1.2. Взаємовідношення психічних та нервово-фізіологічних процесів людини. Умовні та безумовні рефлекси

Автотранспортна психологія спирається на антропологічні науки: анатомію та фізіологію людини. Анатомія – наука про будову тіла людини, фізіологія – наука про функціонування органів та систем тіла людини.

Діяльність організму людини організує нервова система, вона здійснює зв’язок організму з зовнішнім середовищем, узгоджує роботу всіх частин тіла і керує ними.

Основними елементами нервової системи є нейрони – нервова тканина, що містить нервові клітини та їх відростки. Нервові клітини зосереджені переважно у каналі хребтового стовпа і в порожнині черепу. Нервові відростки утворюють нервові волокна (провідники збудження). Вони пронизують все тіло людини і утворюють периферійну нервову систему. Нервові волокна поділяються на чутливі (доцентрові) та рухові (відцентрові). Чутливі проводять збудження від рецепторів до центральної нервової системи, рухові - від неї до органів руху і внутрішніх органів.

Доцентрові нерви мають на периферії чутливі закінчення (рецептори) для сприйняття зорових, слухових, больових та інших подразнень, які по нервових волокнах передаються в центральну нервову систему. Рухові нервові волокна передають нервове збудження від центральних відділків нервової системи до органів руху. Передача збудження від чутливих волокон до рухових відбувається в центральній нервовій системі.

Спинний мозок міститься у хребтовому каналі і складається з білої та сірої речовини. Сіра речовина – нервові клітини; біла – нервові волокна, які зв’язують спинний мозок з головним мозком, з периферією тіла, а також окремі ділянки спинного мозку між собою. Важливою функцією спинного мозку є його рефлекторна діяльність.

Рефлекс – реакція організму на зовнішнє або внутрішнє подразнення. Шлях, яким здійснюється рефлекс, називається рефлекторною дугою. Рефлекторна дуга може замикатися на спинному мозку, тоді вона формує безумовні рефлекси – набір завчасно відомих відповідей на завчасно відомі подразнення (людина здригається при голосному звуку, моргає повіками при наближенні предмета до очей, закриває очі при яскравому спалаху тощо). Безумовні рефлекси майже не змінюються за життя людини, не пов’язані з індивідуальним досвідом і здійснюються нижніми відділками центральної нервової системи.

Рефлекторна дуга, що замикається на корі головного мозку, формує умовні рефлекси − складні рефлекси, які людина набуває за життя на основі досвіду при обов’язковій участі кори головного мозку

Верхню частину головного мозку утворюють великі півкулі − це кора головного мозку − найважливіший, але не єдиний орган психічної діяльності. Нижче півкуль, в потиличній частині, розташований мозочок, який відіграє дуже важливу функцію в координації м’язових рухів. Скроневі долі кори головного мозку забезпечують психічне життя людини. Ураження їх не позбавляє людину зору, слуху тощо, але знижує розумові здібності, тягне за собою розлади особистості.

До великих півкуль примикає мозковий стовбур, верхня частина якого (таламус − так звана підкоркова частина головного мозку) слугує “проміжною станцією” для всіх нервових шляхів, що йдуть із спинного мозку до великих півкуль, нижня частина (гіпоталамус) містить центри, які регулюють водяний обмін, потребу в їжі та інші функції організму.

Спинний мозок та стовбур здійснюють переважно ті форми рефлекторної діяльності, які є вродженими; кора головного мозку − орган набутих під час життя форм поведінки, що регулюється психікою.

При утворенні умовних рефлексів будь-який подразник, що безпосередньо діє на органи почуттів і викликає відчуття, сприйняття і уявлення, є сигналом для певних дій і вчинків (сигнали першої сигнальної групи за Павловим І.П.), в т.ч. виділення гормонів, які збільшують м’язову силу, збільшують здатність вищої нервової системи до діяльності, покращують діяльність серцево-судинної системи, тобто підвищують тонус організму, що сприяє продуктивній праці. Зменшення виділення гормонів знижує тонус організму, негативно впливає на діяльність внутрішніх органів та продуктивність праці.

Друга сигнальна система (є характерною тільки для людей) формує мову і складні умовно-рефлекторні зв’язки, які виникають на її ґрунті. В людини обидві сигнальні системи взаємодіють й доповнюють одна одну, але провідна роль у навчанні та формуванні трудових навичок належить саме другій сигнальній системі.

Більша частина інформації, що отримує водій від дороги та автомобіля − умовні сигнали. Шум двигуна, шин, вібрація, звукові сигнали ззовні автомобіля інформують водія про швидкість руху, стан дорожнього покриття, зміну дорожньої обстановки тощо. В результаті багаторазових повторень ці сигнали ведуть до формування певних дій, які відповідають дорожній обстановці.

Встановлено, що внаслідок багаторазових повторень дій, які послідовно і закономірно змінюють одна одну, нервові процеси набувають стереотипного характеру, тобто складаються в певну систему. Ця система може змінюватися під впливом різних умов, що призводить до зміни взаємовідношення умовних рефлексів, які вже вироблені або лише формуються. Така системність носить назву динамічного стереотипу. Динамічні стереотипи в корі головного мозку і є тим механізмом, на основі якого формуються трудові навики, вчинки, виникає певний образ мислення тощо.

В основі формування водійських навичок лежать саме динамічні стереотипи, які є складними поєднаннями різних умовних рефлексів. Надійність добре підготовленого водія забезпечується не тільки швидкістю його дій, але й їх адекватністю, тобто відповідністю дорожній обстановці, яка швидко змінюється.

Діяльність кори великих півкуль головного мозку здійснюється при взаємодії двох основних нервових процесів: збудження та гальмування, які є основою для формування і засвоєння умовних рефлексів. Ці процеси під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів можуть посилюватися або послаблюватися, охвачувати більші або менші ділянки кори головного мозку. Збудження або гальмування в одному відділку кори супроводжується виникненням зворотного процесу в інших відділках. Розповсюдження цих процесів на все меншу кількість нервових центрів кори головного мозку має назву концентрація. Здатність до збудження одного й того ж відділку кори знижується після збудження і підвищується після процесів гальмування.

Діяльність водія складається з ланцюга психічних процесів, кожний з яких протікає за аналогічними законами. Таким чином, психічна діяльність водія проявляється у вигляді умовних рефлексів і автоматизмів (наприклад, у різкому гальмуванні при неочікуваному включенні сигналів гальмування автомобіля-лідера) або у вигляді приймання сигналів з наступним відбором, звертанням до закарбованих у пам’яті правил дорожнього руху, власного досвіду тощо з наступним порівнянням суб’єктивних мотивів різних видів. Відбувається процес прийняття рішення і програми дій, які здійснюються стереотипно.

Вивчення психофізіологічних особливостей роботи водія відбувається з метою вдосконалення техніки, дорожніх умов, суспільних відносин у сфері дорожнього руху.