§ 3. Утворення Союзу pcp і подальше обмеження суверенітету усрр

З моменту свого проголошення радянська республіка в Україні була складовою частиною єдиного радянського комплексу на терені колишньої Російської імперії. Так, щойно утворена в Харкові радянська УНР проголосила себе "федеративною частиною російської Республіки", а другий радянський уряд в Україні — Тимчасовий робітничо-селянський — у січні 1919 р. висловився за об'єднання з РСФРР на основі "соціалістичної федерації". Всеукрревком (третій радянський уряд в Україні) 27 січня 1920 р. прийняв ухвалу про об'єднання зусиль УСРР і РСФРР у сфері державного управління найважливішими галузями народного господарства з єдиного центру — Москви. Це рішення було підтверджене постановою IV Всеукраїнського з'їзду Рад, якою декларувалась самостійність республіки і стверджувалось її членство в радянській федерації.

Підсумком процесу, що мав закріпити радянську владу в Україні, став укладений 28 грудня 1920 р. між УСРР і РСФРР союзний робітничо-селянський договір. Стаття І цього документу встановлювала, що РСФРР і УСРР вступають у військовий і господарський союз, для чого об'єднують народні комісаріати обох республік: військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфів, Вищу раду народного господарства. Таким чином, найважливіші сфери державного управління було визнано спільними для обох республік і передано під керівництво уряду РСФРР. Об'єднані комісаріати тепер здійснювали свої функції в Україні через своїх уповноважених, що їх надсилала Москва за формальним погодженням кандидатур з ВУЦВК. Ці уповноважені входили до складу Раднаркому УСРР на правах народних комісарів.

Проте Москві підпорядковувалися не тільки українські комісаріати, що ставали об'єднаними, а й окремі господарські структури. Так, Центральне управління вугільної промисловості Донбасу, що раніше було у віданні Української Ради народного господарства, передавалось безпосередньо Головному паливному комітетові РСФРР. Були підпорядковані відповідним органам державного управління Росії великі українські трести — "Хімвугілля", "Південсталь", "Сільмаштрест" та інші. Це призвело до того, що на кінець 1922 p. у віданні уряду України залишилось близько 7 відсотків підприємств, як правило, місцевої та кустарної промисловості. Було централізовано управління шляхами сполучення, зв'язком, торговим флотом тощо.

Сторінка 316:

316 Лекція 13 Цей процес обумовив тісне об'єднання фінансів та органів управління ними, єдність бюджетів, податкової та грошової систем. Крім того, уряд України фактично відмовився від ведення власної зовнішньої політики, передавши функції відповідному наркомату Російської Федерації договором від 22 лютого 1922 р. Істотною ознакою єдиного державного організму є наявність спільного громадянства. Показовим у врегулюванні взаємостосунків цієї сфери став декрет ВУЦВК від 28 березня 1922 p., яким проголошувалося, що "громадяни РСФРР та інших Радянських соціалістичних республік мають в межах УСРР рівні з українськими громадянами права та обов'язки". Фактично це було визнанням єдиного спільного громадянства на тій частині території колишньої Російської імперії, де до влади прийшли більшовики. Ці процеси небезпідставно кваліфікувалися частиною радянсько-партійної номенклатури, що намагалася зберегти за собою хоч якесь право впливу на події в республіці, як "знеособлення УСРР", "порушення її суверенітету", "випаровування суверенітету", "звуження прав українського уряду" тощо. УСРР все більше і більше перетворювалась на квазі-державу. Процес "знеособлення УСРР" пішов ще стрімкіше після ЗО грудня 1922 p., коли X Всеросійський з'їзд Рад (проголошений І Всесоюзним з'їздом Рад) прийняв Декларацію про утворення СРСР та Союзний договір. Ці два документи були піддані гострій критиці делегаціями республік і на з'їзді затверджені лише в основному. Юридичне оформлення союз отримав лише після прийняття Конституції СРСР на Всесоюзному з'їзді Рад 31 січня 1924 р. Згідно з цією Конституцією, найважливіші галузі державного і господарського управління, передбачені договором від 28 грудня 1920 p., а також дипломатичні справи, повністю належали загальносоюзній владі, керівними органами виступали централізовані об'єднані комісаріати, що разом з союзно-республіканськими утворювали уряд Союзу PCP. Компетенція республік реалізовувалася через місцеві (включаючи республіканські) комісаріати: внутрішніх справ, землеробства, освіти, юстиції, соціального забезпечення, охорони здоров'я. Про звуження прав республік і подальшу централізацію СРСР свідчило утворення в грудні 1929 р. Народного комісаріату земельних справ СРСР, у червні 1933 р. — Прокуратури Союзу PCP, у липні 1934 р. — Народного комісаріату внутрішніх справ тощо. Функції центральних органів цих галузей тепер належали Москві.

