§ 2. Судочинство

Судочинство на українських землях відповідало становому устрою суспільства. Для нього характерними були залежність судових органів від адміністрації або їх повне злиття з апаратом влади.

Для представників вищих верств існував "суд рівних". Магнати і родовита знать розв'язували справи відповідної належності у сеймовому і королівському судах. Шляхта підлягала юрисдикції створюваних нею ж повітових шляхетських судових органів — земських судів, що розглядали кримінальні та цивільні справи, виконували також функції нотаріату. Земський суд складався з судді, підсудка та писаря, які обиралися на шляхетських сеймиках. Судді обіймали свої посади довічно. Сесії земських судів збиралися тричі на рік. У своїй роботі ці суди керувалися статутами Великого князівства Литовського 1529, 1566 і 1588 рр. Апеляційними інстанціями для них були Коронний і Литовський трибунали.

Помітна роль у здійсненні правосуддя належала возному судовому виконавцеві. Його призначав воєвода за поданням земського суду і шляхти. У кожному повіті було кілька возних, головного з них іменували генералом. За дорученням земського суду або на прохання заінтересованих осіб возний оглядав місце злочину, визначав розміри

Сторінка 144:

144

Лекція 6

шкоди чи збитків, тяжкість заподіяного поранення. У разі необхідності доставляв відповідача до суду, вводив у володіння землею, фіксував публічно-правові дії приватних осіб тощо.

Повітовими судами для шляхти і посполитих були також міські (гродські або замкові) суди. Головними суддями в них виступали керівники місцевої адміністрації — воєводи і старости. Міські суди поділялися на вищі та нижчі. До вищих судів входили головні судді та представники місцевих феодалів. Нижчі складалися з намісника головного судді, шляхтича та писаря. Засідання цих судів (рочки гродські) тривали два тижні, починаючи з першого дня кожного місяця. Тут розглядалися найтяжчі злочини, справи про повернення невільної челяді й залежних селян, а також забезпечувалося виконання вироків і рішень інших судів.

Вищою апеляційною інстанцією був коронний трибунал. У Люблінському трибуналі спочатку розглядались справи судів Руського та Белзького воєводств, а з 1589 р. — Волинського, Брацлавського та Київського. Існували ще й інші спеціальні судово-адміністративні органи, зокрема, підкоморський суд, який розглядав суперечки про межі земельних володінь феодалів, встановлював межові знаки. Справи в ньому розглядав суддя — підкоморій.

Роль центру судово-адміністративного життя кожного повіту відігравала канцелярія. Тут оформляли всі майнові угоди, приносилась присяга, подавали заяви про вчинені злочини, припроваджували підозрюваних у вчиненні злочинів. У повітових судових установах Волині, Брацлавщини й Київщини використовувалась руська, тобто українська, мова (але у міста, що були центрами воєводств, належало направляти документи, написані польською мовою).

На українських землях існувало два види церковних судів: духовний і доменіальний. Духовні суди розглядали справи про порушення догм християнської віри, церковних обрядів, про розірвання шлюбу, подрркню невірність, майнові суперечки між подружжям, справи про спадщину тощо. Доменіальний суд розглядав різні цивільні й кримінальну справи підвладних церкві людей (переважно селян, що жили на церковних землях). Аналогічними правами наділялися монастирські суди. Судові функції в церковних судах виконували протопопи, єпископи і консисторський суд митрополита.

Стосовно населення королівських та приватновласницьких міст судові обов'язки здійснювали призначувані їх власниками судді-

У самоврядних містах роль суддів виконували магістрати і ратуші. У магістратських судах цивільні справи розглядала рада на чолі з бурмистром, а кримінальні — лава на чолі з війтом. Найтяжчі кри-

Сторінка 144:

144

Лекція 6

шкоди чи збитків, тяжкість заподіяного поранення. У разі необхідності доставляв відповідача до суду, вводив у володіння землею, фіксував публічно-правові дії приватних осіб тощо.

Повітовими судами для шляхти і посполитих були також міські (гродські або замкові) суди. Головними суддями в них виступали керівники місцевої адміністрації — воєводи і старости. Міські суди поділялися на вищі та нижчі. До вищих судів входили головні судді та представники місцевих феодалів. Нижчі складалися з намісника головного судді, шляхтича та писаря. Засідання цих судів (рочки гродські) тривали два тижні, починаючи з першого дня кожного місяця. Тут розглядалися найтяжчі злочини, справи про повернення невільної челяді й залежних селян, а також забезпечувалося виконання вироків і рішень інших судів.

Вищою апеляційною інстанцією був коронний трибунал. У Люблінському трибуналі спочатку розглядались справи судів Руського та Белзького воєводств, а з 1589 р. — Волинського, Брацлавського та Київського. Існували ще й інші спеціальні судово-адміністративні органи, зокрема, підкоморський суд, який розглядав суперечки про межі земельних володінь феодалів, встановлював межові знаки. Справи в ньому розглядав суддя — підкоморій.

