§ 2. Скіфсько-сарматське державне об'єднання

Скіфи — об'єднання іраномовних племен — існували в Північному Причорномор'ї в VII—III ст. до н. е. У VI ст. до н. е. вони стають провідною силою в Європі, чому сприяв похід перського царя Дарія

Сторінка 16:

16

Лекція 1

Гідаспа до Скіфії в перебігу греко-іранських воєн. У цьому поході перси зазнали нищівної поразки, а скіфи здобули славу непереможе-них. Протягом VII—III ст. до н. е. скіфське суспільство еволюціонувало, переступивши межу державного устрою. Писемні джерела фіксують наявність у тодішніх скіфів публічної влади іщрів. Про сарматів відомостей менше. В писемних джерелах наймення сарматів часто переносилося на скіфів, а Птолемей називав усю Скіфію Сар-матією.

Важливим чинником, що прискорив формування ранньокласової структури у скіфів, була грецька колонізація Північної Надчорномор-щини, що сприяла поширенню тут досягнень античної цивілізації, розвитку торгівлі у Скіфії та далеко поза її межами. Грецькі колонії були полісами, себто містами-державами — замішеними суспільно-політичними організаціями. На новоосвоєні землі переселенці приносили ті порядки, що існували в метрополії, насамперед рабовласництво. Під впливом греків кочові скіфи почали вести осілий спосіб життя. Виявом цього стало формування периферії найбільших полісів — Ольвії, Херсонеса, Пантікапея, що сприяло остаточному оформленню скіфської держави. Процес формування державності завершився в IV ст. до н. е., в епоху царя Атея, під зверхністю якого опинилася величезна територія Надчорноморщини від Дунаю до Дону — царство Велика Скіфія. Столицею того царства вчені вважають Кам'янське городище в районі Нікополя.

IV століття до н. е. в історії Скіфії вважається періодом найвищого піднесення. Однак поступово в Надчорноморщині назрівала криза рабовласницької системи, що охопила всю Грецію і залежні від неї країни. Своєї вершини вона досягла після вторгнення сарматів, такого самого, як і царські скіфи, кочового іранського народу, який віддавна жив у степах Нижнього Поволжя, але перебував лише на перехідному етапі від докласових відносин.

Першим повідомив про окремі сарматські племена Страбон. Він називає найбільші союзи племен цього об'єднання, як-от: меоти, язи-ги, сіраки,-«аорси, роксолани, а також савромати, що дали назву цілому народові. В працях пізніших авторів з'являються повідомлення про ще одне сарматське угруповання — аланів. Сіраки жили в При-кубанні; язиги, пройшовши землями Причорноморських степів, осіли в Паннонії; центр земель аорсів і аланів був на Нижньому Доні. На території сучасної України розселилися роксолани, а згодом аорси й алани. Таким чином, уже в II—І ст. до н. е. сармати населяли велику степову територію між Дніпром і Доном.

Сторінка 17:

Стародавні держави на території Північного Причорномор'я

17

У III ст. до н. е. сармати створили досить потужну військову організацію, яка завдала відчутного удару Скіфському царству. Тоді вони пережили свій героїчний період, на щабель відстаючи в історичному розвитку від скіфів, які проминули цю стадію ще у VII—IV ст. до н. е. Нової культури сармати не створили, а прийняли скіфську, асимілювавшись з розвинутішим підкореним народом. Під натиском сар-матів територія Скіфської держави значно зменшилася. Було втрачено панування над частиною степу й лісостепом з його хліборобським населенням. Територія Скіфії обмежувалася Нижньою Наддніпрянщиною і Тавридою. Відійшовши на південь, скіфи створили дві так звані Малі Скіфії: у Дніпровському Пониззі й північному Криму із столицею Неаполіс (Сімферополь) і на Нижньому Дунаї в Добруджі.

Найвищого піднесення в кримський період своєї історії Скіфія досягла за царів Скілура та його сина Палака. Столиця держави Неаполіс — велика фортеця, важливий ремісничо-торговельний і культурний центр — стала резиденцією скіфських царів та знаті. Скіфські царі підкорили Ольвію, наклали данину на Боспорське царство й розгорнули наступ на міста усього Кримського півострова, прагнучи поширити владу Неаполіса на всю Тавриду. Інтервенція Понтійського царства (110 р. до н. е.), що виникло на території Малої Азії, на Східну Тавриду, події у Боспорі (110—107 рр. до н. е. — повстання під проводом Савмака), загальмували цей процес, спричинивши глибоку політичну і соціально-економічну кризу. Десь на зламі II—III ст. н. е. Скіфське царство, ослаблене й знищене готами, остаточно розпалося.