Сторінка 317:

Радянська державність в Україні 1920—30-х рр. 317 § 4. Центральні органи влади УСРР На основі Конституцій 1919 і 1929 рр. найвищими органами влади в Україні були: — Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоно-армійських депутатів; — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет рад; — Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету; — Рада Народних Комісарів УСРР. Цим органам належала вся повнота верховної влади в республіці, найвищі права державного керівництва. Вони мали виняткове право видавати декрети і постанови як акти найвищої юридичної сили, через які здійснювалась воля правлячої, а з часом і єдиної політичної партії, що, фактично, забезпечувало диктатуру партії більшовиків. Розмежування законодавчих і виконавчих функцій між органами найвищої влади першими радянськими конституціями не передбачалось. Органом верховної державної влади і найвищим представницьким органом в Україні був Всеукраїнський з'їзд Рад (ст. 10 Конституції 1919 р., ст. 22 Конституції 1929 р.), який відбувався один раз на рік згідно з Конституцією 1919 р. і один раз на два роки згідно з Конституцією 1929 р. Надзвичайний з'їзд міг бути скликаний рішенням ВУЦВК, або на вимоги рад і з'їздів рад місцевостей, де проживало не менше однієї третини громадян України, які мали виборчі права. Делегати Всеукраїнського з'їзду Рад, згідно з Конституцією 1929 р., обиралися місцевими з'їздами рад за нормою: від міських і селищних рад — один делегат від 10 тисяч виборців, а від сільських — один делегат від 50 тисяч виборців, чим, власне, забезпечувалася диктатура певного класу. Якісний склад делегатів з'їзду свідчить, що диктатура класу (пролетаріату) зводилась до диктатури партії. Так, якщо з 1050 учасників V Всеукраїнського з'їзду Рад (лютий—березень 1921 р.) 13 депутатів ще представляли інші, крім правлячої, партії (делегатів-комуністів було 851 чоловік), то починаючи з VII Всеукраїнського з'їзду (грудень 1922 р.) серед делегатів — тільки комуністи і безпартійні (з 829 депутатів 739 — комуністи). Своє представництво в органі верховної влади правляча партія збільшила за неповних два роки з 81 відсотка до майже 90 відсотків. Винятковою компетенцією з'їзду було затвердження змін і доповнень до Конституції УСРР і Конституції Молдавської Автономної СРР (утворена в 1924 р. і перебувала в складі УСРР до 1940 р.), зміни кордонів УСРР, вибори ВУЦВК і представників України до органів

Сторінка 318:

318

Лекція 13

верховної влади Союзу PCP. Всеукраїнський з'їзд Рад вирішував також найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики, господарського, культурного і суспільно-політичного життя, але в межах, що визначалися директивами правлячої партії та не стосувалися компетенції Союзу PCP.

Постійно діючим органом Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, тобто найвищим законодавчим, розпорядчим, виконавчим і контролюючим органом влади в період між з'їздами був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет. ВУЦВК обирав зі свого складу Президію. Здійснюючи верховну владу між з'їздами, ВУЦВК періодично збирався на сесії: згідно з Конституцією 1919 р. — один раз на два місяці; тричі на рік — згідно з Конституцією 1929 р. Могли скликатися позачергові, надзвичайні сесії — за поданням Раднаркому або не менш як однієї третини складу ВУЦВК.

