§ 2. Органи влади та управління Запорозької Січі

Оточена з усіх боків ворожими державами, Запорозька Січ як суспільний організм могла існувати лише за умови постійного поповнення її людських резервів. Своєрідним магнітом, що притягував втікачів з інших українських земель, був демократичний устрій і формальна рівність усіх запорожців. Прийшовши на Запорожжя, людина обирала собі нове прізвище, яке найчастіше характеризувало її зовнішність, і насправді починала нове життя. Ні походження, ні багатство, ні освіта не мали там аніякого значення, цінували лише особисті якості людини. Мужні й талановиті (І. Виговський, І. Самойлович, І. Мазепа та ін.) робили на Січі блискавичну кар'єру, пройшовши за кілька років шлях від рядового козака до військової старшини. Керування принципами здорового глузду в повсякденному житті робило Запорозьку Січ надзвичайно життєздатним військово-політичним організмом, з яким не могли не рахуватися сусідні держави.

Найвищим органом козацького самоврядування Запорозької Січі була загальна, або військова (від назви Військо Запорозьке) рада, на якій вирішували найважливіші військові й господарські питання, обирали і зміщали козацьку старшину. Рада збиралася щорічно 1 січня та 1 жовтня (на Покрову), а також у випадку нагальної потреби.

Подібні збори ("сходки") скликалися по куренях та паланках. На радах ус£ козаки мали рівні права і право голосу. Військові ради були вищим військовим, адміністративним і судовим органом.

Виконавча влада зосереджувалась у руках військової старшини — військових начальників, до яких належали кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та куренні отамани. Нижчі посади займали військові службовці: підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш, толмач, шафар, канцеляристи. До похідних та паланкових начальників належали полковник, осавул та писар.

Сторінка 163:

Запорозька Січ

163

Кошовий отаман представляв усю вищу владу — військову, адміністративну, судову і духовну. Під час військового походу він діяв як необмежений диктатор і міг карати на смерть тих, хто не виконував його наказів. До обов'язків отамана належали: затвердження обраних на військовій раді старшин; розподіл військових трофеїв; підтримка дипломатичних відносин з сусідніми державами; прийом і розподіл у січову та паланочні церкви духовенства з Києва; головування на суді, де розглядалися найтяжчі злочини, загальне керівництво військовими справами, затвердження розподілу земельних угідь мок куренями.

Кошового отамана обирали на рік. Якщо він за цей час зумів завоювати авторитет козаків, його могли переобрати ще на один термін. Небагатьох, найбільш популярних і авторитетних ватажків (Івана Сірка, Костя Гордієнка, Петра Калнишевського) переобирали 10—15 разів. Життя кошового отамана, як і інших старшин, нічим не відрізнялося від життя рядових козаків. Після обрання на посаду вони жили в тому самому курені, що й раніше. Лише в останні роки існування Січі військова старшина почала зводити для себе окремі будинки.

Другою після кошового отамана особою на Січі був військовий суддя, якого також щорічно обирали на військовій раді. Він був хранителем старих звичаїв і порядків, на яких тримався весь козацький устрій. Обов'язком суддів було здійснювати суд "скоро, право й нелицеприятно". Писаних законів на Січі ще не було, тому суддя керувався традиціями, які переходили з покоління в покоління. Вироки з найбільш важливих справ він передавав на затвердження військовій раді чи кошовому отаману. Інколи військовий суддя заміщав останнього, називаючись "наказним кошовим отаманом". Ознакою влади військового судді була велика срібна печатка, якою він затверджував рішення військової ради. Як і кошовий, суддя жив разом з іншими козаками свого куреня.

Військового писаря також обирали на військовій раді. Він відав усіма письмовими справами Запорозького війська: приймав листи, ордери, укази, розсилав по куренях розпорядження кошового отамана, вів дипломатичне листування. Це була дуже важлива і впливова посада, бо більшість простих козаків і навіть деякі гетьмани були неписьменними. Тому писарі по декілька років поспіль переобиралися на свої посади. Зовнішньою ознакою військового писаря був каламар — чорнильниця у довгій срібній оправі й гусяче перо за правим вухом

Військовий осавул мав широке коло обов'язків. У мирний час він слідкував за порядком на Січі, за виконанням судових вироків,

п

Сторінка 164:

164

Лекція 7

проводив слідства, заготовляв продукти для війська на випадок війни, охороняв послів, що приїжджали на Запорожжя. Під час походу він очолював розвідку, що йшла попереду війська, слідкував за ходом битви і міг вносити корективи, підтримував порядок у військовому таборі. Під час війни йому призначали помічників — підосавула та військового обозного, який відав артилерією та продуктами харчування.

Кошовий, військовий суддя, військовий писар та військовий осавул здійснювали керівництво адміністративними, військовими, господарськими і навіть духовними справами всього Війська Запорозького. Всі інші посадові особи лише допомагали їм, виконували накази, але не мали права приймати самостійні рішення, що виходили за межі їхньої компетенції.

Курінні отамани виступали посередниками між військовою старшиною і простим козацтвом. їх козаки слухали більше, ніж кошового чи суддю.

Особливе місце в Запорозькій Січі займали "старики" — колишні військові старшини, які через похилий вік залишили свої посади. Це була основа війська, носії його традицій, які суворо слідкували за дотриманням козацьких звичаїв і не боялися робити зауваження навіть кошовому. Вони мали величезний авторитет серед козаків і на радах займали місце біля військової старшини.

За військовою старшиною йшла старшина похідна та паланкова. Похідна старшина — полковник, осавул і писар — діяли під час війни. Паланкова старшина — полковник, осавул, писар, підоса-вул та підписарій — здійснювала керівництво в межах паланки. Повноваження паланкового полковника були досить широкими: у своєму районі він представляв кошового отамана і міг навіть карати на смерть за тяжкі злочини.

В організації козацького самоврядування, що складалося на Запорозькій Січі протягом десятиліть, поєдналися демократизм і одноосібне керівництво, альтернативність думок при обговоренні й обов'язковість виконання прийнятого рішення, відповідальність усіх і кожного за* загальну справу. Досвід козацького самоврядування дав можливість Січі не просто існувати, а активно діяти, впливати на історію всієї Східної Європи протягом двох століть.