Розділ 10. Удосконалення соціального страхування

10.1. Перспективи розвитку пенсійного страхування

В Україні відбувається реформування пенсійної системи, в якій за роки незалежності накопичилися низка проблем, пов’язаних, насамперед, із економічною та демографічною ситуацією в державі. Пенсійна система стала фінансово нестабільною й вона не забезпечувала належні розміри пенсій більшості громадян і, водночас, створювала умови для пільгового пенсійного забезпечення значної частини населення. Тому саме фінансова нестабільність виявилася одним із головних чинників, що спонукали державу розпочати поступовий перехід від солідарної до трирівневої пенсійної системи, яка ґрунтуватиметься на принципах страхування та особистої відповідальності громадян за матеріальне забезпечення своєї старості.

Пенсійна реформа започаткована Указом Президента України в квітні 1998 року є складовою частиною економічних реформ в країні та послідовною реалізацією раніше прийнятих Верховною Радою України рішень. Модель формованої пенсійної системи України враховує світовий досвід та відповідає вимогам:

• статті 46 Конституції України;

• положень Концепції соціального забезпечення населення України, яка схвалена Верховною Радою України від 21 грудня 1993 року;

• основ Законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

• Указу Президента України “Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні”.

Цими документами встановлено основні завдання та цілі пенсійної реформи, як:

• підвищення рівня життя пенсіонерів;

• встановлення залежності розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;

• забезпечення фінансової стабільність пенсійної системи;

• заохочення громадян до заощаджень коштів на старість;

• створення ефективнішої та дієвішої системи адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Пенсійна реформа в Україні проводиться в три етапи. Перший етап (2004-2005 рр.) – реформування солідарної системи пенсійного забезпечення і запровадження добровільної системи пенсійного страхування. Другий етап (2005-2006 рр.) – створення економічних передумов та інформаційно-технічної бази для запровадження обов’язкової накопичувальної системи пенсійного страхування. Третій етап (2007-2011 рр.) – запровадження обов’язкової накопичувальної системи пенсійного страхування.

Під час проведення пенсійної реформи здійснено ряд важливих для подальшого розвитку пенсійної системи перетворень, зокрема у солідарній системі:

• забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку;

• запроваджено розмежування джерел фінансування пенсійних виплат за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду України та державним бюджетом;

• зменшено обсяг пільг із сплати страхових внесків, зокрема з травня 2009 р. здійснено заходи щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності та членами їх сімей, які беруть участь у провадженні такими суб'єктами підприємницької діяльності та не перебувають з ними в трудових відносинах, на рівні не меншому ніж розмір мінімального страхового внеску на кожну особу;

• законодавчо розмежовано системи сплати податків та страхових внесків;

• передано до Пенсійного фонду України функції з призначення і виплати пенсій і грошового забезпечення від Міноборони, Держприкордонслужби, Управління державної охорони, органів управління інших військових формувань, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, МВС, Адміністрації Держспецзв'язку, ДПА, Державного департаменту з питань виконання покарань, МНС, Мінтрансзв'язку та органів судової влади;

• залучено до управління Пенсійним фондом України представників сторін соціального діалогу (по три представники від профспілок та об'єднань роботодавців);

• установлено мінімальну пенсійну виплату на рівні не нижче ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, що дало змогу виконати в повному обсязі норми статті 46 Конституції України.

Незважаючи на позитивні зміни, в пенсійній системі і надалі залишається багато проблем, які потребують швидкого вирішення.

До цього часу зберігаються диспропорції у пенсійному забезпеченні, що обумовлені спеціальними пенсійними програмами для деяких категорій громадян, якими встановлено окремі умови пенсійного забезпечення. Зокрема це стосується порядку визначення заробітної плати, з якої обчислюється пенсія працівникам окремих галузей економіки, індексації розмірів їх пенсій на інфляцію та підвищення пенсій у зв'язку із зростанням заробітної плати.

На даний час частина пенсіонерів одержує необґрунтовано високі пенсії. Колишні народні депутати, державні службовці, працівники прокуратури та суду, науковці, журналісти після виходу на пенсію отримують до 90% колишньої зарплати. Набула поширення практика призначення окремим категоріям громадян дострокових пенсій. За останні роки коло осіб, що мають право на дострокову пенсію за професійною ознакою, суттєво розширилося. Якщо в 1971 році її одержували 7% від усіх пенсіонерів, то в 2001 році ─ вже 16%. У 2000 році 28% осіб, які вийшли на пенсію, були молодші від загального пенсійного віку. Два мільйони сьогоднішніх пенсіонерів залишили роботу на 5─20 років раніше загального пенсійного віку. Середній вік виходу на пенсію за вислугу років складає у чоловіків 51,5 року, жінок ─ 48 років. Середній період отримання пенсій наближається до середньої тривалості сплати пенсійних внесків. За таких умов неможливо оптимізувати співвідношення між розміром заробітної плати, пенсійних внесків і пенсій. Навіть ліквідація безробіття, скасування пільг та повна сплата пенсійних внесків не вирішують фінансових проблем солідарної пенсійної системи без подовження пенсійного віку. Таким чином, діюча система пенсійного забезпечення ввійшла у протиріччя з новими реаліями ринкової економіки і водночас стримує реформування системи оплати праці та зростання легальних доходів населення, економічний розвиток взагалі.

Підсумовуючи вище викладене, слід визначити напрями зменшення навантаження на Пенсійний фонд України шляхом переведення фінансування пільгових пенсій в накопичувальну систему за рахунок роботодавця та здійснити розмежування джерел фінансування між Пенсійним фондом України та Державним бюджетом України.

Незважаючи на заходи, які здійснюються у зв'язку з переглядом Єдиної тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати, майже третина застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із заробітної плати, що не перевищує мінімального її розміру. Це призводить до звуження бази нарахувань страхових внесків та викликає небажане зниження пенсійних виплат у майбутньому. Вирішення цієї проблеми можливе лише за умови подальшого розвитку економіки та збільшення розміру заробітної плати в країні.

Застосування механізму підвищення розміру страхового внеску для забезпечення виплати пенсій не сприяє легалізації заробітної плати та збільшенню надходжень страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Тарифи обов’язкових внесків на пенсійне страхування в Україні залишаються одними з найбільших у світі (табл. 10.1). Протягом останніх років вони коливалися з 20,93% у 1991 році до 55,88% у 1992-му. Після цього тариф стабілізувався на рівні 32% з фонду заробітної плати, що сплачує роботодавець, та 1-5% з фонду заробітної плати, що сплачує працівник. З 1 січня 2009 року тариф внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування збільшився і досяг 33,2%, що є надто обтяжливим для роботодавців.

Таблиця 10.1