5. Види цивільного судочинства. Стадії цивільного процесу.

Справи, підвідомчі загальним судам, розглядаються у порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Провадження – це система процесуальних дій, спрямованих на розгляд і вирішення справи.

Позовне провадження має універсальний характер, тобто усі підвідомчі справи, визначені у ч.1 ст.15 ЦПК, а саме: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, розглядаються у позовному провадженні, якщо ЦПК не встановлено інше.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності, відсутності юридичних фактів, які мають значення для захисту прав особи, створення умов для їх реалізації чи підтвердження наявності або відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення і т. д.

Наказне провадження – це вид безспірного судового провадження, у якому розглядається вимога про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Стадії цивільного процесу:

1) відкриття провадження у цивільній справі;

2) підготування справи до розгляду;

3) судовий розгляд;

Ці стадії об’єднуються у провадження в суді першої інстанції і визнаються обов’язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах.

Іншими, факультативними стадіями є:

4) апеляційне провадження;

5) касаційне провадження;

6) перегляд цивільної справи у зв’язку з винятковими обставинами;

7) перегляд справи за нововиявленими обставинами;

8) виконання рішення.

6,7. Система принципів цивільного процесуального права.

Принципи цивільного процесуального права – це обумовлені соціально-економічними умовами суспільного життя формально закріплені засади здіснення правосуддя в цивільних справах, які визначають завдання і мету правосуддя в цивільних справах, характер, зміст і побудову цивільного судочинства, а також повноваження та процесуальну діяльність суду, учасників процесу, їх процесуально-правове становище.

Принципи цивільного процесуального права тісно пов’язані між собою і в сукупності становлять систему. Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь в цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства: дія одного принципу обумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними. Зміст одних принципів розкривається з урахуванням змісту інших.

Кількісний склад системи принципів цивільного процесуального права нормативно не закріплений і в науці цивільного процесу визначається по-різному.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать:

- здійснення правосуддя виключно судами;

- територіальність і спеціалізація побудови системи суддів загальної юрисдикції;

- здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів, а також за участю народних засідателів;

- незалежність і недоторканість суддів та підкорення їх тільки законові;

- законність;

- рівність усіх учасників процесу перед законом і судом;

- змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- державна мова судочинства.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про цивільне судочинство, належать принципи:

- диспозитивність;

- процесуальна рівноправність сторін;

- раціональна процесуальна форма;

- усність;

- безпосередність;

- оперативність.

8. Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону – конституційний принцип цивільного процесу.

Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійс­ненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону «Про статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати касаційну скаргу, протест у порядку нагляду або заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і прокуратури, які оскаржили чи опротестували судове рішення. Так, відповідно до статей 310, 336 ЦПК суд, який розгля­дає справу в касаційному порядку чи у порядку судового нагляду, перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інста­нції як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, а також стосовно осіб, які не подали скарги і не зазначені в протесті. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу, протест по другій інстанції, незалежні також від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, протест, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи (статті 319, 341 ЦПК).

Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішу­вати справи на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (ст. 11 ЦПК). Рі­шення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Суд обґрун­товує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 202 ЦПК).

Незалежність суддів забезпечується встановленим порядком їх обрання і звільнення, недоторканністю суддів, визначеною юриди­чною процедурою здійснення правосуддя, таємницею наради суддів при винесенні рішень, відповідальністю за неповагу до суду або втручання в розв'язання конкретних справ, створенням необхідних організаційно технічних умов для діяльності суддів, а також матері­альним і соціальним забезпеченням суддів