§ 1. Суспільно-економічний розвиток

Сторінка 429:

Радянська державність та право в Україні (1945—1991 pp.)

429

голови Комітету в справах мистецтв, голови Комітету в справах культурно-освітніх установ, начальника управління в справах вищої школи. В наступні роки склад Ради Міністрів дещо змінювався.

Поряд із цим відбувалася перебудова союзних і союзно-республіканських міністерств у напрямі максимального додержання галузевого принципу і централізації державного апарату. Водночас допускались елементи дублювання в роботі різних міністерств і відомств. Ради міністрів республік не звітували про свою діяльність перед Верховними Радами. Демократичний потенціал Конституції 1937 р. використовувався в мінімальній мірі. Роль представницьких органів у державному будівництві мала другорядне значення.

Продовжувався екстенсивний шлях розвитку української економіки та нищівне використання її природних ресурсів за вказівками центру. Так, у 1956 р. Україна за рівнем виробництва (чавуну, сталі, прокату, вугілля тощо) випередила такі країни Європи, як ФРН, Франція, Італія, але значно поступалась життєвим рівнем населення.

Деякі позитивні зміни в діяльності державного апарату України відбулися після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 p.), у період "хрущов-ської відлиги", коли поряд з розвінчуванням культу особи Сталіна наголошувалося на підвищенні ролі Рад і населення у державних справах.

У цей період відбувся перерозподіл компетенції між союзними і республіканськими органами на користь останніх. Відповідно до Закону від 11 лютого 1957 р. республікам було надано право вирішувати деякі господарські та соціально-культурні питання: в галузі будівництва, землекористування, адміністративно-територіального поділу. Поряд із цим були розширені права союзних республік у бюджетній сфері та в законодавчій діяльності.

У 1953—1956 pp. в Україні з союзного в республіканське підпорядкування перейшло близько 10 тисяч підприємств і організацій, у тому числі ряд вищих і середніх учбових закладів.

Радою Міністрів республіки було вжито заходів щодо скорочення держапарату. У 1955 р. на підприємствах, у міністерствах та відомствах України було скорочено понад 61 тисячу посад адміністративно-управлінського апарату, впорядковано зарплату працівників різних галузей. Постановою від 3 травня 1956 р. в центральному апараті Міністерства фінансів утворено контрольно-ревізійне управління, якому підпорядковувалися контрольно-ревізійні апарати в областях і містах.

У першій половиш 1957 р. керівництво народним господарством і соціально-культурним будівництвом здійснювали 32 міністерства.

Сторінка 430:

430

Лекція 17

У наступні роки міністерства, державні комісії та інші центральні відомства України, як і Союзу PCP в цілому, неодноразово перебудовувалися.

На початку семирічки управління промисловістю й будівництвом здійснювалося на підставі Закону "Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом" від 10 травня 1957 р. за територіальним принципом на основі економічних адміністративних районів. У кожному такому районі були створені ради народного господарства (раднаргоспи), що підпорядковувалися безпосередньо радам міністрів союзних республік. Це була спроба подолання труднощів у керівництві промисловістю і будівництвом, а також ліквідації відомчих бар'єрів між підприємствами. Система діяла близько восьми років, однак згодом стало очевидним, що відмова від галузевого принципу управління промисловістю і перехід до територіального, на основі економічних районів, себе не виправдовує.

Відповідно до загальносоюзного закону 1965 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон "Про зміну органів управління УРСР", згідно з яким замість ліквідованої Ради народного господарства в УРСР знову створювалося дев'ять союзно-республіканських промислових міністерств і Міністерство місцевої промисловості, а також відповідні державні комітети.

З 1966 р. на промислових підприємствах впроваджувалася нова система планування та економічного стимулювання, госпрозрахунок.

Але ці та подальші перебудови органів управління не давали стійких позитивних змін в розвитку економіки. Причина цього полягала не тільки в неправильній структурі органів планування й управління, а й у тому, що не спрацьовував соціалістичний принцип матеріальної зацікавленості колективу і кожного працівника у поліпшенні загальних результатів діяльності підприємства.

* § 3. Місцеві органи влади й управління

У післявоєнний період Ради депутатів трудящих формально знову стали єдиними органами державної влади на місцях. Було скасовано надзвичайні повноваження військових властей та органів державного комітету оборони СРСР.

На виборах, що відбулися 21 грудня 1947 р., до місцевих Рад було обрано 307 тисяч 361 депутат (31,81 відсотка комуністів та 68,19 відсотка безпартійних).

Сторінка 431:

Радянська державність та право в Україні (1945—1991 pp.)

431

Відповідно до адміністративно-територіального поділу України було обрано 25 обласних, 750 районних, 258 міських і 465 селищних Рад депутатів трудящих.

Збільшувалася кількість постійних і тимчасових комісій місцевих Рад. Почали діяти масові самодіяльні організації населення, зокрема, сільські, вуличні, будинкові комітети, батьківські комітети у школах, народні дрркини, товариські суди, органи народного контролю. В діяльності цих формувань було багато формалізму, але в цілому вони сприяли зміцненню законності та правопорядку.

Розширенню компетенції і бюджетно-фінансових прав місцевих органів сприяла, зокрема, постанова Президії Верховної Ради "Про передачу деяких питань адміністративно-територіального поділу на вирішення виконавчих комітетів обласних Рад депутатів трудящих" (1956 p.).

У 1962—1963 pp. до відання місцевих Рад було передано підприємства побутового обслуговування населення, а також значну частину житлово-комунального фонду.

Ряд повноважень було передано місцевим Рядам постановою ЦК КПУ і Ради Міністрів У PCP "Про передачу додатково на вирішення виконкомів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад депутатів трудящих, міністерств і керівників відомств УРСР питань господарського і культурного будівництва" від 30 листопада 1965 p., зокрема: встановлення обсягу будівельно-монтажних робіт, здійснюваних за рахунок нецентралізованих джерел фінансування, прийняття рішень про благоустрій житлових будинків, розширення кількості шкіл і культурних закладів, затвердження цін на всі вироби, що виготовлені на індивідуальні замовлення населення та ін.

У 1963 —1964 pp. місцеві ради було поділено на промислові та сільські, що негативно позначилося на їх діяльності. Невдовзі це рішення було скасовано, але серйозні недоліки, насамперед в організаційній роботі, продовжували накопичуватись. Порушувалися строки проведення сесій, багато хто з депутатів не звітував про свою діяльність перед виборцями. Фактично роботу місцевих рад дублювали відповідні відділи партійних комітетів. Продовжувалася розпочата ще в 30-ті роки практика прийняття спільних постанов партійних комітетів та місцевих органів державної влади. Виникало питання про нормативне значення таких постанов. Не було чітко визначено, які саме органи (партійні чи радянські) несуть відповідальність за їх виконання.