4. Працездатність водіїв та їх надійність
4.1. Працездатність водіїв та стомлення
Одним з основних показників, який визначає надійність водія і безпеку руху, є здатність водія сприймати та переробляти інформацію. Управління автомобілем вимагає від водія інтенсивної розумової діяльності і підвищеної емоційної напруги, що призводить до стомлення і відповідного зниження працездатності.
Втома – фізіологічний стан організму, викликаний значним обсягом виконаної роботи (або тривалим періодом без сну), проявляється в першу чергу погіршенням якісних та кількісних характеристик роботи. Це об’єктивний процес, що характеризується змінами в організмі людини. Ці зміни можуть бути встановлені об’єктивними методами.
Суб’єктивно втома характеризується як бажання припинити роботу, дати організму можливість відновити витрачену фізичну та психічну енергію. Фізіологічна суть цього явища – організм сигналізує про необхідність припинити роботу або зменшити її напруженість, щоб уникнути розладу функції діяльності нервових клітин усього організму в цілому.
Але не завжди відчуття втоми відповідає її реальному ступеню. Під впливом емоційного збудження, небезпеки, почуття відповідальності за доручену справу тощо людина здатна продовжувати виконання роботи з достатньою надійністю. Навпаки, нецікава робота може викликати відчуття втоми раніше, ніж наступить фізіологічна втома (так, пасажири в автомобілі стомлюються швидше, ніж його водій). Такий вид втоми може бути пом’якшений переключенням діяльності на іншу роботу (після розумової праці люди із задоволенням керують автомобілем, але нетривалий час).
Пояснюється таке явище тим, що сильніше та швидше втомлюються нервові клітини кори головного мозку, трохи повільніше втомлюються м’язи, а лише потім – нервові відростки, що передають нервові імпульси від мозку до м’язів.
В результаті більш швидкої втоми нервових клітин головного мозку порушення, в першу чергу, виникають у протіканні нервових процесів – в отриманні відчуттів, у сприйнятті, увазі, пам’яті, мисленні. Це призводить до звуження поля зору, падіння гостроти зору, порушення точності та координації рухів. Внаслідок втоми збільшується час реакції, знижується автоматизація навичок, порушується готовність до екстрених дій при неочікуваній зміні дорожньої обстановки. Процес втоми супроводжується органічними змінами в організмі – підвищується частота пульсу, артеріального тиску, знижується тонус – з’являється в’ялість, апатія, байдужість.
Серед аналізаторів в першу чергу втомлюється зір. Через 8 годин безперервної роботи водій бачить дорожній знак не за 100 м, а лише за 80 м. Втомі сприяє недостатня контрастність між фоном і об’єктом (водіння вночі, в умовах недостатньої видимості, засліплення вночі фарами зустрічних автомобілів, в день – сонцем). В стані втоми м’язовий апарат очей не забезпечує чіткого сприйняття простору. Погляд навіть досвідченого водія частіше переноситься на бічну частину дороги і з далекої перспективи на ближню, що утруднює сприйняття та прогнозування розвитку дорожньої обстановки. Ступінь втоми напряму залежить від тривалості роботи.
Втома, що виникає в водія, є комбінованою, тобто фізичною, розумовою та емоційною.
Емоційна втома спричинюється постійною готовністю реагувати на раптову зміну дорожньої обстановки. Деякі дії водій повинен виконувати у дуже швидкому темпі, близькому до межі його психофізіологічних можливостей. Додатковими причинами емоційної втоми є невідповідність швидкості руху керованого автомобіля швидкості транспортного потоку або дорожнім умовам; почуття відповідальності за збереженість вантажу, пасажирів тощо; нерівномірність надходження інформації (від повної відсутності значимих подразників на одних ділянках шляху до десятків таких за хвилину на інших ділянках), необхідність приймати дуже відповідальні рішення; невідповідність поведінки інших учасників руху прагненням та установкам водія тощо.
Фізична втома найчастіше пов’язана з малорухомою робочою позою і одноманітністю керуючих дій. При м’язовій роботі відбувається постійна зміна напруги та розслаблення м’язів. Під час розслаблення м’язи відпочивають, що дає можливість зберегти їх працездатність на більш тривалий період. Відсутність розслаблення м’язів не тільки виключає такий відпочинок, але й призводить до недостатнього кровообігу, внаслідок якого м’язи недоотримують кисень. У таких випадках фізична втома розвивається швидше. При керуванні автомобілем статична напруга виникає в м’язах тулуба та кінцівок. Цілком природне бажання ослабити напругу (керування то однією то другою рукою; то у верхньому секторі рульового колеса, то у нижньому) в умовах різкої зміни дорожньої обстановки може подовжити або навіть спотворити застосування потрібних керуючих дій.
