§ 3. Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Південними сусідами скіфів і сарматів були переселенці зі Стародавньої Греції, які підтримували взаємовідносини як зі степовиками, так і з землеробами українського Полісся та лісостепу.

Перші поселення грецьких колоністів у Північному Причорномор'ї з'явилися у VII ст. до н. е., коли було засновано Істрію в Поду-нав'ї та Борисфен на невеличкому острові Березань біля гирла Дніп-ровсько-Бузького лиману, поблизу Очакова. Пізніше тут сформувалися три основних центри: Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані, місто Боспор Кіммерійський з головним осередком у Панті-капеї (Керч) і Херсонес неподалік сучасного Севастополя.

Античні рабовласницькі міста-держави на території Північного Причорномор'я існували майже протягом тисячоліття. Виникали вони на основі невеликих торгових пунктів (емпорій), заснованих гре-ками-купцями. Тут були склади з товарами, якими вони обмінювалися з місцевим населенням. Емпорії розросталися в населені пункти, довкола яких створювалися укріплення. Поступово з'являлися висілки, що формували сільськогосподарську округу — хору. Місто-поліс набувало характерних для античного світу рис. Стародавні греки займалися ремеслами, землеробством, торгівлею, рибальством.

На першому етапі свого існування (VII—І ст. до н. е.) міста-держави залишалися незалежними утвореннями, а на другому (І ст. до н. е. — III ст. н. е.) — підкорилися Риму. Причинами занепаду цих міст на зламі III—IV ст. н. е. були: загальна криза рабовласницької формації, наступ варварських племен, які входили до складу готського військового союзу, й загострення внутрішніх політичних суперечностей у містах-колоніях, що були відлунням суперечностей у метрополії1. Зупинити занепад не могла й експансія римлян, оскільки вони вбачали у містах-колоніях передовсім джерело надходження прибутків і рабів, а також плацдарм для торгових і дипломатичних відносин з "варварським світом". Загальний економічний і соціально-політичний занепад призвів міста-колонії до остаточної загибелі. У IV ст. припинила існувати Ольвія, а вцілілий Херсонес відійшов до Візантій-

1 Федоров К. Г. Історія держави і права зарубіжних країн. — К., 1994. — С. 95—125.

Сторінка 22:

22

Лекція 1

ської імперії під відомою назвою Корсунь. У XV ст. його вщент зруйнували золотоординці. Така сама доля спіткала Пантікапей і Феодосію.

Суспільний устрій. Перш ніж зупинитися на характеристиці суспільного устрою грецьких міст-держав, зробимо кілька методологічних зауважень, що випливають з особливостей античного способу виробництва. Він, за К. Марксом, передбачає специфічну античну форму власності (насамперед земельної) як своєрідну співвласність громадянина й громади і античну форму общини як поєднання індивідуальної свободи й громадського суверенітету. Це ще не приватна власність в її чистому, буржуазному вигляді, і не новоєвропейське громадянське суспільство приватних власників. Це західна, антична форма станово-класового суспільства, де над особою та її власністю стоїть верховна влада — власність, але не монополізована бюрократичною державою, як на Сході (а потім і в Середземномор'ї — у вигляді Римської і, тим більше, Візантійської імперій), а репрезентована державно-громадськими органами самоврядування.

Отже, в умовах полісу сформувалося станово-класове громадянське суспільство — як союз власників — голів окремих господарств, обов'язком яких було брати участь у політичному житті (йдеться про право на членство, тобто на мінімальну частку політичної діяльності чи участі в державній діяльності). Цей привілей надавався за правом народження лише громадянам міста (грек залишався громадянином того міста, до якого належали його батьки). Жінки вважалися вільними, але не мали політичних прав. Переважна більшість афінських громадян були купцями, ремісниками чи землеробами, які своєю працею заробляли на життя, а політичною діяльністю займалися у вільний час. Соціальні відносини між громадянами будувалися на взаєминах у принципі рівноправних людей, а не як вертикальні, що сходять з висоти влади до окремих виконавців царських указів, як це характерно для деспотичної форми правління.

Другим за чисельністю станом були осілі чужоземці або метеки. Таких людей у місті налічувалося чимало й деякі з них проживали там поколіннями. Однак метек не міг стати громадянином і брати участь у політичному житті міста. Таке становище не мало нічого спільного з дискримінацією. Громадянства метек міг набути за великі заслуги перед полісом.

Своєрідне місце у суспільстві посідали гетери. Як правило, вони мали освіту, вели незалежний спосіб життя, однак офіційна мораль вважала їх жінками легкої поведінки.

Сторінка 23:

Стародавні держави на території Північного Причорномор'я

23

Як уже зазначалося, на найнижчих щаблях соціальної драбини стояли раби, оскільки рабство було узвичаєним інститутом в античному світі. Раб не мав політичної ваги в місті-державі й належав до об'єктів права. Праця рабів використовувалась у ремісничому виробництві, в сільському господарстві, у виноробстві, соледобуванні, в домашньому господарстві. Велика кількість рабів працювала на Херсо-неських клерах (державних земельних наділах завбільшки з 25— ЗО га), де непридатний для землеробства кам'янистий грунт вимагав тяжкої праці. Експорт рабів приносив чималий зиск. Доля цих людей була жалюгідною. Щоправда, інститут рабства (але не зловживання ним) брався під захист. У Херсонесі, наприклад, рабів іноді відпускали на волю, здійснивши обряд посвяти якомусь божеству. Причому храм або релігійна громада ставали покровителями цього раба. Так, під час облоги Ольвії військами Олександра Македонського (331 р. до н. е.) міська влада своїм рішенням звільнила рабів, надавши їм право громадянства.