Роль центру судово-адміністративного життя кожного повіту відігравала канцелярія. Тут оформляли всі майнові угоди, приносилась присяга, подавали заяви про вчинені злочини, припроваджували підозрюваних у вчиненні злочинів. У повітових судових установах Волині, Брацлавщини й Київщини використовувалась руська, тобто українська, мова (але у міста, що були центрами воєводств, належало направляти документи, написані польською мовою).

На українських землях існувало два види церковних судів: духовний і доменіальний. Духовні суди розглядали справи про порушення догм християнської віри, церковних обрядів, про розірвання шлюбу, подрркню невірність, майнові суперечки між подружжям, справи про спадщину тощо. Доменіальний суд розглядав різні цивільні й кримінальну справи підвладних церкві людей (переважно селян, що жили на церковних землях). Аналогічними правами наділялися монастирські суди. Судові функції в церковних судах виконували протопопи, єпископи і консисторський суд митрополита.

Стосовно населення королівських та приватновласницьких міст судові обов'язки здійснювали призначувані їх власниками судді-

У самоврядних містах роль суддів виконували магістрати і ратуші. У магістратських судах цивільні справи розглядала рада на чолі з бурмистром, а кримінальні — лава на чолі з війтом. Найтяжчі кри-

Сторінка 145:

Правове становище України у складі Речі Посполитої

145

міняльні справи розглядала магістратська рада разом з міським старостою. В ратушах судові справи розглядали війт або бурмистр під головуванням міського старости чи іншого урядовця. Засідання цих судових органів відбувалися двічі на тиждень. їх ухвали можна було оскаржити намісникові воєводи.

У містах діяли й інші суди, зокрема поточні та виложені, а також цехові. Поточний суд, до якого входили заступник війта, чотири бурмистри, кілька радців та лавників, звичайно скликався на третій день після подання позивачем скарги. Часто тут вирішувалися суперечки між феодалами та міщанами. Виложений суд (скликався тричі на рік, кожна сесія тривала два тижні) працював під керівництвом війта. У ньому улагоджувалися майнові суперечки, розглядалися важливі економічні питання, що стосувались усього населення міста, а також кримінальні й цивільні справи.

У цехових судах правував цехмістер. Цьому правничому органові були підсудні дрібні справи між цеховими людьми, що виникали у процесі виробничої діяльності. Цехмістер, залежно від ступеня провинності порушника, міг накласти на нього грошовий штраф, на короткий час позбавити його свободи, виключити з цеху. Водночас надавалась можливість оскаржити рішення цехового майстра загальним зборам членів цеху.

Стосовно залежних селян магнати і шляхта мали у своєму розпорядженні вотчинні суди, де власники живих душ самі чинили правосуддя або доручали цю функцію управителям і державцям своїх маєтків. Справи розглядалися на основі місцевих звичаїв або відповідно до волі власника землі. Найпоширенішими були тілесні покарання і грошові штрафи.

На королівських землях України тривалий час зберігалися громадські (копні) суди, що були органами сільського сходу. З посиленням феодальної залежності селян і юридичним оформленням кріпацтва (Третій Литовський статут) коло справ, що розглядалися в копних судах, поступово звузилось.

Відмінною від інших була судова система, що сформувалася в Запорозькій Січі. Функції суддів у січовому товаристві виконували практично всі представники старшини, але різною мірою і відповідно до своїх основних посадових обов'язків. У найважливіших випадках справа виносилася на суд всього коша, а його рішення фіксувалися в документах.

Кошовий отаман вважався вищим судовим органом у справах військової старшини та паланкових полковників. Однак з часом (се-

10 — 3-1237

Сторінка 146:

146

Лекція 6

редина XVII ст.) він почав відігравати роль вищої апеляційної інстанції.

Основні функції щодо здійснення правосуддя покладалися на військового суддю. Він виступав охоронцем старожитніх звичаїв та порядків, на яких грунтувався весь устрій січового життя. У своїх рішеннях військовий суддя керувався звичаєвим правом козаків і традиціями, занесеними в Запоріжжя зі всієї України. Головний обов'язок військового судді полягав у тому, щоб судити винних швидко і неупереджено. Військовий суддя розглядав кримінальні та цивільні справи, але найбільш складні й значущі він передавав для остаточного розв'язання кошовому отаманові або військовій раді.

Судові повноваження інших представників військової старшини зводилися до виконання окремих доручень. Так, військовий писар періодично доповідав присуд старшини на раді й оповіщав учасників процесу. Військовий осавул здійснював слідство, стежив за виконанням вироків, розглядав на місці дрібні скарги. Військовий довбиш був помічником осавула і приставом під час екзекуцій. Курінні отамани часто виконували роль суддів у своїх куренях. Паланковий полковник у багатьох випадках, за відсутністю в паланці січової старшини, також виконував обов'язки судді-