Ноги водія завжди напівзігнуті. Таке положення призводить до венозного застою крови, порушення нормального кровообігу, особливо у стопах та гомілках. Як наслідок через певний час виникає відчуття скутості, слабкості, підвищення порогу відчуттів, що знижує точність керування. Для зняття статичного навантаження необхідні робити перерви в роботі кожні 2 години на 15-20 хвилин.
Розумова втома. Вага головного мозку становить 2-2,5% ваги тіла, а при інтенсивній розумовій праці витрачається до 20% всіх енергетичних ресурсів організму. Розумова діяльність водія, особливо в умовах інтенсивного руху, на незнайомому маршруті тощо вимагає великих витрат нервової енергії. Водій часто змушений працювати в нав’язаному темпі, в умовах дефіциту часу і в стані великої емоційної напруги.
Фізична та розумова роботи взаємопов’язані і взаємно впливають одна на одну. Переключення з фізичної роботи на розумову часто знижує фізичну втому і навпаки. Це відбувається внаслідок збудження різних центрів кори головного мозку. Збудження певних центрів за законами від’ємної індукції викликає гальмування нервових клітин, які забезпечують розумову діяльність. При цьому нервові клітини відпочивають і відчуття стомлення знижується. Але дуже важка фізична чи розумова праця при переключенні не дають такого ефекту – організм вимагає повноцінного відпочинку.
Втомі сприяє незручна поза за кермом, низька або висока температура в кабіні, загазованість повітря, шум, вібрація тощо.
Працездатність характеризується 7 фазами.
1. Фаза мобілізації — організм мобілізується ще до початку роботи, коли умовнорефлекторним шляхом підвищується тонус центральної нервової системи та функціональна активність певних органів і систем. Безпосереднім проявом цієї фази є підвищення діяльності серця та органів дихання, у водія дещо підвищується артеріальний тиск та частота пульсу. Суб’єктивно ця фаза віддзеркалюється зокрема у зібраності.
2. Фаза первинної реакції проявляється в незначному зниженні майже всіх показників функціонального стану. Фізіологічний механізм цієї фази пов’язаний із зовнішнім гальмуванням, що виникає через зміни подразників, які надходять у центральну нервову систему. Ця фаза триває всього декілька хвилин, і залежить вона, в першу чергу, від ступеня підготовки водія, його досвіду і знань. В окремих випадках ця фаза може зовсім не спостерігатися, і після мобілізації починається третя фаза.
3. Фаза гіперкомпенсації — одна з найскладніших фаз зміни працездатності, яка характерна для всього початкового періоду роботи. Особливістю цієї фази, як і фази мобілізації організму, є підвищення тонусу центральної нервової системи. Однак тут існує суттєва різниця. Якщо перша фаза відповідає за підготовку організму до роботи взагалі, то впродовж цієї фази людина пристосовується до оптимального режиму її виконання. При цьому процеси генералізації, які домінували в період пристосування, поступово змінюються сформованим чітким динамічним стереотипом. У цей період відбувається пошук оптимального режиму роботи за рахунок зворотного зв’язку між відповідністю реакцій організму необхідним умовам роботи.
Зовнішнім проявом цієї фази є початкове підвищення всіх показників функціонального стану системи, особливо в руховій сфері, але ще немає необхідної відповідності реакцій організму характерові роботи, певному навантаженню. Ця фаза динамічна, показники її нестабільні і можуть різко змінюватися протягом незначного періоду залежно від підготовки оператора.
4. Фаза компенсації сприяє мобілізації організму до встановлення оптимального режиму роботи його органів і систем. Стабілізуються показники функціонального стану організму, що забезпечує максимальну ефективність роботи операторів. Фізіологічний рівень активності систем і органів є оптимальним, необхідна мобілізація основних реакцій і компенсаторних можливостей уже відбулася. У процесі підготовки водіїв потрібно прагнути до того, щоб тривалість цієї фази була максимальна.
