§ 4. Основні зміни в діяльності органів суду, прокуратури та охорони громадського порядку

Сторінка 434:

434

Лекція 17

їх надходження, колегіально у складі трьох членів суду, і не вимагали попереднього розслідування. Рішення приймалися більшістю голосів.

Зміцненню законності повинно було сприяти прийняття "Положення про прокурорський нагляд в СРСР". Значне місце в ньому відводилось обов'язкам органів прокуратури стосовно охорони політичних, трудових, житлових та інших особистих і майнових прав громадян. Регламентувалось внесення прокурорами протестів щодо виявлених фактів порушення законності в управлінні (був визначений десятиденний термін розгляду протестів прокурорів).

Відбувалася також реорганізація органів державної безпеки і внутрішніх справ. У 1946 р. НКВС СРСР, до складу якого з 1941 по 1943 рр. входив НКДБ, було перейменовано в МВС СРСР.

Важливу роль в організаційно-правовій діяльності органів внутрішніх справ відіграло підпорядкування Указом Президії Верховної Ради УРСР від ЗО грудня 1956 р. обласних управлінь МВС обласним Радам депутатів трудящих, а також перетворення управлінь, відділів (відділень) міліції в містах і районах в управління, відділи (відділення) міліції виконавчих комітетів місцевих Рад депутатів трудящих.

У січні 1960 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала МВС СРСР, його функції перейшли до міністерств внутрішніх справ союзних республік, які були перетворені в міністерства охорони громадського порядку. Управління внутрішніх справ облвиконкомів були перетворені в управління громадського порядку. З 1963 р. органам охорони громадського порядку було надано право проведення попереднього слідства.

У 1962 р. було затверджено нове Положення про радянську міліцію, а також текст присяги особового складу міліції, 10 листопада встановлено щорічне свято — День радянської міліції.

Новим проявом центристських тенденцій було створення в 1966 р. союзно-республіканського Міністерства охорони громадського порядку СРСР. У його складі були: Головне управління міліції, Головне управління місць ув'язнення, Головне управління пожежної охорони, Головне управління внутрішніх військ, Слідче управління та ін. У листопаді 1968*р. Указом Президії Верховної Ради СРСР Міністерство охорони громадського порядку було перейменовано в Міністерство внутрішніх справ СРСР. Відповідно з цим в республіках почали діяти МВС, а в областях — управління внутрішніх справ.

У ці роки активно вживалися заходи щодо заохочення населення до участі в охороні громадського порядку, зокрема, через утворення постійних комісій Рад, органи народного контролю, товариські суди, комісії у справах неповнолітніх та ін. Наприкінці 1958 р. в Донбасі

Сторінка 435:

Радянська державність та право в Україні (1945—1991 рр.) 435

§ 4. Розвиток правової бази

Розвиток права у повоєнні й подальші роки визначався тими самими обставинами, що й розвиток державного апарату. Поряд зі змінами в державному й адміністративному праві, про що вже йшлося раніше, відбувалися зміни в інших галузях.

Необхідно зважати на те, що до кінця 50-х pp. в Україні діяли республіканські кодекси, прийняті ще в перші роки радянської влади. Це, зокрема, Цивільний кодекс УРСР, Кодекс законів про працю УРСР, Земельний кодекс УРСР, прийняті у 1922 p.; Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану У PCP 1926 p.; Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси 1927 p.; а також Цивільний процесуальний кодекс У PCP 1929 p. Складені за умов багатоукладної економіки, наявності в країні приватної власності, вони не задовольняли потреб післявоєнної перебудови і соціалістичного будівництва взагалі.

Віднесення Конституцією СРСР 1936 р. до повноважень Союзу PCP законодавства про судоустрій і судочинство та прийняття Кримінального і Цивільного кодексів зумовило видання низки загальносоюзних та республіканських актів, що часто дублювали один одного. Це вимагало впорядкування законодавства, виключення з кодексів застарілих норм, визнання окремих актів або частини їх такими, що втратили чинність.

28 і

та Придніпров'ї поширився рух створення добровільних народних дружин. На 1 січня 1965 р. в Україні налічувалось 32 тисячі 300 народних дружин, у складі яких було близько 1 мли 700 тисяч дружинників.

На запобігання правопорушенням зусиллями трудових колективів була націлена і спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів від 23 липня 1966 р. "Про заходи посилення боротьби зі злочинністю". Цей документ на перше місце ставив профілактику правопорушень, однак практика довела хибність цього напрямку правоохоронної діяльності.

