козак з мушкетом» - правив за емблему Війська Запорізького.

За більш ніж 400 років свого існування зображення козака змінювалося, вбираючи прикмети різного часу й місцеві особливості, стильову вишуканість мистецтва українського бароко. В цьому легко переконатися, якщо порівняти наведені тут малюнки першої емблеми з козаком і сучасного зображення. Але суть його як загальнонаціонального та етнічного символу залишилася незмінною.

Другою складовою частиною Великого герба України, за художнім проектом, є зображення коронованого лева. Це один традиційних і найдавніших геральдичних знаків. На українських землях він з'явився спочатку на печатках галицьких князів. Згодом цей знак став територіально-династичним. У XIV столітті, в період найбільшого розквіту Галицько-Волинської держави, зображення лева набуває значення державного герба. Водночас воно є гербом міста Львова.

Усі ці складові частини Великого герба України має поєднати вінець княжої доби. Він вказує на першоджерело української державності - Київську Русь - і є символом суверенітету та вікових державних традицій. До речі, той же вінець Володимира зображений на сучасних грошових одиницях України — купюрі номіналом одна гривня.

Композицію Великого герба України пропонується прикрасити стрічкою національних барв з написом «Воля. Злагода. Добро» та зображенням загальновизнаних рослинних символів країни -кетягів калини в сполученні з пшеничним колоссям. Вони є ознакою щедрості й багатства української землі, добробуту, миролюбного характеру її народу. Загалом Герб поєднує в собі головні етапи становлення й розвитку нашої державності, демократичного республіканського влаштування на всіх українських землях.

Державним прапором України з 28 січня 1992 року визнаний прямокутний стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг: верхня — синього, а нижня — жовтого кольорів. Ці барви були символічними для Київської Русі ще до прийняття християнства. Після хрещення держави вони були освячені збразом животворного Хреста. За добу монголо-татарської навали ця символіка зникла. Але згодом вона відродилася в церковних оздобах та гербах українських міст. Майже всі вони 5ули облямовані жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття з блакитного полотнища вироблялися всі полкові й сотенні созацькі прапори Війська Запорізького. Жовтою фарбою на них Іаносили хрест, зорі, зброю або постаті святих. Вибір українцями жовто-блакитних кольорів був умотивований тим, що :имволами країни є чисте небо (синій колір) та пшенична нива [жовтий колір).

Давня символіка українців відродилася знову в гербі й Ірапорі Української Народної Республіки, що були ухвалені Іентральною Радою 1918 року. Але ненадовго. За часи >адянської влади національними барвами Української РСР Іважалися червоний та блакитний. Лише 4 вересня 1991 року, Іісля проголошення Україною незалежності, жовто-блакитний Ірапор знову був піднятий над будинком Верховної Ради.

В основу Державного Гімну України був покладений :аціональний гімн, створений 1803 року на музику ахідноукраїнського композитора і диригента Михайла Вербицького. Текстом до нього став відомий вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

За різних часів національними українськими гімнами важалися також «Заповіт» Т. Шевченка та «Вічний еволюціонер» І. Франка на музику Д. Січинського. На Га-ичині співали «Мир вам, браття» та церковний гімн «Боже, еликий, єдиний, нам Україну храни» на слова О. Кониського і узику М. Лисенка.

Текст гімну затвердив парламент України в січні 2001, нісши деякі зміни до першого рядка. Але робота над статечним варіантом великого герба та Гімну України триває досі. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 000 року затверджено склад Державної комісії з підготовки і роведення конкурсу на кращий ескіз і текст.