5. Професійна підготовка та підбір водіїв

5.1. Професійна майстерність водія

Більшість ДТП – результат помилок водіїв. Найчастіше помилки допускають водії із слабкою професійною підготовкою, при керуванні автомобілем зі зниженою працездатністю, обумовленою втомою, вживанням алкоголю, хворобливим станом, а також при невідповідності їхніх психофізіологічних якостей вимогам до водійської діяльності. Особливо знижується надійність водія та відповідно зростає вірогідність помилок при поєднанні цих негативних факторів. Мужній, емоційно стійкий водій, з точними та адекватними реакціями, хорошими оперативними якостями мислення і пам’яті навіть у стані зниженої працездатності буде діяти адекватніше і правильніше, ніж водій, який не має таких якостей.

Встановлено, що більшість небезпечних помилок скоюють водії внаслідок нездатності вчасно та правильно відреагувати на раптову зміну дорожньої обстановки, що нерідко обумовлено їхніми обмеженими психофізіологічними можливостями. Вчасне виявлення та відсторонення таких осіб від навчання і керування автомобілями є важливим фактором забезпечення безпеки дорожнього руху. Вирішується це завдання методами професійної орієнтації, професійного відбору і професійного підбору водіїв.

Професійна орієнтація – система заходів, спрямована на виявлення особистих і психофізіологічних особливостей людини для надання йому допомоги у виборі професії, що найбільш відповідає його індивідуальним можливостям.

Професійний відбір – система заходів, яка дозволяє визначити придатність людини до подальшого навчання і професійної діяльності з конкретної професії.

Робота водія належить до абсолютних спеціальностей (таких, що пред’являють особливі, високі вимоги до людини, тому не всім доступні).

Професійний підбір – частина професійного відбору; його завданням є виявлення осіб, які найбільш відповідають окремим видам тієї або іншої діяльності у рамках конкретної спеціальності. Визначення придатності людини до професії водія при вступі до автошколи є професійним відбором, а придатності до роботи, наприклад, водія автобуса, таксі, «далекобійника» – є завданням професійного підбору.

Професійний відбір та підбір включають в себе:

• відбір за освітнім рівнем – виявляє та відстороняє від навчання осіб, знання яких недостатні для оволодіння даною спеціальністю. Для оволодіння спеціальністю водія, як вважається, достатньо навіть неповної середньої освіти, проте якщо людина не здатна оволодіти знанням в об’ємі середньої школи, це може свідчити про розумову відсталість, або негативні психологічні якості – недисциплінованість, схильність до протиправних вчинків тощо;

• медичний відбір – виявлення та відсторонення від навчання або роботи осіб, які за станом здоров’я непридатні до професії водія;

• соціальний відбір – виявлення осіб, моральні якості яких не відповідають вимогам професії водія. Мета цього відбору – не допустити до керма автомобіля осіб безвідповідальних, недисциплінованих, тих, хто не здатний виконувати не тільки Правила дорожнього руху, а й загальноприйняті норми суспільного життя.

На жаль, система навчання, а також практика прийому на роботу, особливо до приватних структур, у теперішній час не відповідають нагальним вимогам, тому навіть до перевезення пасажирів, трапляється, допускають безвідповідальних, недисциплінованих водіїв.

Відсутня також практика проведення психофізіологічного відбору як у рамках медичного огляду водіїв, так і на стадії навчання, хоча методики проведення таких досліджень давно існують.

Професійна майстерність керування автомобілем – така підготованість водія, яка дозволяє йому легко й безпомилково керувати автомобілем і при необхідності максимально використовувати його технічні можливості в будь-яких дорожніх умовах; а також вміння водія швидко і правильно оцінювати дорожню обстановку в критичних дорожніх ситуаціях та передбачати (прогнозувати) її можливі зміни.

Майстерність керування пов’язана зі всіма сторонами особистості водія (його інтересами, спрямованістю, здібностями, темпераментом і характером), його психофізіологічними особливостями (сприйняттям, пам’яттю, увагою, мисленням, емоційно-вольовою стійкістю) і визначається наявністю спеціальних знань, вмінь та навичок.

Знання – це сукупність засвоєних водієм відомостей про будову автомобіля; призначення, принцип роботи та взаємодію основних механізмів та приладів автомобіля; правила дорожнього руху та основи безпеки руху; основні причини ДТП і заходи з їх попередження тощо. Всі ці знання набуваються при теоретичному навчанні і удосконалюються при практичному навчанні.

Вміння – здатність цілеспрямовано користуватися набутими знаннями та навичками в практичній діяльності.

Між емоційною стійкістю і самовладанням та психічними процесами (сприйняттям, мисленням, увагою, часом реакції, координацією рухів) існує тісний зв’язок. В основі порушень психічних процесів лежить фізіологічний механізм, який полягає в тому, що при надмірному хвилюванні збуджуються певні центри у корі головного мозку, при цьому виникає гальмування рухових центрів, які забезпечують керуючі дії водія. В результаті виникає м’язова напруга, рухи стають різкими, погано координованими, іноді неадекватними обстановці, що склалася.