Ім'я сарматів зникло з писемних джерел у І ст. н. е. Натомість з'явилася нова назва — алани — одного з найбільших сарматських племен. Алани утворили союз, який сягав Аральського моря, а жили вони переважно на узбережжі Азовського моря, між Дніпром і Міо-сом. Алани здійснювали бойові виправи на береги Дунаю, навіть вдерлися на Потисся (в Угорщину). Згодом частина розбитих гунна-ми аланів подалася до Північного Кавказу (вони стали предками осе-тинців), частина оселилася в Криму, а решта розсипалася між Сівер-ським Дінцем і Доном.

Суспільний устрій. Як уже зазначалося, політичне об'єднання сарматів не було міцним. Залишившись на землях Причорномор'я, вони асимілювалися зі скіфами, утворивши скіфсько-сарматське об'єднання.

У соціально-економічному аспекті скіфсько-сарматське політичне (ранньодержавне) об'єднання було ранньокласовим суспільством з

2 — 3-1237

Сторінка 18:

18

Лекція 1

сильними рабовласницькими тенденціями (це об'єднання формувалося під впливом грецької колонізації, з притаманним грецькій метрополії класичним рабством), в системі якого відсутня приватна власність на основний засіб виробництва — землю — і на основний вал натурального додаткового продукту, який відчужувався у безпосередніх виробників.

Соціально-економічною підвалиною цього суспільства була переважно данницька експлуатація кочовиками підвладного землеробського населення.

Основною продуктивною силою суспільства були вільні землероби і скотарі. З-поміж загальної маси вільних землеробів і скотарів помітно вирізнялася панівна верхівка: царська сім'я, військова аристократія, дружинники, родоплемінна знать, багаті купці, патріархи сімей. Важливим засобом збагачення цієї верхівки були грабіжницькі походи, работоргівля. З часом посилились експлуатація данників і рабів, визиск вільних общинників. Процес утворення панівного стану в скіфському суспільстві переконливо засвідчують археологічні пам'ятки зі всесвітньо відомих царських курганів IV ст. до н. е., зокрема Солохи, Куль-Оби, Гайманової Могили.

Відособленою соціальною групою, що мала найбільші привілеї, за даними Геродота, були жерці, окремі з яких відігравали провідну роль у житті суспільства.

Найчисельнішу верству населення становили вільні общинники, які відбували військову слркбу, платили данину, виконували різноманітні повинності. В дуже тяжкому становищі перебували скіфи-орачі, що опинилися в данницькій залежності від царських скіфів.

У Малій Скіфії Криму основну масу міського населення становили вільні ремісники й купці.

Традиційно для такого типу суспільства найнижчий щабель скіфської соціальної драбини посідали раби, які не визнавалися суб'єктами права. Головним джерелом рабства були військовий полон, підкорення сусідніх народів, купівля на невільницьких ринках, боргове рабство, народження від рабині. Але, як уже зазначалося, рабська праця не набула такого поширення, як в античному світі. Рабство мало зовнішню орієнтацію: рабів скіфи не так використовували у власному господарстві, як продавали іншим народам, маючи з цього чималий матеріальний зиск.

Державний лад. Скіфсько-сарматське політичне об'єднання (царство) — кочова імперія з сильними рабовласницькими тенденціями. За формою правління — один з різновидів деспотичної монар-

Сторінка 19:

Стародавні держави на території Північного Причорномор'я

19

хп1. Царство складалося з округів (номів) на чолі з номархами. На думку вчених, це були племінні території, населені кочовими й осілими скіфами та підкореними племенами. На чолі об'єднання перебував цар із високосакралізованою владою (панував міфологічний світогляд), спадковою та абсолютною. Він виконував також жрецькі функції як хранитель успадкованих від предків реліквій. Навколо царя формувався апарат державного управління. До його складу входили найближчі родичі та слуги можновладця, переважно з військових. Най-впливовіші з них належали до царської ради. В скіфському суспільстві існував і демократичний орган — народні збори всіх воїнів. За часів Геродота народні збори приймали рішення від імені всіх скіфів. На них обговорювалися важливі питання суспільного життя, затверджувалася кандидатура царя та його наступників. Із становленням і зміцненням державності значення зборів занепадало. Відомо, наприклад, що вже цар Атей (IV ст. до н. е.) самостійно й особисто вирішував питання престолонаслідування.