У роки застою (60—70-ті — початок 80-х рр.) негативні явища поширилися і в органах внутрішніх справ. Зловживання службовим положенням, послаблення слркбової дисципліни, приписки, хабарництво допускали багато працівників МВС, в тому числі й вищі керівники цього відомства.

Прийняття цілої низки постанов, введення політорганів, багаторазові зміни керівництва МВС не давали позитивних результатів, не могли запобігти кризі радянської державної системи.

Сторінка 436:

436

Лекція 17

Лише після того, як Верховна Рада СРСР 11 лютого 1957 р. прийняла Закон "Про віднесення до відання союзних республік законодавства про устрій судів союзних республік, прийняття цивільного, кримінального та процесуального кодексів"; після прийняття Основ кримінального законодавства Союзу PCP і союзних республік, Основ кримінального судочинства Союзу PCP і союзних республік, Основ законодавства про судоустрій Союзу PCP і союзних та автономних республік, Основ цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік, Основ цивільного судочинства Союзу PCP і союзних республік, в республіках пожвавилася кодифікаційна робота: ЗО червня 1960 р. було прийнято Закон про судочинство Української PCP; 28 грудня 1960 р. — Кримінальний кодекс У PCP і Кримінально-процесуальний кодекс УРСР, 18 липня 1963 р. — Цивільний кодекс УРСР і Цивільний процесуальний кодекс УРСР.

Прийняття цих законів відкрило новий етап у законотворчій діяльності республіканських органів.

Цивільне право. Важливе значення мала проведена наприкінці 1945 і в 1946 pp. націоналізація промислових підприємств, залізничного і водного транспорту, банків, кредитних установ, засобів зв'язку тощо на території Закарпатської області.

Так, зокрема, Указом Президії Верховної Ради У PCP від 17 грудня 1945 р. була частково відмінена ст. 154 Цивільного кодексу УРСР 1922 р. Заборонялось орендне користування садами, виноградниками і розсадниками дерев, уточнювались терміни договорів майнового найму. Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" від 26 серпня 1948 р. надавав громадянам можливість на праві особистої власності придбати в місті чи за його межами одно- чи двоповерховий будинок не більш ніж з п'яти кімнат. При порушенні типових або індивідуальних проектів виконкоми місцевих Рад депутатів трудящих мали право припинити будівництво і за рахунок забудовника привести в належний стан ділянку. Постанова Ради Міністрів УРСР "Про заходи боротьби з самовільним будівництвом в( містах і селищах міського типу У PCP" від 30 грудня 1950 р. передбачала також відповідальність керівників установ і підприємств.

З прийняттям Президією Верховної Ради СРСР Закону "Про спадкоємців за законом і за заповітом" були внесені відповідні зміни до Цивільного кодексу УРСР. Враховуючи наслідки війни, було розширено коло осіб, які мали право на спадщину.

Сторінка 438:

438

Лекція 17

новлено право на чергові та додаткові відпустки, скасоване під час війни. Законом про четвертий п'ятирічний план запроваджувалась система організованого набору робочої сили на важливі будови Сибіру і Далекого Сходу.

25 квітня 1956 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про скасування судової відповідальності робітників і службовців за самовільне залишення підприємств і установ і за прогул без поважної причини".

14 липня 1956 р. був прийнятий загальносоюзний Закон "Про державні пенсії", 15 липня 1958 р. затверджено "Положення про права фабричного, заводського, місцевого комітету професійної спілки", яким зокрема, передбачалося, що робітники і службовці не можуть бути звільнені з роботи без згоди відповідного комітету профспілки.

З урахуванням згаданих та інших загальносоюзних актів 24 вересня 1958 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла Указ "Про внесення змін до Кодексу законів про працю Української PCP". Як відомо, КЗпП 1922 р. залишався основним джерелом правового регулювання праці.

Проте, незважаючи на вдосконалення норм трудового права, у соціалістичному виробництві все більше посилювались негативні тенденції.

Справедливий принцип оплати за працею всіляко порушувався, тарифна ставка, як основна частина заробітної плати, доповнювалася різними надбавками і доплатами. Заміна підрядно-прогресивної форми оплати праці почасово-преміальною і підрядно-преміальною також не давала очікуваного результату.

Широке залучення робітників і слркбовців через професійні спілки до управління виробництвом мало формальний характер. Ці та інші обставини зумовлювали застійні явища в соціалістичній економіці.

Земельне^ і колгоспне право. Основні напрямки розвитку колгоспного і земельного права Української PCP у післявоєнні роки визначались Законом "Про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства УРСР на 1946—1950 pp."

Постановою Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) "Про заходи з ліквідації порушень Статуту сільської артілі в колгоспах" від 19 вересня 1946 р. відновлювалась постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання" від 27 травня 1939 р.