Отже, населення міста-держави складалося з трьох основних класів, нерівноцінних з політичного й правового погляду: громадян, метеків і рабів.

Державний лад. Соціально-економічні й політичні відносини в полісах Північного Причорномор'я грунтувалися на законах рабовласницької формації. їхній державний устрій нічим не відрізнявся від устрою метрополії. За формою правління ці міста поділялися на рабовласницькі демократичні та аристократичні республіки, в керуванні якими важливу роль відігравали вільні громадяни, хоч насправді вся повнота влади належала багатим купцям. Демократичними республіками були Ольвія і Херсонес. Аристократичною, до утворення Боспорського царства, — Пантікапей, монархією — Боспорське царство. Слід зазначити, що в V—II ст. до н. е. в містах брали гору демократичні починання, вирішальна роль в яких належала демосу (народу — громадянам міста), а всі державні інститути з вищим владним органом — народними зборами — переважно обстоювали інтереси повноправних громадян-власників. Однак рке з І ст. до н. е. основні посади й фактичне управління потрапили до рук невеликої групи аристократичних сімей, і демократичну форму правління замінила аристократична. Проте до всіх форм грецького врядування, як аристократичних, так і демократичних, входили народні збори повноправних громадян. Державний апарат поліса складався з народних зборів, ради міста, суду й різних виборних посадових осіб.

Сторінка 24:

24

Лекція 1

Народні збори були вищим законодавчим органом у містах Північного Причорномор'я і називалися "народ". У цих зборах брали участь громадяни, яким виповнилося 25 років. Збори приймали декрети й постанови у сфері внутрішньої та зовнішньої політики, обирали посадових осіб, розглядали питання щодо врегулювання морської торгівлі, надання громадянства, нормування грошової системи, укладення зовнішньополітичних угод і договорів, звільнення іноземних купців від сплати мита, нагородження громадян, що мали заслуги перед містом. Такими заслугами могли бути пожертви багатіїв до міської скарбниці, безоплатне забезпечення міста хлібом у неврожайні роки. В Ольвії, наприклад, такі громадяни удостоювалися почесного декрету й нагороджувалися золотим вінком або статуєю. Подібним чином вшановували й іноземців за надані місту значні послуги. Вони отримували торгові привілеї та право громадянства.

Постійно діючим органом виконавчої влади була рада міста, що обиралася народними зборами терміном на один рік. До складу ради входили суд присяжних і головний жрець міста — базилевс, який відав релігійними культами. На раді міста готувалися рішення народних зборів, перевірялися кандидати на виборні посади, контролювалася діяльність посадових осіб. Керував роботою ради голова, а допомагав йому секретар.

За фінансову сферу, роботу судових установ, військові справи відповідали виборні колегії — магістратури або окремі посадові особи — магістрати. Найвпливовішою серед міських магістратур була колегія архонтів, що складалася з 5—б осіб на чолі з першим архонтом. Цій колегії підпорядковувалися всі інші колегії, вона мала повноваження в разі необхідності скликати народні збори.

В античних містах-державах функціонували суди. В судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки. Судовий процес мав змагальний характер — позивачі й обвинувачені самі себе захищали в суді, самі наводили докази та виставляли свідків. Суд обмежувався голосуванням, спершу щодо наявності вини, а потім, якщо вину було доведено, стосовно винесення вердикту після того, як кожна із сторін запропонувала справедливу, на її думку, кару. Вирок суду був остаточним, оскільки не існувало системи касацій. Суди використовувалися для забезпечення народного контролю як над посадовими особами, так і над самим законом.

Право. В містах Північного Причорномор'я панувало рабовласницьке право з відповідними типовими ознаками, але за суттю й формою воно нагадувало правову систему афінської полісної демократії,

Сторінка 25:

Стародавні держави на території Північного Причорномор'я

25

де основним джерелом права вважався звичай, а матеріальним фундаментом були економічно самостійні домогосподарства. Закон і звичай часто ототожнювались. Лише наприкінці V ст. до н. е. запанував пріоритет законів і декретів. Однак, приймаючи той чи інший нормативний акт, органи державної влади не могли не зважати на звичаї й традиції місцевих племен. Звичаї і закони випливали з принципу широкої право- і дієздатності громадян. Поряд із місцевими звичаями і традиціями до основних джерел права відносилися закони й декрети народних зборів, постанови колегій.

Найчіткіше регламентувалися право власності, право володіння, зобов'язальне право. Особисті відносини між громадянами і в родині регулювались як нормативними актами, так і нормами звичаєвого права.

На жаль, немає докладних відомостей про те, як класифікувалися злочини у полісах Північного Причорномор'я, але з епіграфічної пам'ятки — присяги херсонеського громадянина — випливає, що найтяжчими вважалися злочини проти держави: змова з метою повалення демократичного ладу або спроба його ліквідації, розголошення державної таємниці, державна зрада тощо. Такі види злочинів, а також посягання на приватну власність, каралися на смерть. За інші правопорушення призначалися штрафи, конфіскація майна.