Відповідно до Конституції 1929 р. на сесії ВУЦВК виносились такі питання: загальне керівництво в усіх галузях державного, господарчого і культурного будівництва, затвердження бюджету і планів розвитку народного господарства України, проектів кодексів законів, а також усіх законодавчих актів, що на основі партійних директив визначали загальні норми політичного, економічного та культурного життя УСРР.

Вищим органом виконавчої та розпорядчої влади України за Конституцією 1919 р. (ст. 26) була Рада Народних Комісарів VCPP. Положенням про Раднарком УСРР від 12 жовтня 1924 р. вперше визначався склад уряду: голова РНК, його заступники, наркоми (землеробства, фінансів, внутрішньої торгівлі, праці, внутрішніх справ, юстиції та прокуратури республіки, робітничо-селянської інспекції, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення), голова Вищої Ради народного господарства, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР. Раднарком України повинен був звітувати перед ВУЦВК, його Президією, союзними органами. З утворенням СРСР склалась своєрідна система галузевого управління у всіх союзних республіках, в тому числі УС?Р, характерною ознакою якої був поділ наркоматів Союзу PCP на дві групи: загальносоюзні (злиті) — єдині для всього Союзу і директивні (об'єднані), органами яких у союзних республіках були однойменні наркомати. До загальносоюзних (злитих) належали наркомати закордонних справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфів; до директивних — Вища Рада народного господарства, наркомати праці, фінансів, продовольства, робітничо-селянської інспекції. Суто республіканськими залишались наркомати

Сторінка 319:

Радянська державність в Україні 1920—30-х pp.

319

земельних справ (до 1929 p.), охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, внутрішніх справ (до 1934 p.), юстиції.

Така структура органів управління народним господарством союзної республіки свідчить про посилення процесів централізації. Особлива роль у системі управління належала загальносоюзним наркоматам, які в республіках мали неподільну й необмежену владу. Надійними провідниками розпоряджень центру на місцях були також директивні наркомати.

Прийняту в 1937 р. Конституцію VPCP (згідно з нею назва держави змінилася з Української Соціалістичної Радянської Республіки на Українську Радянську Соціалістичну Республіку) було створено відповідно до Конституції СРСР 1936 p., що й обумовило уніфікацію вищих органів державної влади союзних республік, фактично до розпаду в 1991 р. Союзу PCP.

Вищим органом державної влади УРСР стала Верховна Рада, яку обирали громадяни України на 4 роки. Це був єдиний законодавчий орган в країні. Верховній Раді належали всі права, які мала республіка: прийняття Конституції УРСР, встановлення адміністративно-територіального поділу республіки, видання законів, охорона державного порядку і прав громадян, затвердження народногосподарського плану і бюджету республіки.

Верховна Рада УРСР обирала Президію — постійно діючий колегіальний орган у складі голови, його заступників, секретаря та членів. Президії надавались такі повноваження: скасовування рішень Раднар-кому УРСР, рішень і розпоряджень обласних рад депутатів трудящих, звільнення з посад і призначення наркомів УРСР (в період між сесіями Верховної Ради). Компетенцією Президії Верховної Ради стало також надання прав громадянства, почесних звань, помилування громадян після судових ухвал. Слід зазначити, що всім більш-менш важливим актам вищезгаданих органів державної влади передували рішення відповідних партійних структур, які не тільки контролювали, а й часто заміщали державні органи, фактично здійснюючи їх функції.

Рада Народних Комісарів УРСР утворювалась Верховною Радою і була найвищим розпорядчим і виконавчим органом республіки. Рад-нарком мав право видавати постанови і розпорядження на основі та на виконання законів СРСР і У PCP, постанов і розпоряджень Ради Народних Комісарів СРСР і контролювати їх виконання.

Сторінка 320:

320

Лекція ІЗ