19. Цивільна процесуальна правоздатність.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи. (ст.28 ЦПК)

Вона визнається за всіма фізичними та юридичними особами. Цивільна процесуальна правоздатність визнається за усіма учасниками матеріально-правових відносин, які можуть стати предметом судового розгляду та вирішення. Тобто, вступ того чи іншого учасника у матеріально-правові відносини зумовлює потенційну можливість бути суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин.

Наділення цивільною процесуальною правоздатністю може бути пов’язане із досягненням певного віку, з яким матеріальний закон визнає можливість вступу у матеріально-правові відносини.

Для особистої участі у цивільній справі недостатньо володіти тільки правоздатністю, необхідна ще й цивільна процесуальна дієздатність, тобто здатність виконувати свої обов’язки в суді.

20. Підвідомчість цивільних справ судовим органам. Критерії розмежування підвідомчості.

Під цивільною юрисдикцією (підвідомчістю) розуміємо нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судочинства.

До справ цивільної юрисдикції ст.15 ЦПК відносить: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме).

Залежно від того, чи належить вирішення спорів до відання судових чи інших органів, цивільну юрисдикцію поділяють на:

1) виключну;

2) альтернативну;

3) договірну;

4) імперативну (умовну);

5) за зв’язком справ.

Виключна – юрисдикція, за якою розгляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компетенції суду. Напр., лише у судовому порядку вирішуються питання про позбавлення батьківських прав, визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною і т.ін.

Альтернативна – юрисдикція належить як суду, так і іншому юрисдикційному органу. Така юрисдикція визначається за вибором заінтересованої особи, оскільки саме їй належить право вибору, до якого органу звернутися за вирішенням спору. Напр., заборгованість за нотаріально посвідченим правочином може бути стягнута шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, а також шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

Договірна – юрисдикція, яка визначається за взаємною згодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Зокрема, відповідно до ст.17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених Законом України «Про третейські суди».

Імперативна включає в себе низку спорів, що можуть стати предметом судового розгляду та вирішення тільки за умови дотримання порядку «досудового вирішення спору». Однак Конституція України визнала можливість судового захисту без додержання попередньої досудової форми вирішення спору, в якому бере участь фізична особа.

Особливим видом цивільної юрисдикції можна визначити юрисдикцію за зв’язком справ. Її засади містяться у ст.16 ЦПК. Зокрема, за загальним правилом не підлягають об’єднанню в одне провадження вимоги, які випливають з різни правовідносин, що належать до різних юрисдикцій.

21. Поняття і види підсудності.

. Поняття підсудності.

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називається підсудністю. На відміну від юрисдикції (підвідомчості), за якою розмежовується компетенція між різними органами щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій же сфері (щодо вирішення цивільних справ), але вже між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.

Критеріями такого розмежування можна визначити:

– завдання суду щодо розгляду та вирішення справи;

– рід (категорія) справ;

– вказівка суду.

2. Види підсудності.

У залежності від названих критеріїв підсудність буває декількох видів. Можна виділити функціональну та територіальну підсудність.

Функціональна підсудність – компетенція окремих гілок судової системи на підставі функцій, які ними виконуються. За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.

Територіальна підсудність – компетенція по розгляду цивільних справ однорідних судів в залежності від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Видами територіальної підсудності є:

• загальна,

• альтернативна,

• виключна,

• за зв’язком справ,

• за вказівкою суду.

• Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших – створення найбільш сприятливих умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.