10.2. Основні напрями розвитку страхування з тимчасової втрати працездатності

Протягом останніх років Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (надалі Фонд) повністю виконує усі функції, які покладені на нього чинними законодавством. Аналіз роботи Фонду свідчить про стабільність створеної в Україні системи соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, її спроможність протистояти наслідкам фінансової кризи, гарантованість надання Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності матеріального забезпечення і соціальних послуг застрахо­ваним особам та членам їх сімей.

Водночас у соціальному страхування з тимчасової втрати працездатної є певні проблеми, які потрібно оперативно вирішувати з метою підвищення якості та ефективності страхування населення. Серед основних проблем соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є:

1. Зловживання при видачі та продовженні листків непрацездатності. Найбільші витрати бюджету Фонду припадають на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності. Контроль за використанням коштів Фонду – є основною функцією всіх підрозділів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Тому удосконалення організації контролю за обґрунтованістю видачі та продовженням листків непрацездатності дасть можливість зменшити кількість зловживань та підвищити ефективність використання коштів Фонду.

Основними напрямами підвищення організації контролю за видачею та продовженням листків непрацездатності є:

- запровадження щотижневого моніторингу видачі та продовження листків непрацездатності, а також розробки порядку надання інформації про кількість виданих та продовжених листків непрацездатності. Очікувані результати такого моніторингу – це і постійний контроль за виданими листками непрацездатності щоденно за кожним відділенням, за кожним лікарем. Це дасть можливість посилити контроль за обґрунтованістю видачі листків непрацездатності на рівні заввідділенням, на рівні заступника головного лікаря та головного лікаря;

- запровадження та ведення єдиного реєстру виданих листків непрацездатності, тобто захищеної корпоративної комп’ютерної мережі для ведення реєстру виданих листків непрацездатності. Це дозволить через захищені канали зв’язку, відповідно до законодавства у сфері телекомунікацій та захисту інформації, отримувати від закладів охорони здоров’я конфіденційну інформацію про видані листки непрацездатності застрахованим особам та проводити фахівцями Фонду оперативні перевірки в день видачі листків непрацездатності. Доступ до цього реєстру будуть мати лише фахівці з вищою медичною освітою закладів охорони здоров’я, Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності, Міністерства охорони здоров’я;

- відновлення звітності про причини тимчасової непрацездатності як державної статистичної звітності. Відновлення зазначеної звітності або її аналогу на державному рівні є вкрай необхідним та актуальним, тому що на сьогодні на державному рівні відсутня інформація щодо захворюваності працюючого населення, показників втрат робочого часу у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, причин тимчасової непрацездатності працюючих. Відсутність цих даних не дозволяє ефективно використовувати кошти Фонду для проведення реабілітаційного і санаторно-курортного лікування та оздоровлення працюючих. Планування заходів щодо профілактики захворюваності могло б бути ефективнішим за можливості проаналізувати вплив санаторно-курортного лікування на динаміку тимчасової непрацездатності в залежності від причин захворюваності застрахованих осіб. Для відображення даних щодо кількості календарних днів тимчасової непрацездатності, кількості випадків тимчасової непрацездатності необхідно відновити статистичну звітність за формою 23-ТН "Звіт про причини тимчасової непрацездатності" з опрацюванням інформації безпосередньо в закладах охорони здоров’я.

Недосконала система організації нарахування та виплати допомоги при народженні дитини. Держава гарантує громадянам допомогу при народженні дитини незалежно від їх соціального становища та зайнятості. Водночас законодавчо закріплена система призначення та виплати допомоги при народженні дитини страхувальниками - роботодавцями фактично малоспроможна забезпечити повноцінний контроль за її призначенням, своєчасною виплатою та подальшим цільовим використанням, що, в кінцевому результаті, ускладнює реалізацію громадянами гарантованого державою права на отримання допомоги. Значне підвищення з 1 квітня 2005 року розміру допомоги при народженні дитини - до 22,6 прожиткових мінімумів для дітей віком до шести років, було спрямоване на стимулювання народжуваності в країні. При цьому визначення розміру допомоги, за відсутності економічно обґрунтованих розрахунків витрат сім'ї, зумовлених народженням дитини, надає можливість коригувати його залежно від можливостей державного бюджету, а не реальних потреб у створенні належних умов для забезпечення повноцінного утримання дитини. З підвищенням розміру допомоги при народженні дитини Урядом визначено мету її надання - створення належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини. Відсутність переліку таких умов спричиняє суб'єктивне встановлення підстав для припинення виплати допомоги та обмежує безпосередньо право дитини. На сьогодні майже 72% обсягів виплат допомоги при народженні дитини здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у тому числі 98 %. страхувальниками-роботодавцями, 2 % - робочими органами відділень Фонду. При цьому законодавче покладання на громадський орган - Комісію (уповноваженого) із соціального страхування вирішення питань з надання допомоги застрахованим особам (призначення, виплата, контроль) без жодного важелю впливу на її діяльність, призводить до несвоєчасного отримання допомоги при народженні дитини або взагалі відмови у її призначенні та виплаті, приховування страхувальниками фактів її невиплати. Діюча система контролю за дотриманням прав і гарантій застрахованих осіб неефективна та за відсутності звернень застрахованих осіб або планових перевірок Держнаглядпраці щодо дотримання законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, унеможливлює виявлення порушень. Фінансові санкції до страхувальників застосовуються лише у випадку ухилення ними від реєстрації у Фонді, несвоєчасної і неповної сплати страхових внесків, що впливає, в першу чергу, на наповнення бюджету Фонду, і ніяким чином не спрямовано на забезпечення належного надання роботодавцями застрахованим особам допомог. Як наслідок, у разі відмови від призначення і виплати роботодавцем допомоги при народженні дитини застрахованим особам, за умов зведення повноважень Фонду з цього питання до рекомендаційних, застрахована особа може захистити своє право лише в судовому порядку.

