§ 6. Цивільне право

У литовсько-руському праві оформились і були грунтовно врегульовані інститути власності, договірне та зобов'язальне право, користування чужими речами, заставне право тощо. Одна з головних засад права полягала в закріпленні феодальної власності на землю, первинною формою якої було "феодальне держання": князь роздавав землю своїм васалам за умови несення ними слркби, а основним обов'язком васала була його явка за першою вимогою господаря "конно, збройне і оружно". Феодали, які відмовлялися йти в похід, каралися конфіскацією маєтків.

Сторінка 121:

Литовсько-Руська держава

121

Феодальна земельна власність формувалася на основі розпаду общинної власності, -захоплення общинних земель або освоєння пусток. Одним із видів такої власності були так звані данини або держання — земельні пожалування князя своїм васалам з умовою служби, що надавалися тимчасово або довічно. Згодом феодали домоглися від князя грамот на передання земель у вотчину, тобто у спадкове володіння. Були ще успадковані чи куплені землі, власник яких мав право розпоряджатися ними на свій розсуд. З метою запобігання розпаду та роздрібненості феодальних володінь статути обмежували свободу розпорядження власністю, зокрема щодо заповідання та дарування землі.

Застосовуючи рецепцію римського права, статути врегульовували сервітутне право — право користування чужим майном, зокрема, чужим лісом (брати дрова на паливо, збирати гриби та ягоди, полювати), право використовувати сіножаті, пасовиська, водопої тощо. Водночас власнику чи утримувачу землі можна було заборонити змінювати русло річки, будувати греблі, мости, млини, якщо це могло якось зашкодити сусідам.

У галузі зобов'язального права помітно вирізнявся такий його елемент, як договори. Незважаючи на те, що всі вони укладались у письмовій формі, іноді ще вимагались реєстрація їх у суді або укладення в присутності свідків. Найпоширенішими були договори позички, купівлі-продажу, найму. Подальшого розвитку набуло заставне право, добре відоме ще з часів Давньоруської держави. Так само, як і в "Руській Правді" та інших джерелах княжої доби, застава існувала для забезпечення виконання договору. Заставлене нерухоме майно переходило у володіння кредитора. Водночас закон стояв на сторожі майна власника, застерігаючи, що навіть у випадку несплати боргу лихвар чи інший кредитор не мав права продати закладене майно. Він повинен надати час і можливість боржникові викупити свою власність і повернути борг.

§ 7. Шлюбно-сімейне та спадкове право

Ця галузь права була найбільш консервативною. У дохристиянські часи основною формою шлюбу було викрадення нареченої. Вона зберігалася тривалий час, хоч різні закони передбачали за це покарання. Законним вважався шлюб, оформлений через вінчання в церкві. Спочатку вимагалося, щоб на шлюб був дозвіл князя або когось з місцевих правителів. Зрозуміло, що це обмежувало інтереси шляхти, панів, ображало їхню гідність. Тому в 1447 р. це правило було скасовано.

Сторінка 122:

122

Лекція 5

31 артикул (III розділ) Другого Литовського статуту забороняв насильно віддавати заміж панянок, княгинь, дівчат і вдів, обов'язково враховувати волю і бажання тих, хто брав шлюб.

Встановлювався принцип спільності майна подружжя. Відповідні артикули статутів регулювали правове становище посагу дружини. У свою чергу, чоловік повинен був записати на користь дружини частину свого майна, так зване "віно", яке після смерті чоловіка переходило у власність дружини. Якщо шляхтич одружувався з простою жінкою, то після одруження вона та її діти також ставали шляхтичами. Якщо жінка вдруге виходила заміж за простолюдина, вона втрачала шляхетство.

Звичайно, правовий статус дрркини був нижчий від чоловіка, однак норми права в багатьох випадках захищали інтереси жінки та дітей. У литовсько-руське законодавство перейшли давньоруські норми, що передбачали відповідальність жінки за борги чоловіка. Більше того, чоловікам надавалось право віддавати своїх дрркин або дітей кредиторам для відробітку боргу. Батьки мали право карати своїх дітей за непослух.

Успадкування майна відбувалося за законом і за заповітом, причому, на відміну від "Руської Правди", дочки успадковували майно нарівні з синами. Вдова отримувала довічне утримання, що після неї переходило дітям. Як зазначено в 32 артикулі (III розділ), батько міг заповісти свій маєток і майно дітям лише з доброї волі, а не за примусом.