Сторінка 440:

440

Лекція 17

вторно, вчинену організованою групою або крадіжку у великих розмірах передбачалось ув'язнення у виправно-трудових таборах строком від 10 до 25 років з конфіскацією майна.

Загальною тенденцією розвитку кримінального законодавства в 50-ті рр. було певне обмеження застосування іфимінальної репресії, звркення кола діянь, що вважалися злочином

Указом Президії Верховної Ради СРСР "Про амністію" від 27 березня 1953 р. від покарань звільнялися особи, засуджені до позбавлення волі строком до 5-ти років, чоловіки старші 55 років, жінки старші 50 років, неповнолітні, а також особи, які мали невиліковні хвороби.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 листопада 1955 р. було скасовано заборону абортів; від 2 березня 1955 р. — відповідальність за самовільний проїзд на товарних поїздах; від 25 квітня 1956 р. — судову відповідальність за самовільне залишення підприємств і установ, прогул без поважної причини.

На кримінальному законодавстві позначився і період "хрушов-ської відлиги". Так, Кримінальний кодекс УРСР 1960 р. відмовився від такого тяжкого покарання, як оголошення ворогом трудящих з позбавленням громадянства УРСР (отже, і громадянства СРСР) та з вигнанням назавжди за межі країни. Було вилучено норми, що позбавляли активного й пасивного виборчого права, а також права займати виборні посади в громадських організаціях та права на пенсію. Збереглися лише такі обмеження, як позбавлення права займати певні посади, військового чи спеціального звання, батьківських прав, причому два останні види покарань застосовувалися лише як додаткові.

Кримінальній відповідальності та покаранню піддягала лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто той, хто умисно або з необережності вчинив передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Застосовувалося кримінальне покарання тільки за вироком суду (ст. 3). У Кодексі було сформульовано нове поняття злочину (ст. 7), що поєднує в собі матеріальні (суспільно небезпечне діяння) та формальні (протиправність діяння) його ознаки.

Кодекс підвищив вік кримінальної відповідальності, яка тепер починалася з 16 років (раніше з 14 років). При вчиненні тяжких злочинів (вбивство, зґвалтування, грабіж, злісне хуліганство та ін.) кримінальна відповідальність наставала з 14 років (раніше з 12 років). Питання про відповідальність особи за незначні злочини, вчинені вперше, передавалось до товариського суду (ст. 51).

Сторінка 441:

Радянська державність та право в Україні (1945—1991 pp.)

441

Максимальним строком позбавлення волі стало 10 років (раніше 25 років), було також скорочено строки заслання і вислання (ст. 28).

Зменшився розмір відрахувань із заробітку засудженого до виправних робіт без позбавлення волі: вони не повинні були перевищувати 20 відсотків загального заробітку (раніше — 25 відсотків заробітної плати).

Ці норми свідчать про тенденції до звркення сфери кримінальної репресії і розширення кола покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Основне місце у боротьбі зі злочинністю в 60-ті pp. займала профілактика, спрямована на запобігання вчинення злочинів. Конкретно-соціологічні дослідження стану злочинності, її причин та умов, особи злочинця стали предметом нової галузі кримінального права — кримінології.

Процесуальне право. Життя вимагало перегляду норм процесуального законодавства, зокрема тих, що встановлювали винятковий порядок розслідування та судового розгляду справ про контрреволюційні злочини. У 1953 р. було ліквідовано Особливу нараду при міністрі внутрішніх справ СРСР — орган, що мав право в позасудовому порядку застосовувати кримінальну репресію, поновлено в правах прокурорський нагляд. 19 квітня 1956 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про скасування постанови Президії ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. "Про порядок ведення справ про підготовку або вчинення терористичних актів" і постанов ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. і 14 вересня 1937 р. "Про внесення змін в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік".

З початку 60-х pp. судочинство в Україні регулюють: Кримінально-процесуальний кодекс СРСР (введений в дію 1 квітня 1961 p.), Цивільний процесуальний кодекс СРСР (введений в дію 1 січня 1964 p.), а також відповідні Основи законодавства Союзу PCP і союзних республік.

Кодекси розширюють коло учасників процесу та їх процесуальні права, чіткіше розрізняють докази і засоби доказування, або джерела доказів.

У Цивільному процесуальному кодексі зазначалося, що правосуддя у цивільних справах здійснюється лише судом і на засадах рівності перед законом усіх громадян, незалежно від їх матеріального, майнового і службового становища, статі, національності, расової належності та віросповідання.

Кримінально-процесуальний кодекс містив норми про порушення