5. Фаза субкомпенсації характеризується незначним зниженням рівня фізіологічних реакцій, і тому показники функціонального стану дещо погіршуються. Організм певним чином перебудовується, необхідний рівень роботи підтримується через послаблення важливих функцій. Якісно змінюється характер компенсаторних реакцій: компенсація відбувається завдяки процесам, які енергетично і функціонально менш корисні. І хоча за допомогою додаткових форм компенсації підтримується відносно стабільний функціональний стан робочих систем організму, та рівень їхнього функціонування значно знижений і, відповідно, знижена ефективність праці. Найслабше реагує організм на підвищення інтенсивності праці, що зумовлює виникнення наступної фази.
6. Фаза декомпенсації спричиняє погіршення функціонального стану організму і зміни найважливіших для даного виду діяльності функцій. Під час цієї фази порушуються і вегетативні функції (можливо виникнення тахікардії, частішає дихання), порушуються точність і координація рухів, що призводить до збільшення помилок у роботі. Як наслідок — знижується ефективність праці. За тривалої роботи ця фаза може дуже швидко перерости у наступну — фазу зриву.
7. Фаза зриву характеризується значним розладом регулювальних механізмів, неадекватністю реакцій організму на сигнали зовнішнього середовища, різким зниженням працездатності, а інколи й неспроможністю продовжувати роботу. Порушення діяльності внутрішніх органів, які виконують вегетативні функції, викликають колаптоїдний стан і непритомність.
У спеціальній літературі частіше зустрічається розподіл працездатності на періоди:
Період входження у роботу – поєднані в одну фази 2 і 3 (0,5–1 г);
Період високої працездатності - фаза 4 (1–2 г);
Період зниження працездатності (втома) – фази 5 і 6, з’єднані в одну.
Динаміка працездатності оператора розгортається двічі: перед обідом і після нього. Аналогічний характер має зміна працездатності по днях тижня.
Р
ис.
2.1. Зміна працездатності
а – протягом робочої зміни; б– по днях тижня;
А – період входження в роботу; С – період зниження працездатності;
у – працездатність в умовних одиницях; х – години зміни
Слід зауважити, що механізми, які забезпечують один і той самий рівень працездатності, можуть бути неоднакові. Наприклад, на початковому етапі роботи формуються й уточнюються динамічні стереотипи діяльності, відповідно продуктивність праці зростає, а під час розвитку втоми руйнуються динамічні стереотипи, змінюється перебіг елементарних фізіологічних функцій, як наслідок, – знижується продуктивність праці.
У деяких випадках, коли тривала робота призводить до появи четвертої або п’ятої фази, перед закінченням роботи виникає специфічний стан, що дістав назву кінцевого пориву.
На фазі кінцевого пориву швидко мобілізуються додаткові резерви організму через другу сигнальну систему. Це забезпечує різке підвищення працездатності. Найбільший ефект досягається тоді, коли подразнення другої сигнальної системи пов’язані зі стимулами великого соціального значення – почуттям відповідальності, усвідомленням важливості вирішуваних завдань тощо. Але цей період дуже підступний, тому що хоч і мобілізуються психофізіологічні функції, але контроль за діяльністю знижений, і це призводить до помилкових дій, порушення їх послідовності.
Втомлюваність визначається не тільки фізіологічними, а й психологічними, результативно-виробничими і соціальними факторами, тому її потрібно розглядати з трьох боків: з суб’єктивного – як психічний стан, за роботою фізіологічних механізмів і з боку динаміки продуктивності праці.
Компоненти втоми як переживання:
почуття слабосилля, коли людина відчуває, що не може підтримувати свою працездатність. Повільне зниження працездатності, навіть якщо продуктивність праці ще не знижується, формує в людини переживання особливого, тяжкого напруження, невпевненість у можливості продовжувати роботу належним чином;
розлади уваги проявляються або в легкому відволіканні уваги, в її малорухливості, зацикленні на якомусь об’єкті, або, навпаки, хаотичності і нестійкості уваги;
розлади у сенсорній діяльності виникають через зниження ефективності роботи рецепторів. Якщо людина довго та безперервно сприймає зорову інформацію, в неї виникає порушення гостроти зору («розпливаються» рядки тексту), а якщо слухову (наприклад, слухаючи довго музичний твір), – «губить» мелодію. При тривалій ручній роботі фіксується послаблення тактильної та кінестетичної чутливості;
порушення у моторній сфері проявляються у зміні характеру рухів – вони стають менш координованими і точними; ритм виконання рухів стає нечітким; темп виконання або уповільнюється або стає безладним;
розлади пам’яті й мислення пов’язані з забуванням плану дій, необхідних нормативних документів і в той самий час здатністю пам’ятати зовсім іншу інформацію. Спостерігаються розлади у процесах мислення: людина гірше аналізує і синтезує інформацію, зіставляє різні варіанти рішень;
послаблення волі проявляється у зниженні самоконтролю, рішучості в діях і наполегливості в досягненні мети;
сонливість виражається через «захисне гальмування» від виснажливої роботи.