Отже, характеристика суспільного устрою і державного ладу скіфсько-сарматського політичного об'єднання дає підстави стверджувати, що це була кочова імперія на зразок східної деспотії з сильними рабовласницькими тенденціями і такими рисами:

1) економічна основа — азійський спосіб виробництва з системою редистрибуції;

2) політична основа — тотальна влада-власність військово-аристократичної (ранньодержавної) верхівки на трудові та природні ресурси, що реалізувалася у централізованій організації (контролі) виробництва, відчуженні, перерозподілі (редистрибуції), трансформації та споживанні натурального додаткового продукту;

3) соціальна основа — вільні землероби і скотарі (общинники), які мали обмежену юридичну правоспроможність і зберігали за собою певні, хоч і номінальні, соціальні права.

Право. Хоча пам'яток права скіфських і сарматських народів збереглося мало, наявні археологічні й писемні джерела, як, зрештою, і знання закономірностей розвитку суспільства, дають змогу вченим визначити сутність правових відносин у скіфсько-сарматській державі.

Правова система грунтувалася головним чином на звичаях, рішеннях народних зборів і постановах царів. На формування права істотно впливала релігія. Основним джерелом права був звичай, що в умо-

1 Про сутність деспотичної монархії див.: Федоров К. Г. Історія держави та права зарубіжних країн. — К., 1994. — С. 22—86.

Сторінка 20:

20

Лекція 1

вах державності перетворився на звичаєве право. Норми права захищали життя, майно і привілеї переважно царської сім'ї та чиновницько-бюрократичного апарату.

Наявність приватної власності на рухоме майно зумовила розвиток зобов'язального права, що регулювало договірні відносини ку-півлі-продажу, дарування. Рівень захисту приватної власності залежав від майнового й соціального стану власника. Договори скріплювалися клятвою. Верховним розпорядником землі був цар, який встановлював порядок користування пасовищами і земельними угіддями.

Традиційна повага до патріархальної сім'ї зумовила характерні особливості сімейного права. Родовід вели за батьківською лінією. Дружина перебувала під владою чоловіка й не мала жодних прав на власність чи спадщину. Після смерті чоловіка вона ставала власністю спадкоємця або переходила як майно в спадщину до старшого брата померлого. Це було звичайним явищем, оскільки в скіфів практикувалося багатоженство. У спадковому праві панував мінорат (майно після смерті батька успадковував молодший син). Старші сини при одруженні наділялися частиною майна.

Віровідступництво й нехтування законами і звичаями каралися скіфами на смерть. Так, наприклад, були вбиті своїми ж братами знаменитий мудрець Анахарсіс та цар Скіл, які дотримувались еллінських звичаїв та обрядів. Осіб, обвинувачених у тяжких злочинах, як, скажімо, замах на життя можновладця, особливо шляхом чаклунства й непокора царському наказові, чекала смертна кара. Самостійним злочином було кривоприсяжництво, яке, на думку скіфів, могло спричинити хворобу царя, тому за нього карали стратою. Найбільш небезпечні злочини підлягали розслідуванню, всі інші розглядалися в рамках змагального процесу.

Чітко визначеної системи покарань не існувало. Найпоширенішими видами покарань були смертна кара, вигнання за межі держави, відрубування правої руки. Суддя сам визначав вид покарання за злочини, маючи необмежені права в їх тлумаченні. Існувала й кривава помста.

У цілому право скіфсько-сарматського ранньодердавного об'єднання мало такі особливості:

1) норми права тісно перепліталися з родоплемінними звичаями;

2) на формування права істотно впливала релігія;

3) раби не визнавалися суб'єктами права;

4) норми права охороняли приватну власність і передбачали тяжкі покарання за замах на власність можновладців та їхніх слуг;

Сторінка 21:

Стародавні держави на території Північного Причорномор'я

21

5) не було чіткого формулювання складу злочинів, панувало суддівське свавілля.