Ідеомоторне тренування (ідеомоторика –виконання подумки дій, які мають бути впроваджені на даному відрізку дороги в конкретній дорожній обстановці). Спеціальними дослідженнями встановлено, що коли людина подумки виконує будь-яких дії, у відповідних центрах кори головного мозку виникають нервові збудження, викликаючи ледь помітні скорочення певних м’язових груп. Таким чином, повторення в умі певних прийомів з керування автомобілем призводить до пожвавлення утвореної системи умовно-рефлекторних навичок. Детальне повторення рухів в думках сприяє якнайшвидшому оволодінню руховими навичками, дозволить зробити процес навчання більш продуктивним, закріпити раніше засвоєне. Наприклад, водій автобуса, «в умі проїжджаючи» по маршруту, підготовляється до можливих складних ситуацій (згідно діючих нормативних документів схема маршруту є обов’язковим елементом паспорта маршруту з перевезень пасажирів та небезпечних вантажів).

Об’єктивним показником підготованості водія є ступінь автоматизації навичок керування автомобілем, їх широта, міцність і динамічність. Досвідчений водій працює лише тими групами м’язів, які необхідні для виконання даної дії. Постава його вільна, рухи точні, впевнені, економні. Окремі керуючи дії об’єднані в один руховий акт, що дозволяє швидко й точно виконати складні маневри при керуванні автомобілем. В несподіваних ситуаціях керуючі дії водія характеризуються швидкістю та точністю і повністю відповідають вимогам безпеки у конкретній обстановці.

Навички – це здатність в процесі цілеспрямованої діяльності виконати окремі дії без спеціально спрямованої уваги, але під контролем свідомості. Досвідченому водієві немає потреби продумувати й контролювати свої робочі дії, вони виконуються ніби самі собою. Але при відхиленні режиму руху від нормального, завдяки контролю свідомості, водій вчасно помітить і виправить помилку або неточні рухи, наприклад, під час початку руху у змінених дорожніх умовах (зледеніла дорога) виникає необхідність зміни натискування на педаль подачі палива. Свідомість вчасно дозволяє відкоригувати зусилля на педалі акселератора.

Навички складають елементи складної свідомої діяльності, тому навички на рівні автоматизму не можна абсолютно відділяти від дій, які виконуються свідомо. Кожна навичка в процесі діяльності може перейти у свідому дію, так само як і багато дій в процесі діяльності можуть стати навичками (при раптовій появі перешкоди водій автоматично натискає на педаль гальма, а потім свідомо виконує всі інші дії для того, щоб уникнути наїзду).

Під час практичного навчання формується автоматизм не діяльності в цілому, а лише її окремих компонентів, завдяки яким здійснюється ця діяльність, тобто способи її виконання. Керування автомобілем залишається свідомою діяльністю.

Навички водія поділяються на сенсорні, навички мислення та рухові (моторні) навички.

Сенсорні навички – навички організації цілеспрямованого спостереження за найбільш важливими з точки зору забезпечення безпеки руху об’єктами; вони дозволяють оцінювати швидкість руху, положення автомобіля відносно інших учасників руху та потенційних перешкод, забезпечують сприйняття найменших відхилень автомобіля від напрямку руху. При цьому працюють усі органи відчуттів.

Навички мислення (розумові) – забезпечують швидкість оцінки дорожньої обстановки, без додаткових роздумувань дозволяють застосовувати навички, які має водій, зокрема для прогнозування розвитку дорожньої обстановки. В процесі керування автомобілем водій безперервно стикається з повторенням деяких ситуацій, процес яких більш-менш вивчений ним на базі попереднього досвіду. Ці ситуації стали для водія стандартними, він вже знає, як будуть розвиватися події у подальшому без додаткового поглибленого аналізу ДТС (наприклад, коли діти граються з м’ячем поблизу від дороги, і м’яч летить в напрямку проїзної частини, водій застосовує випереджаюче зниження швидкості руху автомобіля, не чекаючи, поки діти опиняться на проїзній частині).