Перелічені психологічні показники втоми мають неоднаковий ступінь прояву, що зумовлює різну працездатність оператора.
Таким чином, можна розглянути динаміку зростання втоми, у який розрізняють три стадії:
На першій стадії з’являється слабке відчуття втоми. Працездатність не знижується або знижується несуттєво. Людина через підвищений інтерес до роботи, матеріальне або моральне стимулювання чи вольові якості може підтримувати належну працездатність. Але такий опір втомі призводить до специфічного «вибуху» перевтоми, наслідки якого мають значну руйнівну силу.
Друга стадія характеризується помітним зниженням працездатності та, в багатьох випадках за рахунок якості діяльності, майже незмінними кількісними показниками.
Третя стадія втоми має форму перевтоми. Працездатність людини різко знижується. Оператор намагається зберегти необхідний темп роботи, але діяльність стає дезорганізованою, темп нестійким, а людина, відчуваючи неможливість продовжувати працювати, навіть впадає у хворобливий стан.
Після закінчення роботи настає період відновлення функцій організму, тобто зовнішня діяльність вже припинена, а внутрішня (збудження нервових центрів, теплообмін, діяльність легенів і серця тощо) триває, а інколи навіть збільшується.
Цей період відновлення визначається напруженістю виконаної роботи, яка пов'язана зі зміною у психофізіологічних структурах, що її забезпечують, а також із величиною «кисневого боргу». Після легкої роботи період відновлення функцій організму здебільшого становить 3–5хв., після важкої роботи – 60-90 хв., а після тривалого навантаження – кілька днів. При цьому відновлення різних функцій організму відбувається з різною швидкістю.
Емоційна напруженість у нормальних формах допомагає операторові ефективно вирішувати поставлені перед ним завдання за рахунок мобілізації резервів організму. Але довготривалий стан емоційного напруження негативно впливає на ефективність операторської діяльності і може призвести навіть до нервово-емоційного зриву.
Труднощі визначення психічних станів пов’язані з тим, що ці стани розвиваються не стихійно, а є результатом взаємодії організму людини і середовища.
До особливо небезпечних поєднань фізіології і психіки водія слід віднести взаємодію втоми людини і його психічної неврівноваженості, оскільки при цьому можуть виникати галюцинації, ілюзії; крім об’єктивних показників втоми (різь в очах, головний біль), можуть виникати переляк у відносно нескладних ситуаціях, аритмія серцевої діяльності, що призводять до додаткової прогресуючої втоми.
Монотонія – (від грец. „monos” - єдиний, „tonos” – наголос) – психічний стан, причиною якого можуть бути одноманітність сприйняття або дій.
Розрізняють два виду монотонії:
- причиною якої є багаторазові повторення однакових сигналів та дій у відповідь. Такий стан виникає при тривалому виконанні одноманітної роботи, при збудженні одних тих самих нервових центрів, відсутності необхідності розумової діяльності.
причиною яких є одноманітність сприйняття (сенсорний голод), в ситуаціях, коли інформація мало змінюється впродовж тривалого часу, наприклад при їзді в умовах одноманітної, нецікавої місцевості.
Монотонія викликає отупіння, нудьгу, щось подібне до дурману. Для водія монотонія має назву «дорожній гіпноз» – особливий вид втоми. Фізіологічна основа монотонії – процеси гальмування в корі головного мозку. Монотонія супроводжується звуженням поля периферичної уваги, збільшенням кількості та величини помилок в оцінці швидкості і відстаней, уповільненням швидкості реакції, виникненням байдужості тощо. В деяких випадках водій продовжує керувати автомобілем, фактично засинає з відкритими очима; після «пробудження» він не здатний згадати, що відбувалося протягом останніх декількох кілометрів. Виникненню дорожнього гіпнозу сприяє висока температура повітря і загазованість у кабіні, пережита напередодні напруга, втома тощо.
