59. Суспільно-політичне життя в Україні в другій половині XIX ст. Виникнення і розвиток національного руху. «Братство тарасівців». «Самостійна Україна» м. Махновський. Рпу.

1 лютого 1900 р. утворилася Революційна Українська Партія (РУП Програмою РУПу стала праця М.Міхновського "Самостійна Україні (лише в 1905 р. була прийнята програма РУП). РУП вимагала запрі вадження громадянських прав і свобод, до 1903 р. підтримувала іде самостійності України. З 1905 р. вимоги партії зводились до надані автономії Україні у Федеративній Демократичній Російській республіці Основою української нації, на думку діячів РУПу, було селянство, тол основна увагу приділялась роботі серед сільськогосподаських працівників. Партія вела активну видавничу діяльність, зокрема загальні: тираж РУПівських видань складав понад 110 тис. примірників. Друкованими органами партії були газета "Селянин" та журнал "Гасло", г другому з'їзді РУПу в кінці 1904 р. стався розкол, який був спричинені різним ставленням до національного питання.

Більшість делегатів з'їзду (Микола Порш, Володимир Винниченко Симон Петлюра, Василь Мазуренко та ін.) виступала за самостійність України та організаційну незалежність РУП. Вони в 1905 р. утворили Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію.

Микола Махновський (1873-1924) був першим ідеологом незалежності України у XX ст., основоположником та ідеологом української націоналізму. Він народився у с.Турівці Прилуцького повіту Полтавської губернії. Навчався на юридичному факультеті Київського університет після закінчення якого працював адвокатом у Харкові (з 1899 р.). кінці XIX ст. був членом ряду таємних товариств. На прохані керівників РУПу написав програму організації, яка була видана у Львові під назвою "Самостійна Україна". В 1902 р. був ініціатором створені Української Народної (національної) Партії, яка об'єднала прихильник незалежності. В 1906 р. у Чернівцях опубліковано програму УНП, яка визначила метою діяльності партії створення "вільної непідлеглої самостійної України -республіки робочих людей". Міхновський був прихильником встановлення президентської республіки, надання соціальних гарант широким верствам населення, передачі землі у власність селянам, програмі містився заклик: "Будуємо і боремося за Самостійну Україну зовсім не для того, аби в їй панували капіталісти хоч і українські. Весь час боротьби не забуваємо, що єдине соціалістичний ідеал може остаточно задовольнити український пролетаріат і взагалі працюючі український люд". 1892 р. студенти вищих навчальних закладів Харкова Іван Липа, Микола Байздренко, Михайло Базькевич і студент Київського університету Віталій Боровик здійснили подорож до Канева і на могилі Тараса Левченка проголосили себе Братством тарасівців — організацією боротьби за утвердження шевченківських суспільно-політичних ідеалів У Харкові тарасівці зблизилися зподружжям Олександром і Софією Русовими активними учасниками українського національного руху ще з 70-х рр. 19 ст. Разом вони утворили нову Молоду громаду, до якої ввійшло понад 20 студентів, котрі збирали бібліотеку нелегальних ви­дань, готували ці видання до друку, на таємних сходинах виступали з політичними доповідями, листувалися з однодумцями в Галичині. Було вироблено статут і програму організації. Гуртки тарасівців створювалися також у Києві, Полтаві, Чернігові, Одесі, Херсоні, Олександрії. Тарасівці називали себе космофілами, але водночас проголошували себе й націоналами, маючи на увазі те, що реальний внесок до загальнолюдського поступу може робити лише той народ, який розвивається вільно на своєму національному ґрунті. Торкаючись у своїй програмі суто українських справ, тарасівці проголошували передусім єдність, соборність усієї України: «Україна Австрійська і Україна Російська однаково нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз'єднати одного народу», зобов'язувалися «...віддати усі свої сили на те, щоб визволити свою націю з того гніту, в якому вона зараз перебу­ває», «...розбити російські кайдани й визволити усі російські народи з-під гнітучого їх деспотизму й централізму», «...передовсім домагатися для свого народу національної волі», «...підносити національне питання і право української нації скрізь, де тільки можливо», «...будувати міжнаціональні та міжрелігійні відносини на засадах абсолютної толеранції». У спеціальному розділі програми, яким визначалися пріоритети практичної діяльності тарасівців, вказувалося на необхідність упровадження української мови в суспільно-політичне життя, культуру, освіту, родинні взаємини. Водночас складачі програми виявили справжню державницьку далекоглядність, коли застерігали проти занедбання «справ економічних», «...знаючи й повсякчас пам'ятаючи, що тільки матеріально забезпечений народ може добре дбати про національно-просвітні справи». Отже, програма тарасівців — це, власне, суміш поглядів романтичного націоналізму, політичного радикалізму і ліберального культурництва. А втім, утілити в життя національно-демократичні вимоги цієї програми Братство тарасівців не змогло, бо вже через рік після свого заснування було розгромлене царськими жандармами. Останні дізналися про одержання тарасівцями у Харкові та Херсоні великих посилок забороненої в Російській імперії літератури, їх відправляла зі Львова дружина письменника Івана Франка Ольга. Одразу ж відбулися арешти та обшуки. До слідства притягли 24 осіб. Більшість із них як політичне неблагонадійні зазнали тюремного ув'язнення, судового та адміністративного заслання з наступним наглядом поліції. В історії українського національного руху Братство тарасівців стало перехідною сходинкою від структурно малоорганізованого громадівства 60-80-х рр. до організації справжніх національних українських партій.