Рухові (моторні) навички дозволяють автоматично виконувати величезну кількість дій, яку неможливо виконати свідомо, особливо при русі з високою швидкістю у щільному транспортному потоці. Такі навички в процесі навчання водія необхідно довести до автоматизму, фізіологічною основою чого є динамічний стереотип. При формуванні таких навичок важливе значення має об’єднання окремих керуючих дій у цілісний руховий акт, який підкоряється загальній задачі (запуск двигуна, рушання з місця, переключення передач, гальмування тощо)

Навички формуються у три етапи:

1 етап. Вивчення окремих елементів рухів і об’єднання їх в одне ціле. На початку цього етапу кожна нова керуюча дія виконується свідомо і під контролем свідомості. На перших етапах, як правило, для контролю дій використовується зір. Увага зосереджена на окремих рухах, а не на результаті їх виконання. Рухи розрізнені, у них багато зайвих недоцільних дій, м’язи занадто напружені. Курсант сильно стискає рульове колесо, неточно переключає важелі керування, швидко втомлюється. Саме на цьому етапі навчання найдоцільніше використання тренажерів: більш спокійна обстановка, є можливість змінювати темп навчання, багато разів повторити потрібну дію. Крім того, використання тренажерів дає змогу економити пальне, а разом з тим й гроші та зберігати чистішим повітря. Наприкінці цього етапу окремі рухи поєднуються в цілісний руховий акт, формуються рухові стереотипи.

2 етап. В міру повторення вправ зайвих, недоцільних рухів стає все менше і менше, рухи стають точнішими; поступово слабшає зоровий контроль за виконанням дій, збільшується роль рухового контролю (подібно до навчання переключенню передач – спочатку кожне положення важеля контролюється зором, але поступово набуваються навички переведення його в потрібне положення «всліпу» – рухи контролюються не зором, а відчуттями, що виникають при скороченні м’язів та суглобів).

3 етап. Більшість дій виконуються автоматично, тобто без участі свідомості, що звільняє сенсорні центри для більш повного сприйняття дорожньої обстановки; курсант вдосконалює водіння в транспортному потоці, у складних умовах. Керуючі рухи стають більш точними, знижується нервова напруга, підвищується працездатність.

Разом з навичками в процесі підготовки у водія формується вміння, яке характеризує ступінь підготовленості водія до виконання роботи.

З досвідом формується індивідуальна манера керування, розвивається вміння обирати способи дій з урахуванням умов руху, які змінюються, формується впевнене орієнтування в складній дорожній обстановці – тобто те, що має назву майстерності водіння.

В кожній навичці потрібно розрізняти дві сторони – з одного боку стабільність, стереотипність, з другого – рухливість, можливість змінюватися. Стереотипність дозволяє виконувати швидко і точно ті або інші дії у стандартних ситуаціях, рухливість гарантує виконання не стандартних дій, а тих, які найбільш відповідають дорожній обстановці.

Навички формуються у процесі виконання вправ – повторного виконання дій або діяльності з метою удосконалення способів їх виконання. Для того, щоб повторні дії стали вправами, необхідно виконання двох умов.

1. Курсант повинен з’ясувати мету та значення навички, яка формується, і активно намагатися її здобути.

2. Курсант повинен знати результат кожної дії, помилки та недоліки, які при цьому були допущені.

При повторенні вправ зусилля повинні бути спрямовані на усунення помилок. Необхідно також стимулювати активність курсанта в аналізі своїх дій, щоб він, виходячи з оцінок інструктора, мав можливість самостійно оцінити рівень своєї підготованості. Вміння бачити свої досягнення й недоліки та активно долати їх - запорука успішного навчання та удосконалення навичок майстерності.

Продуктивність навчання залежить від ряду об’єктивних (конструкції та стану обладнання, умов навчання) та суб’єктивних (фізіологічних та психологічних) причин, а також від правильності планування тренувань. В процесі тренувань важливими є стан здоров’я та втомленості курсанта, його відношення до навчання, впевненість у своїх діях, настрій та динаміка формування навичок.

Залежність формування навичок від часу тренування. Найбільш успішно формування навичок йде на початку навчання, потім спостерігається певне уповільнення, навіть з тимчасовим спаданням правильності та точності виконання (так звана деавтоматизація навичок). Це пов’язано з невідповідністю засвоєних прийомів високим вимогам, які пред’являються по мірі навчання, а також з використанням нових прийомів виконання вправ. Потім навички відновлюються (вторинна автоматизація навичок), навчання продовжується з дещо меншою продуктивністю, але більш стабільно.

Нові навички формуються на основі старих, раніше вироблених. Причому старі навички можуть полегшувати процес засвоєння нових навичок або гальмувати його. Вплив раніше засвоєного має назву перенесення. Перенесення може бути позитивним або негативним. Позитивне перенесення виникає, коли нові навички мають тотожні елементи із вже набутими. Негативне – утруднення формування нових навичок, пов’язане з наявністю старих (краще вчитися з «нуля», ніж переучуватися).

Навичкам притаманна властивість змінюватися. Якщо тренування припиняється, навички деавтоматизуються, руйнуються. Руйнування не означає повної втрати навичок, але якість їх значно погіршується. Особливо руйнування відбивається на складних та погано закріплених навичках. Найчастіше уповільнюється час виконання керуючих дій. Для підтримування необхідного рівня навичок та їх подальшого вдосконалення необхідні регулярні тренування. Слід відмітити, що процес руйнування навичок водії часто-густо не помічають, що є однією з причин ДТП серед водіїв-аматорів (після тривалої хвороби зокрема).