Негативний минулий досвід
Ще один фактор, який сприяє зниженню надійності водія – негативний минулий досвід (аварійна ситуація; ДТП, у якому він побував як водій, пасажир або свідок тощо). Відомий лікар-психолог З. Фрейд назвав це «травматичним неврозом», він вважав, що пережитий нещасний випадок відкладає свій відбиток на людину, знижує його захищеність від небезпеки. Сучасні психологи пояснюють це явище трохи інакше: той, хто тривалий час налаштований на можливість допущення помилки, хто припускає для себе ймовірність нещасного випадку й тому тривалий час перебуває у стані страху, той стає жертвою небезпеки, оскільки хвилювання перед очікуваним нещасним випадком безумовно призведе до його реального виникнення.
У таких випадках в водія розвиваються стійкі астенічні емоції, що супроводжуються зниженням самооцінки, боягузтвом, й відповідно – переоцінкою небезпеки, надмірною обережністю, подібною до першого етапу набуття навичок керування. В деяких випадках людина навіть потребує психологічної допомоги.
Негативно впливають на надійність водія, сприяють виникненню та розвитку втоми шкідливі звички: паління, вживання алкоголю, наркотичних препаратів, а також приймання деяких ліків.
По статистиці Всесвітньої Організації Здоров’я щорічно від паління гине більше 1 млн. людей. Щорічні витрати людства на паління складають $100 млрд.
За 30 років той, що палить по 1 пачці за добу, пропускає крізь свої легені більше 160 кг тютюну, в якому міститься нікотину1,5 кг, тобто 15000 смертельних доз. Паління сприяє розвитку інфарктів, виразки шлунку, ракових пухлин. Тютюновий дим містить угарний газ, фенол, анілін, синильну кислоту тощо. В результаті в курців звужується поле зору, знижується його гострота, порушується сприйняття кольорів, координація рухів, увага та мислення, збільшується час реакції, знижується слух в діапазоні сприйняття розмовної мови.
Особливо небезпечне паління вночі, коли в людини всі фізіологічні та психологічні функції загальмовані.
Палінні також відволікає водія від керування (під час пошуку цигарок, підпалювання, струшування попелу). Переміщення погляду під час цих дій здаються миттєвими, але на справді тривають 0,8 – 1,0 с. Крім того, в постійного курця на внутрішній частині скла кабіни утворюється нашарування, яке знижує його прозорість.
Паління суб’єктивно сприймається як засіб зниження стомлення. Це пояснюється тим, що під впливом тютюнового диму на короткий час судини головного мозку розширюються, людина відчуває приплив енергії. Але судини швидко звужуються, працездатність різко зменшується – виникає ланцюг залежності. Організм швидше витрачає свої резерви, що проявляється у різкому зниженні працездатності.
Паління негативно позначається на надійності керування, тому в багатьох країнах страхові внески для тих, хто палить, більші. В Україні водіям автобусів під час керування палити заборонено.
Алкоголь негативно впливає як на фізичні, так і на психологічні якості водія. Медики провели експеримент: здоровим сильним людям дали 5 г спирту. При закритих очах потрібно було торкнутися пальцем завчасно наміченого предмета. Точність попадання була нижча на 23-25%.
Алкоголь паралізує гальмівні функції кори головного мозку, що викликає стан збудження. Людина під впливом алкоголю втрачає здатність контролювати свої вчинки, правильно оцінювати навколишню обстановку. Під впливом алкоголю в період збудження маскується почуття втоми, знижується увага і точність сприйняття, порушується мислення та пам’ять. Водій не помічає своїх помилок, в нього виникає некритичне ставлення до своїх дій. Знижуються психофізіологічні можливості на фоні підвищення самооцінки (необґрунтованої впевненості в здатності до виконання певних дій).
Після прийому навіть невеликих доз алкоголю у водія різко уповільнюється процес мислення, в результаті чого йому потрібно більший час для оцінки обстановки і прийняття рішення, що знижує готовність до дій при неочікуваній зміні дорожньої обстановки. Погіршуються зорові можливості: порушується окомір, знижується здатність розрізняти кольори (особливо червоний), збільшується час відновлення зору після засліплення. Значно погіршуються можливість сприймати відчуття прискорення, гальмування, поворотів (акцелераційні та вестибулярні відчуття). Погіршується координація рухів, їх точність, зменшується м’язова сила, різко збільшується час реакції. При алкогольному сп’янінні виникає «тунельний зір» (зорова увага зосереджена в центральному конусі і збільшується тривалість фіксації погляду) вже після вживання 1л пива або 100 г горілки (концентрація алкоголю в крові становить 0,4‰), а після вживання 200 г горілки (концентрація алкоголю в крові 0,8‰) – приймає стійку форму). Тривалість фіксації погляду (погляд стає «скляним») збільшується вдвічі при концентрації алкоголю в крові 1,0‰.