З метою удосконалення порядку нарахування та виплати допомоги при народженні дитини слід:

- прив’язати розмір допомоги при народженні дитини до розміру прожиткового мінімуму. При зміні розміру прожиткового мінімуму автоматично буде підвищуватися і розмір допомоги, а не залежати від бажань діючого керівництва;

- розробити конкретні норми, які б дали реально оцінити суму витрат, що витрачається батьками при вихованні дітей;

- більш жорстко регулювати порядок виплату розміру допомоги при народженні дитини. Слід внести зміни в законодавство щодо відповідальності за порушення порядку нарахування та строків виплати допомоги при народженні дитини.

Низький рівень фінансування оздоровчих заходів Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Незадовільні умови праці, недостатнє фінансування системи охорони здоров'я, несприятлива екологічна ситуація ведуть до погіршення здоров’я населення України. За статистичними даними, показник умовного здоров’я населення знизився з 62,6 % у 1990 році до 26,1 відсотка у 2006. Як відомо, одним із засобів збереження й відновлення  здоров’я є санаторно-курортне лікування та оздоровлення. Забезпечення оздоровлення застрахованих осіб та членів їх сімей покладено на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. З кожним роком фінансування оздоровчих заходів Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності поступово збільшується, проте ефективність використання цих коштів поки що низька. Діюча система оздоровлення за рахунок коштів Фонду  соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є неефективною та неспроможна забезпечити реалізацію застрахованими особами права на санаторно-курортне лікування та оздоровлення відповідно до потреби. Виходячи з обсягу коштів, які щорічно спрямовуються Фондом на санаторно-курортне лікування, застрахована особа може отримати путівку один раз на 50 років, тобто, більшість застрахованих осіб не мають можливості отримати путівку протягом працездатного віку. Темпи зростання видатків Фонду на оздоровчі заходи неспівставні з темпами зростання цін на путівки. Реформування економіки України призвело до зміни організаційно-правових форм власності санаторно-курортних закладів. Із їх загальної кількості на сьогодні більш як дві третини знаходяться у приватній власності, що стало однією з причин подорожчання вартості послуг. Оздоровлення застрахованих осіб в санаторіях-профілакторіях фактично  згортається. З метою забезпечення застрахованих осіб якісним та повноцінним лікуванням їх наявна матеріально-технічна база потребує оновлення. Створення доступного за ціною оздоровлення та поліпшення його якості є нагальним питанням розвитку санаторно-курортної галузі.

Вирішення цих та інших проблем дасть можливість Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і надалі виконувати свою основну мету - забезпечувати достатній рівень компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів.

Основними задачами Фонду соціального страхування на випадок тимчасової працездатності в найближчий час повинні бути:

• подальше забезпечення гарантованих державою допомог по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологам, при народженні дитини, по догляду за дитиною до 3 років, а також інших соціальних допомог;

• участь в розробці та реалізації державної програми охорони здоров’я працівників та заходів щодо удосконалення соціального страхування;

• розробка та впровадження заходів, що будуть сприяти зміцненню фінансової стійкості Фонду;

• розробка пропозицій про розміри тарифу страхових внесків на державне соціальне страхування;

• удосконалення контролю за формування та використанням коштів Фонду;

• розробка довгострокової програми розвитку санаторно-курортного лікування та оздоровлення населення України.