Таблиця 2.1
Вміст алкоголю у крові й ступінь сп’яніння (за Ільїним В.М.)
Кількість та вид напою |
Вміст алкоголю у крові, ‰ |
Стан водія |
Відсутній |
Менше 0,2 |
Фізіологічна норма |
Відсутній |
0,2-0,3 |
Практично тверезий |
0,5л пива |
0,3-0,4 |
Незначне послаблення координації невеликих точних рухів, погіршення просторово-об’ємного зору, зниження уваги, |
1л пива, 100г вина |
0,5 - 0,9 |
Слабке сп’яніння: збудженість, різкість рухів, надмірна оптимістичність при оцінці ситуації, помилковість суджень |
200г вина, 100г горілки |
1,0 – 1,9 |
Сп’яніння середнього ступеня: нечітке сприйняття, порушення просторової оцінки предметів, порушення координації рухів |
0,5л вина, 200г горілки |
2,0 – 2,9 |
Сильне сп’яніння: нездатність правильно орієнтуватися у просторі, вчасно приймати рішення і чітко діяти |
Негативно позначається вживання алкоголю і на сенсомоторній реакції. Чемпіон міру з автогонок Тоні Бенхаузен погодився на експеримент: після вживання 60 г віскі час реакції при гальмуванні збільшився на 25%, м’язова сила знизилася на 16-17%, погіршився окомір.
Після вживання 75 г чистого алкоголю час реакції збільшується в 2-2,5 рази, після вживання 100 г – в 2-4рази, після вживання 140 г – в 3-5 разів тощо. Якщо врахувати, що при збільшенні часу реакції збільшується шлях зупинки автомобіля, стає зрозумілим, чому нетверезі водії значно частіше стають винуватцями ДТП (в сільських районах саме нетверезі мотоциклісти спричиняють до 90% аварійності).
Нетверезий водій вважає, що до пішохода залишилося 30 м, хоча насправді 15-18 м. Він вважає, що миттєво натиснув на гальмо – насправді гальмував з запізненням. В водія навіть після вживання 25 г алкоголю часто проявляється бажання ризикнути, що він й часто-густо робить без достатнього аналізу дорожньої обстановки.
Людина, яка зловживає алкоголем, стає роздратованою, емоційно нестійкою, в неї порушена емоційна стійкість, увага, вона швидко втомлюється.
Водій в стані алкогольного сп’яніння є більш небезпечним, ніж втомлений або в хворобливому стані – на відміну від хворого, який розуміє, що можливості з керування погіршені, нетверезий стає безвідповідальним, його самооцінка значно перевищує можливості.
Небезпечним з точки зору забезпечення безпеки руху є також хворобливий стан. Дослідження французьких фахівців довели, що близько 7% ДТП з смертельними наслідками виникає в наслідок фізичних недомагань або втоми. Діабет, гіпертонічна хвороба, інфаркт, епілепсія тощо стають причиною раптової втрати свідомості, як наслідок – ДТП.
Значно знижують працездатність гострі респіраторні хвороби, захворювання системи травлення (холецистит, виразка тощо).
Деякі ліки змінюють психофізіологічні якості водія. Серед них:
ті, що містять снодійне, загально заспокійливі, знижують артеріальний тиск тощо – вони збільшують час реакції водія;
жарознижуючі (аспірин, анальгін, що вгамовують біль) – викликають надмірне потовиділення, слабкість, знижують гостроту слуху, зору;
деякі антибіотики можуть викликати порушення розрізнення кольорів;
препарати, що містять кофеїн, можуть викликати надмірне збудження, порушення рухової активності, можуть стати причиною неврівноважених дій, супрастін, димедрол викликають сонливість, відчуття стомлення;
очні краплі, що містять атропін, викликають розширення зіниці ока, що призводить до звуження поля зору і порушення окоміру протягом доби.
Призначаючи ті або інші медичні препарати, лікар, як правило, запитує, чи керує людина автомобілем, та дає поради щодо обмежень керування під час їх прийому. Проте й сам водій повинен цікавитися, як можуть вплинути ті чи інші ліки на його психофізіологічні властивості. При необхідності деякі ліки можна замінити їхніми аналогами або відмовитися від керування автомобілем під час лікування.